Зіна Прасолова серце віддавала дітям

24 лютого 2025 р. 15:15

24 лютого 2025 р. 15:15

Живуть серед нас люди, життя яких є справжньою і захоплюючою історією. Власне, з їх життя можна записувати та вивчати історію. Такою цікавою особистістю є мешканка Володимира Зіна Прасолова .

Ця енергійна жінка, хоча має досить поважний вік, ще дуже жвава. Вона народилася у селі Покровському Нікопольського району на Дніпропетровщині.

Її прадіди втекли від поміщиків таємно, не хотіли називати своє прізвище, коли поступали в козаки, а коли прізвище запитували, то вони заїкалися, тому прізвище її батька – Заїка.

Мама пані Зіни мала прізвище Ткачова і походила із заможної родини.

У часи Голодомору батьки мами закопували зерно та іншу їжу. «Шматок хліба був найкращим подарунком», – розповідала їй мама Марія Степанівна, яка пережила Голодомор 1932-1933 років.

Їхнє село Покровське знаходиться  у степу, але неподалік протікає річка Підпільна – притока Дніпра. Поблизу села знайшли поклади марганцю.

Неподалік села є курган Товста Могила, саме там 21 червня 1971 року поет і археолог Борис Мозолевський розкопав всесвітньовідому нагрудну  прикрасу – скіфську пектораль – виготовлену із золота, яка символізує кілька світів.  Три яруси, з яких складається пектораль, ймовірно, символізують уявлення скіфів про три світи: реальний, божественний і потойбічний. Світ земного життя представлений на верхньому рівні, нижній відображає світ смерті, а з’єднує їх середній рослинний ярус, в якому, можливо, закодовано зображення дерева життя. Пектораль зберігається у Національному музеї історії України. Кажуть, що Борис Мозолевський мав дар передбачення і казав, що знайде щось «цінне і блискуче». Ця річ пролежала під землею понад дві тисячі років і хоча курган грабували ще в давнину, її тоді ніхто не помітив.

Дідусь пані Зіни – Степан Ткачов, пас корів поблизу Товстої Могили й подумати не міг, що там знаходиться така цікава і цінна річ.

Батько Зіни Іванівни був військовим, служив у Берліні, його частину перевели до Володимира. Тож жінка проживає у нашому місті від 1949 року. Пам’ятає , яким воно було у минулому. Дитинство її та сестри було важким. Батько помер, а мама тяжко працювала, щоб прогодувати її та сестру. Попри все , пані Зіна дуже любила вчитися. Вона закінчила Луцький педагогічний інститут, багато читала, купувала книги навіть із мізерної стипендії.

Більшу частину життя Зіна Іванівна працювала у школі-інтернаті під керівництвом Валентина Вірковського , якого вважає мудрим керівником, любила свою роботу і дітей.

Потіхою її життя є донька та онук. Онук добре вчився, тож мав нагоду виїхати за кордон, де нині й проживає.

За свою педагогічну працю пані Зіна нагороджена медалями. Та найкращим визнанням є любов учнів, які пам’ятають її та шанують навіть через багато років.

Богдан Я НОВИЧ ,

науковий співробітник історичного музею імені О. Дверницького .

Волинські