З чотирьох захисників вижив тільки командир. Побратими змогли евакуювати їх лише вночі наступної доби: спогади про молодого Героя з Волині

28 лютого 2025 р. 09:37

28 лютого 2025 р. 09:37

16 лютого 2025 року на війні з російськими окупантами загинув молодий Герой із Каменя-Каширського, житель Києва – Андрій Іванович Пронцевич . Йому навіки буде 33.

Про уродженця Видерти, вихідця із Каменя-Каширського та жителя Києва Андрія Івановича Пронцевича можна б було написати книгу чи зняти документальну стрічку або художній фільм. Історія його земного шляху, хоч і дуже рано обірваного війною, насичена безліччю подій як в Україні, так і за кордоном. Він, безперечно, вписав своє ім’я в історію краю та держави як Людина з великої літери та доброволець-оборонець своєї землі, - пише газета Полісся .

Народився Андрійко та провів перші три роки свого життя у Видерті. Звідти молода сім’я Пронцевичів переїхала до райцентру, де звела власний дім. Саме тут їхній первісток пішов у садочок, школу. Вже із тих юних літ хлопчик захоплювався футболом – і сам грав за команди освітнього закладу чи міста, і активно вболівав за відомі у світі клуби. Його фаворитами завжди були іспанський «Реал Мадрид» та англійський «Манчестер Юнайтед». З українських ФК тримав кулаки, звісно, за «Динамо». Мав Андрій неабиякий хист і до математики. Та і взагалі навчався відмінно.

Єдиний зі свого випуску складав ЗНО із п’яти предметів, і всі результати мав під 190 балів. Талант до точних наук та спорту почерпнув, ймовірно, від батьків. Мама 40 років життя віддала бухгалтерській справі, тато – кандидат у майстри спорту з бігу, працював свого часу вчителем фізичного виховання в школі, у міліції та юрисконсультом. Нині знову викладає в ліцеї. Сини Андрій та Віктор, як і батько, завжди намагалися також тримати себе у гарній фізичній формі.

Андрій вступив до Київського національного торговельно-економічного університету, хоча пройшов конкурс на державну форму навчання ще й в медичний та аграрний вищі навчальні заклади. Паралельно відпрацьовував у кількох торговельних фірмах та АЗС. Від деяких їздив навіть у відрядження за кордон, зокрема був у Китаї. Відвідав й інші країни та визначні місця материка. Окрім спеціальності товарознавця-логіста здобув ще й диплом перекладача (англійська і німецька мови). Студентом завдяки хорошим знанням іноземної волонтерив на «Євро-2012». Таким чином мав змогу наживо спостерігати за грою світових зірок футболу.

«Він був освіченим і здібним, чудовим спортсменом, хорошим співробітником, надійним другом і веселим компаньйоном. Надзвичайно ерудована людина – добре знав історію та багато цікавих фактів. З ним можна було поговорити на будь-яку тему. Саме він допоміг мені вирішити найскладніші дві з п’яти задач із вищої математики на другому курсі університету. Андрій любив спорт, особливо футбол. З перших курсів він грав у гру мільйонів – і в університеті, і на рівні любителів. Це був клуб «Динамо Відрадний». Багатостраждальне «Динамо Київ» ми також підтримували. Знову ж таки – він любив цифри. І футболу це також стосувалося. Наприклад, він знав назви домашніх стадіонів багатьох клубів і скільки людей вони вміщали. До слова, він обов'язково їздив пограти у футбол навіть у коротких відпустках із фронту. Попри зовнішню скромність, був дуже компанійською людиною та дійсно патріотом своєї країни. Він практично завжди розмовляв українською. Не палив і не пив пиво. З напоїв його фаворитом завжди залишалася кола. Був сімейною людиною. Відмінне волинське виховання, величезна повага до батьків та до дівчат. Це все про нього. Одруження і народження доньки були прогнозованим продовженням його життя. Андрій, безумовно, був дуже гарним другом. Товаришем, до якого можна звернутися з будь-яким питанням, який допоможе і не підведе», – написав у соцмережах про одногрупника, друга, сусіда по студентському гуртожитку та кума Євген Сіладі.

Андрій обожнював Київ і завжди хотів у ньому жити. Тож, одружившись на киянці, й з усім осів у столиці. Здавалося, доля саме розквітла перед ним. Та втрутилась війна. 24 лютого 2022-го о 5:30 він зателефонував батькам з питанням «Що у вас?». Тут ще не знали, що почалася війна й вже бомблять країну. Уже тоді він вирішив, що піде до війська. Однак у київських ТЦК йому відмовляли, мав поганий зір від народження. У рідному райцентрі військкомат таки видав на його прохання повістку, однак військова лікарська комісія не пропустила далі. Та від своєї мети не відступився. Від травня до осені активно вивчав книги про військову службу, тактику ведення воєн. А 4 жовтня 2022-го зателефонував бутькові, що він уже воїн ЗСУ. Потрапив у ряди 47-ої окремої механізованої бригади «Ма?ґура», яка тільки-но формувалася. Він став мінометником. Побратими зверталися до нього «Вітер». Це псевдо чоловік отримав ще в студентські роки, коли грав за «динамівців». Адже вирізнявся серед інших гравців швидкістю на полі. До того ж, попри поганий зір, завжди грав без окулярів.

Підрозділ «Магура» навчався по кілька тижнів у Словаччині та Німеччині. Бойове хрещення пройшов на Запорізькому напрямку. Там ворог вщент знищив авто групи Андрія. На щастя, їх саме не було в ньому, ніхто не постраждав. Після доукомплектування бригади вона потрапила під Авдіївку, потім на Покровський напрямок. Потім зайшли вглиб територій ворога, на Курщину. Там у військовому однострої випадково зустрів однокласника Романа Каденчука. Наче крихта Полісся й дитинства торкнулася його серця. Поки Пронцевич був на фронті, на мирній території народилася й підростала його донечка.

І лише читаючи медичну картку після похорону сина, батьки дізнаються, які коли він мав ушкодження й контузії. Розповідатимуть журналістам про сина зі слізьми та гордістю.

16 лютого бойова група Андрія мала дуже вигідні позиції й попрацювала на славу, багато роботи зробили. Відпрацювавши, вже пішли на перепочинок. Тим часом за ними пильно спостерігав ворог. О 18 годині по їхньому бліндажі прилетів КАБ (авіаційна бомба), з чотирьох захисників вижив тільки командир. Побратими змогли евакуювати їх лише о 3 годині ночі наступної доби.

23 лютого у Камені-Каширському з усіма військовими почестями прощалися із захисником-земляком. Усе місто прийшло провести Андрія в останню дорогу та подякувати за оборону, ніхто його не забув. Приїхали друзі та родичі з усієї України, однокласники, вчителі, однокурсники і навіть ті побратими, яких він свого часу відвідував та підтримував у госпіталях. Припадали до домовини мама Тетяна Іванівна і тато Іван Іванович, брат Віктор, куми Євген та Олександр, найкращий друг дитинства Ігор, інші близькі… Лише дев’ятимісячна донечка Софійка поки ще не розуміє, яке горе прийшло у їхню родину. Але колись знатиме, що її тато – Герой! Потемнів світ для дружини Євгенії, замість чоловіка обіймає бойовий прапор, вручений на кладовищі військовими ТЦК. Схилили перед матір’ю коліно й «магурівці», віддавши їй на згадку про сина стяг бригади та обійнявши батька замість Андрія…

«Він мріяв мати свій затишний дім та пити ранкову каву на терасі, де бігає його троє діток. Не встигла я йому подарувати ще двох нащадків…», – плакала навколішки біля труни дружина Євгенія.

Хай п’є тепер каву у райських садах і вона буде солодкою, як улюблена кола… Дякуємо Героєві за захист та відвагу!

Іванна ГАЙДУЧИК.

• Військові Росії пообіцяли провести евакуацію, натомість – розстріляли : Герой повернувся на рідну Волинь через довгий час після загибелі
• «Я не розумію тих, хто ховається»: на Волині 46-річний багатодітний батько став прикордонником
• Понад рік рятував поранених у самому пеклі війни : бойовий медик з Волині діставав живих з чорних мішків для «двохсотих»

Волинські