Суперсила волинянки Любові Ганейчук... у Любові до України

01 березня 2025 р. 15:44

01 березня 2025 р. 15:44

Любов Максимівна за 33 роки, відколи очолює Союз українок, згуртувала навколо себе елітне жіноцтво, якому не байдужа доля України.

Знаючи ще з дитинства, що вона – дочка ворога народу, завжди намагалась бути кращою і першою в усьому

Любові  Ганейчук – першій в обласному центрі Волині жінці - «Почесному громадянину міста Луцька» – виповнюється 85 років

«Тоді від нас відвернулися всі. Крім Господа...»

Любов Ганейчук народилась 26 лютого 1940 року в селі Амбуків Володимирського району в родині лісника. Тата за допомогу воякам УПА засудили на 25 років ув’язнення. Енкаведисти забрали в родини все – і виселили маленьку Любу з мамою Вірою Андріївною з помешкання, погрожуючи засланням у Сибір. Знайшли закинуту землянку в лісі – там і мешкали. В холоді і в голоді. Щоб прожити, купити одяг, їжу, 8-річна дівчинка носила продавати гриби та ягоди за 20 кілометрів, в місто Устилуг. Згадує такий випадок. За продані ягоди купила кілька буханців хліба, але місцевий міліціонер усе конфіскував, заявивши: «Ти не з нашого району, значить – цей хліб не твій. Купуй там, де живеш...».

Сім’ю репресованих обминали сільські жителі, боялись допомагати. Здається, тільки один Бог їх оберігав і був помічником. Усі подальші роки Любов Максимівна намагалася віддячити Господу своєю допомогою людям. Свідчення цьому: нагорода від Православної Церкви України – відзнака «За жертовність і любов до України», а ще – ордени Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів, Почесна грамота Верховної Ради за особливі заслуги перед українським народом....

Медик за фахом, а за покликанням – громадська діячка

Пані Люба завжди пам’ятала, що вона – дочка ворога народу, і з цього часу намагалась бути кращою і першою в усьому. Закінчила Володимир-Волинську медичну школу, здобула спеціальність медсестри. Працювала в дитячому садку, медсестрою обласної стоматологічної поліклініки, головною медсестрою...

Медик за фахом, а за покликанням – громадський діяч. Її ім’я асоціюється із першими мітингами на Волині, коли Україна здобувала Незалежність. А також вписане в історію розвитку жіночого руху. Вже 33 роки поспіль вона очолює Союз українок, Почесна голова СУ, згуртувала навколо себе елітне жіноцтво, якому не байдужа доля України. Впродовж своєї багатолітньої діяльності стала взірцем мудрої очільниці, яка за покликом серця творить історію міста, краю.

Стараннями пані Люби та за підтримки міської ради на стіні Хресто-Воздвиженського храму відкрито меморіальну дошку і барельєф нашій уславленій землячці Галшці Гулевичівні, одну з вулиць старого міста названо іменем меценатки.

Енкаведисти забрали в родини все – і виселили маленьку Любу з мамою Вірою Андріївною з помешкання, погрожуючи засланням в Сибір. Знайшли закинуту землянку в лісі – там і мешкали.

А ще: ідея створення капличок у луцьких лікарнях, відродження величного свята – Дня матері, стипендійна акція за підтримки Союзок Українок Америки, в якій 15 дітей-сиріт, батьки яких загинули в АТО і в наш час війни за Незалежність України, щорічно отримують стипендію... Ось далеко неповний перелік справ союзянок на чолі з Любов’ю Максимівною.

Вона брала приклад із сильних жінок-особистостей. Насамперед – світлої пам’яті Атени Пашко (дружини В’ячеслава Чорновола), яка відродила в Україні Союз українок. Її неймовірне подвижництво спонукало до роботи задля відродження України. З пані Атеною Любов Максимівна була в дружніх стосунках.

Добра, щира, справедлива, будучи депутатом міської ради, опікувалась переважно хворими, дітьми-сиротами, дрібними підприємцями і поверненням із заборони патріотичних імен. Саме завдяки її наполегливості і принциповості в місті Луцьку маємо такі вулиці: Степана Бандери, Генерала Шухевича, Героїв УПА, Героїв Крут, Сенаторки Левчанівської...

В наші дні їй болить серце за Україну, яка стікає кров’ю, гинуть кращі її сини й доньки. Любов Максимівна завжди зупиняється перед стелою Героїв, складає свою пошану й вдячність, і молиться за душі невинноубієнних.

«Ми з чоловіком були близькі за духом...»

За ці страждання дитинства і юності Бог дав їй прекрасну родину. На жаль, коханий чоловік Ростислав відійшов у інші світи, залишивши найкращі спогади про подружнє життя. «Він – великий патріот, в усьому мене підтримував, ми з чоловіком були близькі за духом», – каже Любов Максимівна.

Виростили і виховали двох добрих, розумних дітей – Ростислава і Олену. А тепер тішиться і гордиться своїми онуками. Онучка Іванка закінчила університет і Національну академію управління персоналом, працює в місті Рівне. Макар і Теодор – студенти Українського католицького університету.

Попри свою зайнятість, Любов Максимівна завжди знаходить час згуртувати своїх найближчих за родинним столом. В сім’ї зберігаються і примножуються українські традиції. А помешкання пані Люби уквітчане вишитими рушниками, багато ікон і картин волинських художників, повсюди – українська символіка...

Союзянки Волині шанують і поважають Любов Максимівну – свою Берегиню, велику українку за її життєву мудрість, невичерпну енергію, безкомпромісність у відстоюванні національної ідеї.

У день її славного ювілею щиро зичимо, щоби Всемилостивий Господь наділив її міцним здоров’ям, душевним спокоєм, родинним теплом і своєю опікою.

Нехай ніколи не залишає її Віра. Підтримує Надія в усіх її задумах і починаннях. І рухає Любов до України.

Валентина ГОРЛИЦЬКА, від імені усього колективу Союзу українок Волині

Волинські