Батько й син – два воїни на захисті України - Волинські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Батько й син – два воїни на захисті України

01 березня 2025 р. 17:06

01 березня 2025 р. 17:06

Йосипа та Сєрого у рідному селі Рудка-Миринська чекають відразу шість коханих жінок і дівчаток!

«Який дуб, такий тин. Яка гребля, такий млин. Який батько, такий син» – як не згадати це прислів’я, розповідаючи про оцих ось козарлюг, які разом служать у гранатометному взводі 2 механізованого батальйону 100 ОМБр

Першим із них на захист України став батько – Василь Йосипович на псевдо Йосип. Він добровольцем прибув до ТЦК щойно дізнавшись про широкомасштабне вторгнення і 25 лютого 2022 року вже був у лавах Волинської бригади.

«У цивільному житті я був хліборобом-одноосібником. Мав коня, трактор, комбайн – обробляв 15 гектарів землі, – розповідає пан Василь. – Та, дізнавшись про «велику війну», я відразу збагнув – треба лишати господарство і ставати на захист Батьківщини. Бо, коли орки прийдуть на мою рідну Волинь, – буде вже пізно…»

А влітку минулого року приклад із батька взяв і син Сергій (псевдо Сєрий). Молодий чоловік працював водієм-далекобійником, постійно виїжджав у закордонні рейси. Та коли прийшов час стати до лав ЗСУ – навіть думки не мав ухилятися від виконання конституційного обов’язку.

Я увесь час намагався «пояснити» хлопцям – мовляв, зв’яжіться з татом, аби він не хвилювався…

«Звичайно, батько допоміг мені швидше адаптуватися у війську. А згодом рідними для мене стали усі побратими – ми з хлопцями тепер як одна сім’я», – зізнається Сергій.

Йосипу та Сєрому є кого захищати і за кого воювати – у рідному волинському селі Рудка-Миринська на них чекають… відразу шість коханих жінок і дівчаток!

Рахуйте самі: Наталя Федорівна (дружина Василя Йосиповича і мама Сергія), Олена та Валентина (доньки/сестри), Ірина (невістка/дружина), а також маленькі Ярина і Мілана (онуки пана Василя, або ж племінниця та донька пана Сергія).
Одним із найдраматичніших спогадів війни для батька і сина є поранення Сергія.

«Про те, що я «трьохсотий» встигли доповісти на командний пункт – і на тому обірвався зв'язок. Згодом розповідали, що впродовж наступних трьох годин батько від невідомості просто не знаходив собі місця, – розповідає Сєрий. – У мене ж була розірвана губа, перебинтована голова – говорити було вкрай проблематично. Проте я увесь час намагався «пояснити» хлопцям – мовляв, зв’яжіться з татом, аби він не хвилювався…».

Telegram Channel