Бразилець за «тарілку супу» та ще 12 класних гравців: як «Волинь» відкривала футбольні зірки

03 березня 2025 р. 20:06

03 березня 2025 р. 20:06

«Волинь» займає особливе місце в історії УПЛ, значною мірою завдяки Віталію Кварцяному, який став символом луцької команди. Водночас у клубі часто розкривалися таланти, що згодом перетворювалися на справжніх зірок українського чемпіонату.

Про гравців, яких для українського футболу відкрила «Волинь», пише Tribuna .

13. Ванче Шиков (2011-2014)

Македонський футболіст до «Волині» грав у Греції та на Кіпрі. Гравець збірної, став капітаном лучан та знаковою фігурою для «хрестоносців». Зіграв 75 матчів, забив 3 голи та заробив 4 червоні картки. У 2011-му вболівальники визнали його найкращим гравцем команди, він випередив бразильця Майкона.

Пара центрбеків Шиков-Масло справді виглядала досить солідно, хоча й «Волинь» ніколи не вважалася командою з ідеальною обороною. Свого часу ним цікавились «Андерлехт» та «Бордо», але македонець перебрався до «Аустрії».

12. Міодраг Джудович (2004-2005)

В середині 2000-х у «Волині» було багато балканців. Наприклад, в сезоні 2004/2005 у Луцьку були чорногорці Недович та Джудович, боснійці Крунич та Шараба, серби Тришович, Мітич, Девич та Попович. І в цьому колективі Кварцяний примудрися ляпнути такий спіч: «Вони безвільні, ці серби, їм не вистачає концентрації, патріотизму. Я для перемоги міг перегризти цю лаву, а вони бігають собі підтюпцем. І я вже думаю: чому американці не розбомбили цей Балканський півострів? Чому вони не підірвали їх усіх?»

«Балканські легіонери хотіли Кварца побити. Віталій Володимирович спочатку каже, а потім думає. На емоціях він може видати будь-що. Він не врахував, що, наприклад, брат Джудовича у цій війні загинув. Коли Міодраг підійшов до Кварцяного, то гадав, що він його вб'є. Але Джудович розплакався.

На честь Віталія Володимировича, за свої слова він вибачився. Зрештою, сербі теж знали характер цього тренера, тож і зла на нього не тримали», – згадував тодішній капітан Ковалюк.

Джудович перейшов із белградського «ОФК». Надовго у «Волині» не затримався, провів 45 матчів, але після травми перестав потрапляти в основу. Оскільки у гравця була немала зарплатня, з ним розірвали контракт, а майбутній капітан збірної Чорногорії переїхав у Нальчик.

«Джудовичу я сказав, що якщо буде мене слухати, то потрапить у збірну. Так і вийшло, він став капітаном Чорногорії. Джудович був як бик, постійно злий, і з характером. Мені такі подобалися», – хвалив його Кварцяний.

Життя у РФ не прийшло безслідно – у 2022 році Джужович видав такий спіч: «Чорногорці вважають, що ми братні народи. Особисто я не розумію, навіщо ми приєдналися до санкцій. Що нам Росія зробила? Це рішення ухвалюється не нами, ми нічого не можемо вдіяти».

11. Рамон Лопес  (2009-2013)

Мабуть, найпомітніший бразилець в історії «Волині», який провів за лучан 101 матч, забив 15 голів та віддав 11 асистів. Поява гравця у клубі – цілком звична для Кварцяного історія:

«Рамона ми взагалі взяли за тарілку супу, а якщо бути конкретніше – за 5 тисяч доларів, які ми заплатили його вчителю фізкультури. У Бразилії будь-який швець має стосунок до якогось футболіста. Потрібно заплатити то директору пляжу, то директору перукарні, то ще комусь.

Рамон був із центральної Бразилії – це не футбольна частина, там не пляж, а джунглі й крокодили. Ми вже у Волині зробили з нього футболіста. Згодом за нього пропонували мільйони, але Столяр відмовився продавати: «Нехай буде».

Я кайфував від його гри, він вийшов на неймовірний рівень, але потім у його житті з'явилися дівчатка, спиртне – і він почав здавати», – розповідав Кварцяний.

Пішов бразилець зі скандалом – спочатку у «Левські», а потім у Японію. Згодом через борги перед футболістом клуб отримав ще й трансферний бан.

10. Майкл Чиді Алоїзі (2005-2008)

Нігерійця визнали найкращим гравцем команди у 2006 році. І було за що, адже форвард у сезоні 2006/2007 забив 13 мячів у Першій лізі, а у наступному сезоні вже 15. При тому, що зріст у 1,82 метра – це не зовсім те, що шукав Віталій Кварцяний.

«Хлопець простий, компанійський. Майкл ніколи не вживав алкоголю, зате кока-колу та гамбургери з рук не випускав. Статура у нього міцна – але вже як біг, то біг», – згадував про нього колишній партнер по нападу Роман Каракевич.

Пізніше він ще гратиме за «Металург» із Запоріжжя, де теж стане одним із лідерів. А ще Майкл чудово розуміє українську та навіть працював тренером на Полтавщині. Команда «Молоді зірки» була зібрана з африканських футболістів, що навчаються у полтавських вишах.

9. Сергій Сімінін (2009-2015, 2018-2021)

Уродженець Криму та вихованець луганського футболу став справжньою легендою УПЛ та «Волині». Захисник досі є рекордсменом за кількістю червоних карток в історії УПЛ. У 2012 та 2013 роках вболівальники визнавали його найкращим гравцем команди. У свої 37 років він досі виступає за хмельницьке «Поділля».

Дивовижно, але гравець зі зростом 179 см зумів настільки прижитися в команді Кварцяного. Сімінін теж віддавав належне скаутському таланту Кварцяного: «Він бачить футболіста навіть за ходою. Бували випадки, коли людина пробігла по колу, і йому цього достатньо, щоб сказати: «Дякую, до побачення. Ти нам не підходиш».

8. Олександр Піщур (2005-06, 2007-09, 2010-11, 2012, 2017)

Так, футболіст який 5(!) разів приходив у «Волинь» існує. З 2008 по 2010 рік вболівальники тричі називали його найкращим футболістом року в команді. Коли Піщура запитали, чому він так часто повертався в команду, гравець дав дуже душевну відповідь: «Не міг без «Волині», без Володимировича. Тягнуло».

«Конфліктів було дуже багато. Про ті, які виникали саме з Віталієм Володимировичем, я зараз шкодую. Я вибирав не ту сторону. Життя все ставить на свої місця. І я бачу, що помилявся.

Але тоді в гарячці я бив себе в груди, заступався за пацанів, щось доводив. А зараз розумію, що це були хибні рішення. Треба було прислухатися до тренера. Він не хотів, щоб було гірше.Тепер усвідомлюю, що якби взяв ще хоча б 20% від того, що Кварцяний вимагав, все могло б скластися інакше», – згадував він свій час у «Волині».

Другий бомбардир в історії клубу. Ідеальний футболіст Кварцяного зі зростом 1,94 метра, хоча його син, який виступає за «Академію Пушкаша», вже має 2,04 метра. До речі, Піщур був зіркою Football Manager 2005, де виростав у гравця збірної, хоча в реальності став двічі найкращим бомбардиром Першої ліги.

7. Майкон (2009-2012)

Вихованець «Флуміненсе», найкращий бомбардир УПЛ сезону 2011/2012 разом із Селезньовим, який трагічно загинув у 2014-му у віці 25 років. Перегляд бразильця відбувався по класиці: «Я співпрацював з агентом Роберто, якому відразу сказав, що гравці нижче 190 мене не цікавлять. Він показав мені на відео Майкона, той був найбільш високим у якійсь дитячій команді. Коли Майкон приїхав до нас, виявилось, що у нього зріст – 188 см. Я був дуже злим, що мене надурили. Але коли побачив його у тренувальній грі, то відразу сказав: «Беру».

За «Волинь» у гравця була чудова результативність: 39 голів у 69 матчах.

«Майкон дуже класно, пропорційно рухався і чітко виконував – клав м’яч як в лузу. Міг точно пробити з будь-якої дистанції, і ніколи не крутив, тільки зі штрафних. Швидкість у нього була вище середньої, але не максимальна. Потрібно було трохи укріпити його м’язи, як у спринтера.

Найголовніше – що він міг працювати на зустрічних рухах суперника. Сьогодні чомусь деякі гравці нашої збірної не вміють такого робити», – чудова характеристика від Кварцяного.

«Якби Майкон не загинув, то грав би сьогодні за збірну Бразилії, я в цьому впевнений», – говорив тренер.

6. Ерік Бікфалві (2012-2015)

Румун став одним із найяскравіших легіонерів праймової УПЛ серед тих, хто не грав за клуби першої четвірки. У сезоні 2014-2015 він навіть забив 17 мячів і став найкращим бомбардиром разом з Алексом Тейшейрою, хоча ніколи не грав форварда. При тому, що більшість часу Еріка в клубі «Волинь» боролася за виживання. Бікфалві не був ноунеймом, адже переходив із «Стяуа», хоча там не був основним. Скаути прийшли за центральним захисником Ілієвим, але взяли вільними агентами обох.

«Може здатися, що це дивний вибір. Разом зі мною до луцького клубу зі «Стяуа» перейшов Валентин Ілієв. Зарплата вражала, вона була в 5 разів вищою, ніж у румунському клубі.

На той час близько п'яти українських клубів грали в єврокубках, ліга була дуже сильною. Тому я довірився деяким людям навіть більше, ніж треба було. Вони обіцяли, що ми зростатимемо як команда, і все буде добре.

Але десь за пів року ці люди просто зникли, навіть президент клубу пішов. Все дуже швидко змінилося, але я пробув там три роки. Так, клуб мав фінансові проблеми, але ми були там, щоб грати у футбол. В останній рік навіть досягли добрих результатів, а я став найкращим бомбардиром чемпіонату», – розповідав Ерік.

Перед тим як Бікфалві пішов з «Волині», Кварцяний розхвалював гравця та пророкував йому велика майбутнє: «Він повинен грати в суперклубі. І він буде в ньому грати». На жаль, Ерік спочатку пішов у Китай, а потім взагалі у РФ. Хоча були серйозні розмови про трансфер у «Дніпро» або «Шахтар»

5. Василь Сачко (2001-2006)

Уродженець Донеччини прийшов у великий футбол досить пізно. Відслуживши в армії, чоловік працював у міліції в Українську та грав за аматорські команди. У профі його перетягнув Віктор Грачов, який взяв обіцянку з місцевих міліцейських чинів, що вони поновлять його на роботі, якщо у футбол не піде. Спочатку була команда місцевої шахти, а потім із Грачовим вони пішли у «Таврію». Там Сачко навіть дебютував у Вищій лізі проти «Шахтаря», але зіграв лише 5 матчів.

Після парочки аматорських команд Василь осів в «Осколі» із Купянська, де отримував 300 доларів. В «Осколі» Василь розкрився як таранний форвард, а фетиш Кварцяного на гравців 2+ метри давно відомий. Таким чином у 2001 році першолігова «Волинь» забрала нападника до себе. Футболісту вже було 26 років.

«Володимирович примітив мене, коли я грав у куп’янському «Осколі». Чимось я йому сподобався – і він запросив мене до «Волині». Пам’ятаю нашу першу розмову, яка тривала 40 хвилин. Я сказав лише «добрий день» і «до побачення», весь інший час говорив Кварцяний.

Володимирович переконав мене перейти до «Волині», це була амбіційна команда, яка ставила високі задачі. У Луцьку я відбувся як футболіст, завжди грав в основі, став капітаном, багато забивав», – згадував Сачко.

За лучан нападник зіграв 173 матчі та забив 63 голи – найкращий показник в часи незалежної України. Якби не виліт у 2006-му, то міг би замахнутися і на 200 матчів.

4. Євген Хачеріді (2006-2008)

Уродженець Мелітополя прийшов у Луцьк з місцевого «Олкома». За словами гравця, перехід відбувався дуже швидко: «Якщо чесно, я й сам не зрозумів. Грав у Другій лізі за «Олком» – і після матчу із «Севастополем» мені сказали, щоб я їхав перегляд до «Волині». Як виявилось, мене переглядали помічники Кварцяного, напевно, я їм сподобався і мене запросили до команди. Наступного дня я поїхав поїздом до Луцька».

18-літній юнак відчув на собі усі принади роботи із Віталієм Кварцяним. Коуч приводив на тренування вівчарку, щоб показати юнаку, як треба грати у футбол: «Він постійно приводив її із собою на тренування. Кидав м'яч і казав вівчарці «Фас»! Собака розривав м'яч на частини. «Ось бачите, як грати треба?!» «Хачеріді – підеш жити до гуртожитку! Ти як тюлень зв'язаний бігаєш полем», – це вже цитата зі знаменитих аудіозаписів Кварцяного у роздягальні.

Іншим разом тренер запустив у свого підопічного пляшку з водою: «Багато було цікавого. Пам'ятаю, грали ми з «Енергетиком» із Бурштина. Був сильний дощ, поле перетворилося на багнюку, а я забув взяти бутси з металевими шипами та грав у копочках, і разів п'ять послизнувся і впав. У перерві до роздягальні заходить Кварцяний і давай усім пихати. Тут черга доходить до мене. Володимирович тримав у руках півлітрову пляшку води, і як запустить її в мене – влучив у коліно, аж синець залишився. Можна сказати, повторив історію Фергюсона з Бекхемом».

Попри це ексгравець збірної називає Кварцяного своїм учителем та віддає йому належне. Хто знає, чи зіграв би він без школи «Волині» свої пів сотні матчів за збірну.

3. Папа Гує (2005-2006)

Ще один трансферний діамант Віталія Кварцяного, який шукав просто високого центрбека, а отримав легенду. Легендою сенегалець став у Харкові, але без «Волині» цього помітного хлопця в Україні б не було.

«У мене багато знайомих футбольних агентів. Один із них болгарин Георгій Гуров, який свого часу працював у софійському «ЦСКА», а також в африканських країнах. Він і став тією людиною, завдяки якій Папа Гуйє опинився у «Волині». Я попросив його знайти мені високого захисника, зростом не менше 195 сантиметрів. 2005 року на зборі в Туреччині Гуров і привіз нам Папу Гуйє. Спочатку склалося враження, що він його десь із пальми зняв, оскільки до цього він толком ніде не виступав, і що він собою являв, нікому не було відомо. З командою якраз перебував президент «Волині» Василь Столяр.

Він, між іншим, і виявив ініціативу щодо придбання футболіста. Цей захисник і мені відразу сподобався, оскільки не був розпещений, був досить замкнутим. Я дав йому сто доларів, щоб він купив собі кросівки, так він не знав, як мені дякувати!» – пригадує Кварцяний.

«Пам'ятаю, як вперше опинився в Луцьку, тоді все було білим від снігу, 18 лютого 2005 року. Мені було дуже важко звикнути до морозу. Перед тренуванням попросив якусь пігулку, щоб зігрітися. Я звик до +30 градусів, а на вулиці тоді було -15», – а це вже спогади самого футболіста про перші дні в Луцьку.

Зрештою, сенегалець провів у Луцьку півтора сезону, при чому останні місяці лікувався від травми. Це не завадило «Металісту» покласти оком на гравця та домовитись про трансфер.

2. Марко Девич (2004-2006)

«Ми були на зборах у Туреччині, і мені порекомендували подивитися хлопця із Сербії, але тренер його команди не вірив у те, що на нього будуть купці, тому на спаринг виставив 11 інших хлопців. Ми буквально вмовили його випустити Марко у другому таймі – і те, що я побачив, мене цілком задовольнило. Хоча хлопець і зіграв лише хвилин п'ять, а потім посварився з грубіяном-суперником і був вилучений з поля, мені вистачило цього часу, щоб оцінити його техніку та зарядженість на боротьбу. Було вирішено – братимемо!» – саме так, майже випадково, в команді опинився Марко Девич.

У Луцьку серб грав на позиції флангового півзахисника, тому повірити в те, що він стане автором першого хет-трику в історії збірної України було неможливо. За словами гравця, у Сербії він заробляв 500 євро, а в Україні одразу ж в 10 разів більше.

«Кварцяний мав дуже жорсткі методи роботи. Дехто не витримував. Коли мене зараз запитують, чи був я в армії, я відповідаю, що я не служив, але півтора року відпрацював пліч-о-пліч з Віталієм Володимировичем. Я тепер точно розумію, що саме він підготував мене в психологічному плані до майбутньої кар'єри професійного футболіста», – згадує Марко.

1. Олег Лужний (1985-1988)

Таку фігуру не можна було оминути, хоча формально майбутній капітан збірної України виступав ще за луцьке «Торпедо». У ті часи з командою працював Мирон Маркевич, а Віталій Кварцяний був його помічником. За власним зізнанням, він виконував роль «злого поліцейського».

«В СРСР існували такі правила, що в командах Другої ліги повинні були грати два молодих гравці у домашньому матчі і один – у виїзному. Таким чином кожен молодий гравець міг себе проявити. Випускники львівського спортінтернату роз’їхались по всій країні. Мене порекомендували у луцьке «Торпедо». Так я потрапив до команди Віталія Кварцяного», – пригадував Лужний.

«У 1988-му році в нього почався шалений фізичний розвиток – виросла грудна клітка, в якій поміщалися тони кисню, ноги налилися правильними м'язами, з'явилася координація.

Лужний ніколи не наїдався – ні на тренуванні, ні в грі. Матч закінчився, а він каже: «Я ще хочу грати». На тренуваннях те ж саме. Зараз таких футболістів немає – прийдуть, одягнуть білі гетри без щитків і працюють без напруження. Ми грали зі щитками 3 на 3, молотилися не по-дитячому», – а так пригадує Лужного Кварцяний.

«Олег спочатку нічим не виділявся. Але тренуватися готовий був цілодобово. На базі «Торпедо» я прокидався о сьомій ранку від стуку м'яча. Визираю у вікно – а на полі Юрчишин, який вже закінчував кар'єру, і Лужний. З сьомої до дев'ятої вони відпрацьовували удари. О дванадцятій, якщо не було ранкового заняття, ця парочка знову виходила на поле.

О п'ятій – звичайне тренування, після якого Юрчишин з Лужним перебазовувалися на сусідній майданчик, де продовжували вовтузитися з м'ячем. І так – чотири роки! У команді були хлопці, талановитіші від Олега, але, бачачи, як він тяжко працює, я не міг не включати його до складу», – а це вже спогади Мирона Маркевича.

А от колишній партнер Михайло Бурч розповідав і про страхи молодого гравця: «Лужний грав за трьох захисників одразу. Всюди встигав, носився полем, наче кінь, якщо так можна порівнювати. Мав тільки одну фобію – боявся уколів. Капітан команди Володя Антонюк організував посвяту: «Обирай – або укол, або по дупі надаємо». Олег бігав по будинку, а семеро партнерів намагалися його спіймати» .

Транзитом через львівський «СКА» він таки опинився в «Динамо».

• «З ним важко працювати»: ексгравець «Волині» згадав суворі методи тренувань луцького тренера
• Зрадник з Луцька Тимощук отримав покарання від Мінспорту
• Три результативні дії в одному матчі: юний футболіст з Луцька феєрить у Німеччині

Волинські