Творчість наших читачів: Літературна сторінка

04 березня 2025 р. 13:52

04 березня 2025 р. 13:52

Хай згине ця війна проклята!

Читачі газети уже знайомі з творчістю нашої дописувачки Людмили Богуславської. Вона у віршах оспівує красу України і рідного краю – села на Кіровоградщині, де народилася й зростала. Упродовж 50-ти років пані Людмила жила на Одещині, а після початку повномасштабної війни оселилася у Володимирі. Тематика її сучасної поезії пов’язана з війною, яка прийшла на наші землі і принесла стільки горя та біди.

Цей вірш свого побратима, молодшого сержанта 14-ї окремої механізованої бригади надіслав до редакції Валерій Міщенко, який теж служить у цьому військовому підрозділі.

Ці поетичні рядки написала 11-класниця володимирського ліцею № 5 ім. Анатолія Кореневського Олександра Маслій і присвятила своєму хрещеному татові – воїну батальйону спецпризначення з позивним Maslik.

І пише кожен день рядки своїх поезій

З міста Шептицького надсилає до редакції вряди-годи свої вірші освітянин Леонід Лахтюк.Вони різні за тематикою, але щирі і переповнені почуттями.

Волинські жарти, «підслухані» Федором Руденком

Газета уже знайомила читачів з поетом-гумористом Федором Руденком із Луганщини. Зла, жорстока війна прийшла у його рідний край, змусила покинути свій дім. Пробираючись через сім ворожих блокпостів, втративши всі рукописи своїх творів, Федор Ми- колайович потрапив до нашого міста. Знайомство з новими людьми, підтримка родини і небайдужих людей, яких зустрів на Волині, надихнуло його повернутися до творчості та вийти з нею до аудиторії. Він видав і презентував збірку гуморесок «Смішно і не дуже», а тепер готує до друку наступну. Читачі нашої газети першими прочитають ці гуморески та сатиричні твори автора. Цікаво, що друга частина збірки – це дитяча сатира і деякі з матеріалів написані ще у рідному краї.

Думки

В голові думки з’явились,
Ручка у руці скрипить.
Нові рими народились,
Щоб когось розвеселить.
Я себе не уявляю
Без сатири, без віршів,
Бо без цього, точно знаю,
Неодмінно вже б здурів.
А дружині, дітям, внукам,
Що підтримують слівцем,
Розцілую їхні руки,
Щиро дякую за це.
Всі повинні чітко знати
Мої дивні відчуття –
Я беруся римувати,
Бо для мене це – життя.
А от справжнім чоловіком
Вже давно не був, на жаль,
Не набив нікому пику
Тим, хто жити заважа.
Тілом старість відчуваю,
А душею пута рву.
А якщо душа співає –
Значить, я іще живу!

Улов

Чоловік пів дня рибалив,
Припер риби пів мішка.
Жінка чистить задовбалась,
Аж посиніла рука.
Скрізь луска по хаті рибна,
Пальці дивляться у бік.
Але чистить все потрібно,
Бо старався чоловік.
Згодом сумно проказала:
– Я благаю, дорогий,
Як поїдеш ще рибалить,
То горілку краще пий.

Передбачливість

Траса транспортом вирує,
Пил обабіч залиша.
Збоку жінка «голосує»,
Кудись їхать поспіша.
Вся красива, у намисті,
Хлопцям подих перейма.
А в руці вона каністру
Чимсь наповнену трима.
Один «Шкоду» зупиняє,
Її поруч посадив:
– А в каністрі що, – питає, –
Невже пиво на розлив?
Та всміхнулася ігриво,
Показавши вставний зуб.
Йому каже: – «Це – не пиво,
Це – бензин я так везу.»
А водій ніяковіє,
Стало аж не по собі.
Каже їй: – «Не розумію,
А на чорта це тобі?»
– Я вже знаю, – та тороче, –
Всі ви хитрі, як один.
Лиш доїдем до лісочка,
У вас кінчається бензин…

Настирлива
(Народний жарт)

У під’їзді по обіді
Дзвоник тишу розрива.
Вона дзвонить до сусіда,
А він їй не відкрива.
– Не мовчи, – йому горлає, –
І не зли мене, Василь,
Відкривай, я точно знаю,
Що тобі потрібна сіль!

«Коментатор»
(Бувальщина)

Біля ринку кума встала
І забігла до куми.
Та якраз там торгувала,
Спілкувалася з людьми.
Стала голову морочить,
Ошелешила її:
– Я поскаржитися хочу,
Бо проблеми у сім’ї.
Чоловік мій на дивані,
Ніби, в чарах сатани –
Все, що бачить на екрані,
Коментує, мов дурний.
То не так ота сказала,
То когось підковирне,
То його це замахало
Телебачення дурне.
Ця – дурепа, ця – цицьката,
В цього пика, мов кізяк.
Коментує на всю хату,
Не спиню його ніяк.
В серіалах на артистів
Таке меле, просто – жах,
Навіть, коли сяде їсти,
Я із ним – як на ножах.
Задовбав вже, гидко слухать,
Як сорока торохтить.
Затуляй хоч воском вуха,
Щоб від нього не здуріть.
Скотч заскочила купити,
Щоби виправити це.
Може, вдасться заліпити
«Коментаторський» той
центр!

Що краще?

Уже знають сивочолі:
Для здоров’я краще –
В інтернеті – дівки голі,
Ніж новини наші.

Чого чіпляється?

Вдвох лежать вони у ліжку,
Як дві хмари грозові.
Вона гладить тишком-нишком
Милого по голові.
– Що ти в біса виробляєш? –
Той ніяк це не збагне, –
То гризеш, то матюкаєш,
Тепер гладиш ти мене!
Та продовжує чіплятись,
Зуби вискаля свої:
– Це я хочу розібратись
Відкрутить куди її.

Треба зразу

Як вдалося по закону
«Жигулі» продати –
Швидко номер телефона
Треба поміняти.

Волинь жартує

Як став чути половину
У розмові нових слів,
Значить, ти вже на Волині,
Бог сюди тебе привів.
Тут «це во» лунає всюди,
Із вуст кожного їх чуть.
Ділові розмови люди,
Їх вживаючи, ведуть.
Як погане, то – «холєра»,
Якщо гарне – «файно» в них.
Батько нації – Бандера,
І вшановують святих.
А жартують – без сарказму.
Тут співають солов’ї.
Ще батьки читають казку
На ніч діточкам своїм.
У житті в них все буває,
Після свята – перегар.
Тут «навіщо» не питають,
У них кажуть – «на фіга».
Як святкують у родині –
Їх музики веселять.
Як усі на Україні,
Ненавидять москаля.
З депутата теж сміються,
Як душею він кривить –
Заплюють, не заїкнуться,
Його з ніг до голови.
Не бува дурних приколів,
У них комплексів нема.
Можуть в чай підсипать солі,
Зрозуміло, жартома.
Як гидкі слова почують,
Можуть дати копняка.
З цього теж вони жартують,
Бо – традиція така.
І в кінці сказати мушу:
Щоб на сміх не підняли –
Треба мати людську душу.
Ось така вона – Волинь.

Скачки

Чоловік нову сорочку,
Чисті джинси одяга.
Пояснить дружині хоче,
Швидко каже: – Дорога.
Все, ніякої роботи,
Поголюся я бігом.
В мене – скачки по суботах,
Я лечу на іподром.
– Скачок вже не буде, милий, – Жінка раптом почала, –
Я твоїй рудій кобилі
Вчора пику натовкла…

Ровер

Вані ровера купили,
В діда випросив онук.
Пер на ньому він щосили,
По бруківці, ще й «без рук».
Працював лише ногами,
Похвалитися хотів.
А назад тримав руками,
Бо зостався без зубів.

«Зазубрила»
по-волинському

В гостях Толя на Волині,
Зголодніть не встиг іще.
Каже тітонька Галина:
– Пригостить тебе борщем?
Враз майстерність
демонструє,
Насипа йому «з верхом»:
– Хочеш, Толя, «зазубрю» я
Тобі страву часничком?
Той кива. Та поспішає.
Часник з ящика взяла,
Три зубочка очищає,
«Зазубряти» почала.
Його в роті пожувала,
Те все в борщ тоді плює.
Ще й «смачного» побажала,
Хоч дивись, хоч їж теє!
Толі нікуди діватись,
Із гостей не услизнеш.
Почав борщик той сьорбати:
– Дуже дякую, смачне!

«Нові» слова

Дід став стіл ремонтувати
І по пальцях лупонув.
Розпочав кришити мати,
В три погибелі загнув.
Поруч був онук з футболом,
Із м’ячем малюк гуляв.
Хоч не чув цих слів ніколи,
Але всі запам’ятав.
В мами стала кров холонуть
Від нових слівець синка.
Виклав все, як на долоні –
І отримав копняка.
Почав сльози витирати.
– Справедливість, – каже, – де?
Діду можна це казати,
А мене за це б’єте?..
Оголошення на вокзалі
«Будьте чемними в вагоні
І дотримуйтесь манер.
Не смітіть в нас на пероні,
Прибиральниця – боксер!»

«Родичі»

Якось двоє сперечались:
– Ти – осел!
– Ні, ти – осел!
Ображать не зупинялись:
– Ти – козел!
– І ти – козел!
Поруч – баба, як і треба,
Вона ходить тут щодня.
І подумала про себе:
«Мабуть, свариться рідня!»

Кмітливий
(Народний жарт)

За кордоном Люба з Власом
Вже знаходяться три дні.
Посила його по м’ясо,
Щоб реберець їй приніс.
Він не вчив місцеву мову,
Що і як тут говорить.
Але впорався чудово,
Умудрився все купить.
Та вхопилася за серце:
– Мови, – каже, – ти ж не вчив,
А приніс свині реберця.
Як ти людям пояснив?
Каже той:
– Кмітливість маю.
Тож проблеми ці – фігня.
Я задер на пузі майку
І захрюкав як свиня.
Посміхнулась його Люба:
– Поспішаю заявить:
Завтра підеш яйця купиш,
Й там кмітливість прояви.

Не годувала
(Народний жарт)

Вже свекруха і невістка
Разом майже рік живуть.
Кожна з них –
як в горлі кістка,
Одна-одну дістають.
Іще сплять невістка
з сином,
А стару вже принесло:
– Годувала ти скотину,
Бо і сонце вже зійшло?
Та повільно з ліжка встала,
Починає говорить:
– Мамо, ні, не годувала,
Бо синочок ваш ще спить.

Федір РУДЕНКО

Волинські