Вижив у пеклі Бахмута: історія волинянина, який нищить ворога у штурмовій бригаді

10 березня 2025 р. 22:02

10 березня 2025 р. 22:02

Коли 11 років тому 17-річний Микола Якусик стежив за подіями на Майдані, він навіть уявити не міг, що це лише початок великої боротьби. Тоді протестувальники виходили з дерев’яними щитами, а сьогодні він разом із побратимами Третьої штурмової бригади боронить Україну, використовуючи найсучаснішу зброю.

Уродженець Великої Глуші не планував ставати військовим, однак російська агресія змінила його життя. Після повномасштабного вторгнення він зрозумів: якщо не піде воювати він, то хто? Сьогодні за його плечима – Сумщина, Донеччина, пекельні бої за Бахмут та Авдіївку. А ще – біль втрат, розуміння ціни свободи й чітке усвідомлення того, чому Україна не має права програти.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

«Не знаю, чому, але нам, підліткам, тоді якось не дуже пояснювали, навіщо українці піднялися на Революцію гідності, за що загинула Небесна сотня і хто насправді є нашим ворогом, – зізнається Микола, згадуючи криваві події в Києві. – І якби людям пояснювали, іще з 1991-го, коли Україна стала незалежною, то, мабуть, усе зараз склалось би по-іншому…»

Що врятувало Україну від окупації?

Уродженець Великої Глуші, що в Камінь-Каширському районі Волині, Микола Якусик не планував ставати військовим. Тому після школи вивчився в Любешеві на тракториста, потім працював будівельником. Але наприкінці 2020-го вирішив піти на контракт служити.

«Війна тоді була не такою, як після 24 лютого. Але як тільки росіяни пішли повномасштабним наступом, то зразу стало видно, хто йшов до армії гроші заробляти, а хто – країну захищати, – продовжує Микола. – Наш підрозділ тоді стояв на Закарпатті, в Береговому. Командир запитав, хто готовий їхати на фронт. Вийшли 120 добровольців. Ми не знали, що нас чекає. Не мали елементарного – броника і каски. Але якщо не ми поїдемо, то хто?»

Сумщина, куди привезли бійців, із перших днів нагадувала пекло. Сили росіян не зрівняти було з українськими.

«Нам дали автомати, пару магазинів із набоями і сказали: тримайте свою ділянку. І люди тримали. Гинули, але тримали. Проти озброєного до зубів ворога ставали ті, хто ні разу в житті не стріляв, – згадує боєць, який на фронті отримав позивний Мопс. – Тоді Україну від окупації врятували три фактори. Перший – це повна самовіддача народу, простих людей. Другий – це підтримка Штатів і Західної Європи, які нас озброїли і вдягнули. А третій – це те, що росіяни заїхали, як дурні: перли цілими колонами, і так ми їх – цілими колонами – й розбивали…»

«Ми клали кацапів пачками, а вони все одно лізли»

За півтора року великої війни Микола втратив багато побратимів. Частина з них полягла за звільнення Сумщини. Ще частина – на Донеччині, особливо – в боях за Бахмут. І, щоб не так відчувати біль утрат, щоб рости професійно, боєць улітку 2023-го вирішив стати частиною легендарного підрозділу – Третьої окремої штурмової бригади.

«Перше, що я оцінив, коли туди потрапив, – повагу до кожного бійця, розуміння цінності його життя, – продовжує Мопс. – Хоча я вже ніби й мав досвід ведення бойових дій, але для якісного виконання завдань і виживання в найскладніших умовах цього було замало. Нас, новобранців, вчили з ранку до ночі. Як казав мій друг Рембо, «ми жили від крепатури до крепатури». І дуже дякували за це потім, в умовах реальних бойових дій».

На запитання, які з боїв особливо запам’яталися, Микола каже: кожна з кампаній була по-своєму важка, бо нинішня війна дуже динамічна. Якщо на початку максимальну ефективність показували «джавеліни» та «енлави», якщо потім наша армія дуже потребувала сучасних винищувачів, то нині триває війна дронів. І тільки потреба в живій силі лишається незмінно актуальною.

«Армія ворога надзвичайно сильна. В неї дуже багато зброї. Фактично безліміт боєприпасів. А живої сили – це взагалі! На Авдіївському напрямку ми клали кацапів пачками, та на їхнє місце лізли нові й нові. Я був максимально шокований! – зізнається Мопс. – Коли потім ми взяли в полон чотирьох кацапів, я думав запитати: «Як ви можете лізти тудою, де на кожному кроці лежать трупи ваших військових?» Але ж і так зрозуміло: вони йдуть нас убивати заради грошей. А не відступають, бо тоді свої ж і пристрелять – із так званих загороджувальних загонів».

«Сам дивуюся, як я досі живий»

Розповідаючи про тактику кацапів, Микола пояснює: в цілому вона незмінна – давити величезною кількістю, не шкодувати нікого й нічого та знищувати все на своєму шляху.

«Із власного досвіду можу сказати: щоб відтіснити українську армію з позицій, ворог застосовує всі наявні сили й засоби. Якщо взяти Авдіївську кампанію, яка почалася торік у лютому, то, аби змусити нас відходити, ворожа артилерія працювала цілодобово. Знищувала квадрат за квадратом місцевості, а на випаленій землі ти просто не маєш, де закріпитися, не маєш навіть куска стіни, щоб звідти вести бій, – пояснює Мопс. – Навіть якщо вдається знайти якісь поруйновані будівлі, там ти все одно в небезпеці. Бо російські дрони літають роями. Одні проводять дорозвідку, інші несуть бойову частину.

При цьому вони не просто скидають вибухівку вниз. Я особисто бачив, як ворожий дрон підлітав до віконного отвору і закидав вибухівку вбік, у наших військових. А скільки разів зі допомогою дронів нас травили газами! Добре, коли вітер подує чи коли просто є доступ до свіжого повітря. А коли простір закритий? Тоді боєць просто задихається, вибігає з укриття по ковток повітря, а там на нього – новий скид».

В умовах, коли на тебе скидають бомби, криють артою, атакують дронами, труять у бліндажах, ціляться зі снайперських рушниць і просто завалюють піхотним «м’ясом», виникає головне питання: як при цьому нашим захисникам вдається не просто стримувати ворога, а й добряче лупити його по зубах.

– Якщо чесно, я сам не раз ставив собі це питання. Бо навіть просто пройти тих пару кілометрів від машини до своїх позицій – це вже велика удача, – зізнається Микола. – Дрони літають! Міни вибухають! Снайпери по тобі працюють! А ти йдеш, бо знаєш: там побратими, їм треба помогти, їх треба замінити. Фактично завжди, коли ми вступаємо в бій, ворог кількісно переважає і в живій силі, і в зброї. Не раз його бувало в разів десять більше, ніж нас. І ти такий повертаєшся з позицій, сідаєш і думаєш: «Як я взагалі досі живий?»

А живий, міркує Микола, тільки тому, що на все воля Божа…

Нам нема куди відступати: за нами – батьки і діти

«За мене постійно моляться рідні. Я сам перед кожним виходом прошу в Бога захисту. Не промовляю якісь завчені молитви, а кажу своїми словами – так, як підказує серце… – зізнається захисник. – Чи страшно мені? Дуже! І що більше воюю, то більше боюся. Бо краще розумію, скільки небезпек довкола і якими можуть бути наслідки. Але так само розумію, що коли зараз не піду, злякаюся, відступлю – ворог піде далі, а далі – мої батьки, родина, моя дитина, все те, що мені дорожче навіть за власне життя…»

І тому, коли Микола чує «відмазки» на кшталт: «Не піду до армії, бо не хочу воювати за депутатів», то це захисника просто вибішує:

«А я що – за депутатів воюю?! Чи за якісь земельні ділянки? Та як наші люди досі не можуть зрозуміти: все, що зараз відбувається, – це війна на виживання! І якщо ми не будемо воювати, то москалі просто знищать нас! Повністю!!! Як націю! Як державу! – не стримує військовий емоцій. – Ми мусимо вигризти Перемогу! Всі, хто зараз на фронті, прекрасно це усвідомлюють. Тому втрачають здоров’я, віддають свої життя, але – не відступають! І кожен, хто в тилу, теж повинен вести цю війну, просто залежно від своїх можливостей. Так, нам дуже приємно отримувати вареники, шкарпетки, генератори. Але цим не переможеш ворога. Зараз кожну гривню треба спрямовувати на дрони, РЕБи, машини – на те, що знищує кацапів і рятує наших бійців».

Коли у Великій Глуші дізналися, що їхній Микола Якусик на пару днів приїде на Волинь (на жаль, на похорон побратима), то зібрали всім селом 100 тисяч гривень. І це, каже боєць, – підтримка не лише матеріальна, а й моральна.

«За ці гроші ми купимо в підрозділ прилад нічного бачення, бо то серйозна перевага у знищенні ворога. Але також ця допомога дає нам, військовим, розуміння: люди цінують те, що ми для них робимо…»

…Колись, коли Україна переможе, Микола мріє повернутися в рідне село, десь на околиці побудувати дім, там спокійно жити й працювати. А поки що боротьба триває – наша з вами спільна боротьба. І якщо ви також відчуваєте обов’язок до неї долучитися – закиньте донат на спільну карточку першої штурмової роти, де служить Микола. Хлопцям буде приємно.

Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/999aQG9DKL

Номер картки банки

5375 4112 1989 8900

• На військовій службі - з 20 років: боєць на позивний «Банкір» обороняє українсько-білоруський кордон на Волині
• Його екіпаж знищив понад 1000 окупантів: воїн з Волині представлений до нагородження званням Герой України
• «Переповнюють емоції»: у Луцьку зустріли захисника, який повернувся з російського полону

Волинські