Американець, який щороку їде на передову: на Волині діє його благодійний фонд «Бог любить Україну»

17 березня 2025 р. 14:02

17 березня 2025 р. 14:02

Рональд Джексон із США прилетів в Україну, щоб попрощатися з друзями, але натомість почав капеланське служіння серед військових. Його шлях на передову пролягає через Володимир, де він відкрив єдиний офіс свого благодійного фонду «Бог любить Україну».

Про його волонтерська діяльність пише газета «Слово правди» .

Він жартує, що в Україні буває частіше, ніж вдома. І розповідає неймовірну історію зцілення від раку через проповідування слова Божого для українських солдат, які воюють на боці правди і добра. Він ділиться історіями про те, як віряни його баптистської церкви в Клівленді жертвують кошти для капеланських поїздок в Україну, а дехто навіть свій бізнес ставить на паузу, щоб виготовити футболи для українських захисників, як його 23-річний земляк став на захист нашої країни і віддав життя у бою за її свободу.

У місто Володимир американець вперше завітав уже у період повномасштабної війни, а близько року тому відкрив тут єдиний наразі офіс благодійного фонду «Бог любить Україну», тож тепер його шляхи на передову, у госпіталі чи навчальні центри пролягають через наше місто.

Прилетів в Україну попрощатися з друзями, а поїхав проповідувати на передову

«27 років тому я познайомився з Україною. Мешкав у Києві, де був залучений до започаткування і розбудови двох церков. А потім повернувся в Америку. Я родом із Оклахоми, живу в Клівленді, штат Огайо зі своєю дружиною і донькою. У 2016 році у мене лікарі діагностували рак, і два з половиною роки я боровся з цією хворобою. Та рак повертався. І коли прогнози лікарів не були оптимістичними, я вирішив полетіти в Україну, щоб попрощатися зі своїми друзями. Це було сім років тому».

Рон прилетів у Київ. Зустрівся з Віталієм і Дмитром. І буквально через десять хвилин спілкування, зринула болюча тема війни, яка прийшла на українські землі.

«Бог промовляв до мого серця, що щось має відбутися – ще не кінець. Я усвідомив, що той час, що мені залишився, я хотів би присвятити допомозі військовим. Тож ми підготувалися, щоб поїхати на передову, побачитися з воїнами, які стали на захист своєї Батьківщини. Взяли деякі речі, Біблії. Нас тоді пересічні люди відмовляли, мовляв, ніхто не впустить американця на позиції військових. Та й ми не знали куди саме їхати, не мали жодних дозвільних документів. Просто сіли в авто й рушили. Проїздили один за одним блокпости. Раптом одна вузька дорога привела до величезного приміщення. Вибігли військові зі щирим подивуванням, як ми сюди потрапили? Виявилося, перебували за триста метрів від росіян, від лінії зіткнення. Нас хотіли завернути назад. Я сидів у мікроавтобусі і думав, як же ж бути, адже ми здолали таку відстань. Вискочив з машини. Звернувся до воїнів, сказав, що приїхали їх підбадьорити і подякувати. Того дня ми зустрілися, можливо, з 15 солдатами. Але відтоді вже бачилися з десятками тисяч українських військових», – ділиться Рон.

Історія, яку описав Рональд Джексон, трапилася у 2018 році на Донеччині. Швидко знаходить у телефоні фото. На ньому Маріуполь, Широкине, Павлопіль і воїни, які перебували у той час у цих місцях на ротаціях. На колективних знімках вони усміхнені й з двома розгорнутими прапорами – українським та американським. Упродовж чотирьох років американець зі своєю командою їздили на маріупольський напрямок до бійців, які стояли на захисті рідної землі.

«Коли ми їдемо до військових, у нас завжди дві мети. Насамперед хочемо запевнити наших захисників, що Бог їх любить, і Він на їхньому боці. Я маю стільки історій, які мені доводять знову і знову про те, що Бог по-особливому любить Україну. І друге: ми хочемо підбадьорити воїнів і донести, що те, що вони роблять для України, це правильно. Наші проповіді можуть тривати п’ять хвилин, а можуть – 40, ми інколи виголошуємо їх перед чотирма людьми однієї палати у госпіталі, а інколи перед шестистами воїнів на полігоні. Всюди вони чують ось це наше послання. А ще я ділюся своєю історією, бо вона дає надію, яка нині всім так потрібна».

Шеврон «Бог любить Україну» у тисяч військових

Чергова зустріч із захисниками у Рона була запланована на 25 лютого 2022 року. У Маріуполі. Українське небо було закрите, тож команда американців дісталися літаком Туреччини. Там дізналися про початок повномасштабної війни. Люди повернулися додому, а Рон продовжив свій шлях. З чималим багажем через Угорщину дістався України, щоб продовжувати капеланське служіння.

«З Віталієм Поповим із Льотничого ми друзі вже 27 років. Я завжди знав, що він з цих країв, та побувати тут випало уже під час повномасштабної війни. Тимофій, офіцер соціально-психологічної служби однієї з військових частин, запросив нас завітати до воїнів в місце дислокації. Так ми потрапили у Володимир вперше. І тепер здебільшого наш маршрут на полігони, навчальні центри, у госпіталі чи військові частини пролягає через це місто», – ділиться Рональд, який торік у квітні зареєстрував громадську організацію «Благодійний фонд «Бог любить Україну»» із центральним офісом на вулиці Поштовій.

«Ми часто зустрічаємося з воїнами на полігонах, у навчальних центрах. Кожному роздаємо шеврон «Бог любить Україну», який став нашою візитівкою. А коли військові після розподілення потрапляють на бойові позиції, часто домовляються з командуванням, щоб дозволило завітати до них у місце несення служби. І ми їдемо на кожен напрямок, куди запрошують. У грудні я отримав електронний лист від одного з солдатів. Він написав: «Я у Донецькій області. Ви мене не знаєте, але я бачу ваші шеврони і ваші футболки всюди на передовій», – розповідає Рон.

Як американці підтримують Україну

Баптистська церква в Клівленді, уся релігійна громада, членом якої є Рональд Джексон, підтримує Україну і він розповідає історії тих, хто не полишає нас у цій важкій боротьбі за волю.

«Одного разу один із моїх земляків сказав, що вже так багато разів допомагав українцям. А я на це порадив робити так, як велить його серце, ні в чому не переконуючи. І згодом він надіслав мені чек на 250 доларів. Я написав у відповідь: «Дякую. Слава Богу!». А сьогодні вранці він вислав інший чек – на тисячу доларів», – розповідає Рон.

Про те, що він робить для України, що бачить тут, що чує від воїнів, він розказує не лише своїй релігійній громаді, а й землякам, через тамтешні ЗМІ. Саме від нього люди дізнаються більше про Україну. І допомагають. А прикладів такої допомоги чимало. Ось, приміром, вчинок однієї сім’ї з українським корінням, яка вже близько тридцяти років живе у США. Дізнавшись, що Рональд Джексон підтримує Україну, зателефонували до нього, запропонували свою допомогу. Виявилося, їхньою сімейною справою є пошиття футболок. І вони у певні періоди вирішили ставити на паузу бізнес, щоб пошити чергову партію такого одягу для українських воїнів.

«Ще до повномасштабної війни, я власним коштом купував футболки для військових. За партію у двісті одиниць доводилося віддати до семиста доларів. Це були для нас великі гроші. А зараз наш благодійник зі своєю компанією на одну подорож сюди шиють чотири тисячі футболок – стільки, наприклад, він передав на Різдво, а для нинішньої поїздки – дві тисячі. Уже ця сім’я виготовила, напевно, виробів на 300 тисяч доларів. Це одна українська сім’я! І ці футболки з цитатами з Біблії, нашим логотипом носять військові, які захищають свою Батьківщину. Така футболка є у моряка, який послав російський воєнний корабель. Ми надіслали таку ж у Офіс президента і тодішньому Головнокомандувачу Валерію Залужному».

Розповів Рональд і про американців, які не мають родини в Україні, які тут ніколи й не бували, але не лишаються осторонь нашої біди.

«Леді Френ кожного разу, коли я збираюся у поїздку, жертвує то 50, то сто доларів. Але зараз у неї четверта стадія раку. І лікарі роблять все можливе, щоб допомогти. Та вона знову запропонувала зустрітися. Я знав, що вона планує зробити, тому сказав: «Френ, у тебе серйозні проблеми зі здоров’ям. Тобі потрібно заощадити на лікування». А вона все одно дала 100 доларів на подорож. У нашій церкві є чоловік на ім’я Тім. Він далеко-далеко не заможний. Одного разу я припаркував своє авто поряд з його і звернув увагу, в якому воно стані. Ще подумав тоді, що Тіму уже давно потрібна нова машина. У нього померла мама і залишила спадок. Кожного разу, коли я готуюся до чергової поїздки, він дає мені 10 тисяч доларів. Тім не купив собі іншу автівку. Він одягається так, як і одягався. Але кожного разу він обирає допомагати Україні. Як і ще одна з моїх землячок. У неї чимало проблем зі здоров’ям, вистачає своїх нужд і неоплачених чеків. А нещодавно її збило авто. Та попри все вона виділяє 20 доларів і каже: «Я дуже хочу, щоб ти допоміг Україні». Зараз досить важкий час, коли президент Америки Дональд Трамп говорить дуже неприємні речі. Але в той же час ми бачимо, як багато американців продовжують бути з Україною», – ділиться Рональд.

Капеланське служіння і персональні гостинці для кожного воїна

Основна мета поїздок Рона Джексона – капеланське служіння. Проте, за ті кошти, які жертвують американці, він завжди везе гостинці для військових, а ще – складає персональні пакети для кожного воїна, з яким зустрічається. Вартість речей у нім невелика, приблизно п’ять доларів, але таких пакунків  тисячі. У них зубні щітка та паста, набір для гоління, гель для душу, біруші, карабін, набір для шиття, енергетичний батончик і кілька американських снеків. Обов’язково – шеврон. Розповідає, що значних витрат вимагає дорога сюди, пересилання речей. Та все ж інколи знаходять можливість допомагати воїнам закрити важливі потреби, як от поремонтувати кран для артилеристів на краматорському напрямку.

До повномасштабного вторгнення Рон їздив до військових з немалою командою, яка налічувала до десяти людей, нині ж їдуть проповідувати удвох з перекладачем Володимиром Кручінівом з Житомира.

«У 2019 році мій товариш, пастор із Дніпра, Євген звернувся до мене з проханням записати на той час ще актуальні CD-диски проповіді українською мовою, бо у той період їх було не так і багато. Близько семи сотень копій тоді створив, їх роздавали воїнам, кадетам. А згодом Євген запросив мене як україномовного перекладача долучитися до команди Рона. Відтоді я з ним у кожній поїздці», – ділиться Володимир. Саме він із ще одним товаришем із Дніпра зустрів Рона у перші дні війни в незнайомому для них трьох Мукачевому. З повним мікроавтобусом подарунків дісталися військкомату. І побачили перед ним величезну чергу людей, які добровольцями прийшли записуватися у військо, щоб захищати свою країну. В одному з кабінетів Рону виділили кілька хвилин, щоб розповісти про себе і мету візиту. А коли той виклав подяки, то один із солдатів упізнав серед них відзнаку від свого командира 128-ї бригади, яку колись Рональду Джексону вручили у Маріуполі. Цей воїн спрямував капеланів у військову частину, де вони роздали привезену допомогу. «Бог завжди відкриває двері для нас», – каже Рон.

Тож таким чином вони могли увійти і в навчальні заклади до кадетів, і в госпіталі до поранених бійців.

«Одного разу у київському госпіталі ми познайомилися з нашим земляком Девідом Міллером, який проходив реабілітацію після поранення. Він приїхав воювати за Україну у 23-річному віці. А минулої осені загинув на фронті, повертаючись із бойового завдання. З допомогою посольства США його тіло доправили додому, де він похоронний. Цей молодий чоловік був вірянином баптистської церкви у Клівленді, яку відвідує Рональд Джексон», – розповідає Володимир.

«Кожен раз, коли я летів додому, завжди жартома кликав Девіда з собою, мовляв, повертаймось у США. А він відмовлявся й казав: «Я саме там, де Бог хоче, щоб я був». У мене є кілька його фото. Яка світла людина, правда? Для батьків воїна ми зробили меморіальну табличку, на якій умістили цитати-спогади його командирів і побратима», – ділиться Рон.

Служити, проповідувати слово Боже, підтримувати захисників України – це те, що допомогло чоловікові подолати недугу, тож він не зупинятиметься.

«Кілька тижнів тому я пішов до лікаря. Пройшов чотири види обстеження і почув, що раку у мене немає. Уже шість років не було рецидивів. Ми з дружиною погоджуємося: ми вдячні Богу, що допустив цю хворобу в моєму житті. Бо саме завдяки їй Бог зміг зробити дивовижне. Ми бачили дива Божі і протягом цих останніх років служіння військовим. І тому ми будемо продовжувати це робити, доки Бог буде нам це дозволяти. І зараз ми по-особливому молимося за Америку, щоб вона поступала і робила те, що правильно і необхідно для України».

• У волинському селі зародився «сіткомаскувальний батальйон»
• Не жіноча справа: як вчителька англійської з Луцька шукає та доправляє авто військовим
• Понад 2700 пар за три роки війни: в бібліотеці на Волині жінки в'яжуть шкарпетки для воїнів

Волинські