«Не сльози, а лють» звучать нині у піснях

30 березня 2025 р. 21:17

30 березня 2025 р. 21:17

«Соколом тризубом вниз

Бий гадюччя московите

В Міфа, Руфа підхопи спис

За плач жінок, за страх дітей

За вервицю смертей-вістей

Вістря помсти не спинити…»

Це слова з пісні «Не сльози, а лють» авторства воїна Князівської бригади Руслана. Її перші рядки народилися в похмурому ритмі кроків за труною друга, українського поета та воїна – Юрія Руфа.

– Пригадую, після смерті Юрія один з моїх друзів сказав: «Він сто відсотків попаде у Вальгаллу». У скандинавській міфології це місце вічної слави полеглих героїв. Воно точно має належати Юрію – патріоту та палкому борцю за все українське. Ці засади стали основою створення мого рок-гурту «Новимний Кудень» у 2015 році.

Музичний шлях Руслана почався, коли йому виповнилося 17 років. Тоді, в 1998 році, він щойно придбав омріяний барабан:

– Спочатку я був слухачем пісень хеві-метал. Коли слухав, мене прям «перло» від цих ритмів. Думав: «Як ці барабанщики класно грають». Почав їх пародіювати. Згодом купив свій перший барабан, організував з друзями любительський гурт. Для гри нам виділили місце у підвалі Тернопільської філармонії. Пам’ятаю, як прибиральниця називала нас «дітьми підземелля».

У наступні десятиріччя Руслан був вокалістом у складі різних рок-гуртів на багатьох фестивалях та концертах. Так тривало до початку Революції Гідності, тоді чоловік тимчасово призупинив музичну діяльність:

– Коли потрапив на Євромайдан, одразу прийшов у «Правий сектор». Мене спитали: «Як тебе записати?». А в мене тоді був ірокез на голові, тож позивний придумав – Могавк. Я свого часу зачитувався романами Джеймса Фенімора Купера, тож знав, що могавками називали одне з індіанських племен ірокезів, і що вони голили голови саме у такий спосіб.

З 2015 року в складі рокгурту «Новимний Кудень» Руслан збирав гроші для різних підрозділів Збройних сил України, виступами підтримував бойовий дух захисників. Тепер чоловік служить у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Тим часом його пісні продовжують лунати бойовими порядками, підіймати до боротьби, нагадувати славні сторінки української історії.

– Сюжети багатьох пісень натхненні нашим героїчним минулим, а також процесами, які ми переживаємо тепер. Вони про творчу інтерпретацію нашої історії, несприйняття злободенних проблем, необхідність творити зміни.

І Руслан їх творить щодня, разом із князівськими побратимами. Вони розповідають про рішучість Руслана в контактних боях, під шквальним вогнем авіації та артилерії. Але воїн пережите згадує неохоче. Лиш жартома каже, що звикнути можна до всього, крім окопних мишей, які гризуть ліки та цигарки.

Нехай ми ніколи не дізнаємось всіх деталей, але точно зможемо уявити, якою ціною здобуті слова одного з побратимів Руслана: «поруч з ним почуваюся надійно, з такими людьми не страшно йти вперед».

Інші музиканти гурту також долучилися до лав ЗСУ. Барабанщики та гітаристи стали піхотинцями, артилеристами, операторами дронів, бойовими медиками. Вони продовжують тримати зв’язок, підтримувати один одного. А в хвилини затишшя повертаються до музики.

Так народилася пісня «Не сльози, а лють». Вона побачила світ цьогоріч 25 січня – у роковини загибелі на фронті Ігора Федорчака, співавтора музики до цієї композиції. Над синглом працювали одразу два тернопільських гурти: «Новимний Кудень» та Etterion. Вони об’єдналися для студійної роботи, щоб вшанувати пам’ять друга та увіковічнити його творчість.

Попри всі труднощі, Руслан вірить, що настане час, коли Україна святкуватиме перемогу. Тоді він з друзями змахне пил з музичних інструментів, щоб з новою силою заграти українську пісню. Вона сповістить всіх, що настав новий день. До речі, саме так із секретної мови українських кобзарів перекладається назва гурту «Новимний Кудень».

Волинські