Покинула з трьома дітьми… Історія на вечір

13 квітня 2025 р. 20:45

13 квітня 2025 р. 20:45

«Моральна підтримка від мами – це, звісно, добре, але де фізична?»

– Мамо, так, це – я, Семен. Чому пошепки? Бо Ксюша щойно заснула. Уявляєш, Аня сунула мені в руки доньку, взулася, взяла куртку й пішла! З однією сумкою. Вона нас покинула, уявляєш? Просто отак

– Я – в курсі, синочку, Аня мені вже дзвонила з цього приводу. Сказала, щоб її не турбували. Все, тепер усі питання вирішуй сам.

– Мамо, приїдь, я не знаю, що робити…

У слухавці почувся плач.

– Ну от, мамо, Ксюша прокинулася… Ма-а-а-ам! – уже кричав у слухавку син, перекрикуючи плач доньки.

– Можу підтримати тебе тільки морально. Бо я – на боці Ані. Приїжджати не збираюся.

– Що? – син, здається, застиг від такого відповіді. У слухавці знову пролунала метушня й дитячий плач – тепер плакали вже двоє дітей.

Мати, несподівано для себе, поклала слухавку.

Семен здивовано подивився на телефон і хотів було знову набрати номер матері, але чотирирічний Костик навмисно почав засовувати детальку від конструктора в ніс, дивлячись просто в очі Семену.

Батько схопив дитину за руку й почав сварити.

– Мультики ввімкнеш – не буду, – не слухаючи батька, швидко промовив син.

Семен одразу схопив пульт і натиснув кнопку.

– На.

– Тату, тату, Ксюша зараз з дивана впаде, – смикала за сорочку батька семирічна Даша, притримуючи другою рукою сестру. – А мама ж казала тобі покласти її в ліжечко.

– А-а-а, – метушився по кімнаті батько, – схопивши молодшу доньку на руки. – Дивись телевізор із братом, – почав підвищувати голос Семен.

– Тату, тату, а Ксюші треба змінити підгузок, вона покакала…

– Та відчуваю я, – нервував батько, однією рукою перевертаючи складені стопкою попрасовані пелюшки на пеленальному столику.

– Ось – підгузки, – показала старша донька на упаковку, що стояла поруч зі столиком.

– А-а-а-а, – знову метушився і не знав, за що хапатися спочатку батько.

– Мені здається, це – надто жорстко ось так одразу залишити його одного з дітьми…

Семен не передзвонював. Його мати сиділа на дивані й нерухомо дивилася на телефон. На мить їй стало лячно, але вона хотіла захистити невістку. Якщо не зробити цього зараз – не вдасться дати сину урок.

Після народження третьої дитини Семен усе частіше зникав на роботі, з друзями, й усе рідше бував удома.

– Аня справляється, – парирував він на слова матері, яка закликала більше приділяти уваги дітям і хоча б трохи дати дружині відпочити. – Вона щаслива бути мамою, а я працюю – це мені треба відпочивати.

І Аня справлялася – не спала ночами, худла на очах, але трималася: готувала, прибирала, доглядала за дітьми, чоловікові нічого не висловлювала – вона ж удома, повинна встигати.

Втрутилася свекруха.

– Телефонував? – з порога спитала Аня.

– Так, одразу ж, як ти пішла.

Аня поставила кросівки біля дверей і почала ходити коридором туди-сюди.

– Може, мені й не варто було їхати до вас, краще лишитися біля під’їзду.

– Ага. І спати на лавці в обіймах із телефоном. Аню, спокійно прийми душ, я приготувала обід, поїж – і спати, спати, спати. І не вмикай телефон, чуєш!

– Я не зможу заснути, Світлано Сергіївно.

– Зможеш! Якщо хоч трохи хочеш відновити сили.

– Аню, а як інакше? Тільки так. Різко, зануривши його в це без підготовки й умовностей. Щоб запам’яталось, щоб зрозумів, як це – жити в постійному напруженні й навіть стресі. Не сумнівайся, я свого сина знаю. Ти намагаєшся бути хорошою дружиною, але… якщо не жаліти себе і не цінувати, нічого доброго з цього не вийде.

Аня знизала плечима.

– Так, скажи мені, якщо в тебе дуже болить голова, Ксюша кричить, бо треба змінити підгузок, а чоловік просить поїсти – що ти зробиш першочергово?

– Візьму доньку на руки, вона так заспокоїться, і нагодую чоловіка.

– О-о-о, про це я й говорила. Спочатку ти маєш випити таблетку, сказати чоловікові, щоб сам собі взяв їжу, і паралельно переодягнути Ксюшу. Все, йди в душ, потім обід – і спати.

– А-а-а…

– А я поки що чергуватиму біля телефону.

Семен разів із двадцять за вечір дзвонив матері: питав порад, вимагав приїхати, благав допомогти з дітьми. Але вона залишалася непохитною.

Наступного дня в обід Світлана Сергіївна приїхала до сина і забрала дітей на три години на прогулянку.

– Поки ми гуляємо – прибери вдома, закинь прання і зготуй вечерю. Нема чого годувати дітей сосисками й смаженими яйцями – дітям потрібна нормальна їжа.

Семен, який сидів на дивані, аж рота розкрив від здивування:

– Я був упевнений, що ти залишишся і допоможеш мені…

– Ха! Та я вже тобі допомагаю. Аня усе це робить з дітьми – і ще й гуляє з ними. Давай-давай, вперед. Три години – час пішов.

Через три з половиною години Світлана Сергіївна повернулася з внуками додому. Семен, який мало що встиг зробити, спробував умовити матір залишитися. Але вона завела дітей у передпокій, допомогла їм роздягтися – і швидко пішла.

Аня повернулася додому тільки наступного ранку. Діти спали, чоловік, мабуть, усю ніч заколисував найменшу доньку, так і заснув біля її ліжечка.

Аня усміхнулася. Вона була рада повернутися. Завантажила пральну машину, пройшлася шваброю по підлозі й пішла готувати сніданок.

Запах свіжозвареної кави швидко наповнив квартиру – чоловік одразу прокинувся й вискочив на кухню. Старша донька розбудила всіх вигуком: «Мама повернулась!» – і кинулася до Ані.

– Я злякався, що ти нас покинула, – Семен обійняв дружину й не відпускав, усе сильніше стискаючи. – Ох, як же смачно пахне кава, я не пив її два дні…

Аня усміхнулася.

– А я – рік.

– Я все зрозумів, усе усвідомив. Обіцяю допомагати. Навіть якщо ти не просиш.

– Чудово. Тоді я рада, що ти вже йдеш змінювати Ксюші підгузок, вона – незадоволена і плаче?

– Звісно, – сказав Семен, роблячи ковток кави на ходу,  попрямував до доньки.

Мирослава СЛИВА, happy-world.su.

Волинські