Перше бойове завдання стало останнім: історія Героя з Волині

16 квітня 2025 р. 16:53

16 квітня 2025 р. 16:53

29 березня 2023 року поблизу села Берестове Бахмутського району Донецької області захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, загинув житель Копилля, солдат, 47-річний Олександр Ляшук .

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Олександр народився у Чорнижі та виховувався у багатодітній родині Івана та Ганни Ляшуків, був п’ятою дитиною серед п’яти братів та сестри. Після школи подався навчатися на тракториста у Колківське СПТУ № 24.

У Копилля чоловік потрапив завдячуючи найстаршому брату Віктору, якого після закінчення культосвітнього закладу направили художнім керівником Копиллівського Будинку культури, де він одружився та осів. Олександр частенько приїздив до Віктора, тож дружина брата Леся познайомила його зі своєю двоюрідною сестрою Світланою. Через деякий час їхні стосунки перейшли у дещо більше, вони одружились і стали проживати разом у батьковому домі дружини.

Йшов час, батьки Олександра, як і Світлани, відійшли у засвіти, а вони виростили сина й доньку, одружили їх, діждали перших онуків. Чоловік працював у місцевому СВК, потім тривалий час в деревообробному цеху місцевого лісництва, згодом почав їздити на заробітки за кордон. Непогано заробляв й ніколи не шкодував гроші на сім’ю.

«Олександр Ляшук приїхав із Польщі напередодні повномасштабного вторгнення, а мобілізували його 2 лютого 2023 року, – розповідає Копиллівський староста Костянтин Давидюк. – Був напрочуд доброю людиною. Нікому ніколи не відмовляв в допомозі, ні з ким ніколи не сварився».

Останнім часом його син Андрій із сім’єю мешкав у Польщі, а донька Тетяна із чоловіком та донькою – разом із батьками. Дружина – Світлана Павлівна – працює на луцькому підприємстві «Кромберг енд Шуберт».

«Чоловіка викликали в центр комплектування по повістці на початку лютого та направили на медичну комісію, – розповідає дружина загиблого. – Спочатку поїхав на Рівненський полігон. Потім його перевели в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду, де призначили гранатометником, й направили в Коломию, далі – навчання на полігоні в Донецькій області».

Востаннє дав знати про себе 26 березня. Сказав дружині, що йтиме на своє перше бойове завдання на три дні. Перед цим просив, щоб йому переслали розгрузку, невеликого рюкзака, ліхтарика, ще деякі дрібниці. Тож домовились, що посилку отримає командир, бо його в цей час не буде.

«Коли Олександр мав йти на війну, то все говорив про свої передчуття, що він навряд чи повернеться назад, – пригадала дружина його старшого брата пані Леся. – При цьому він казав, що потрібно йти і захищати свою землю…»

«29 березня він не вийшов на зв’язок, як домовлялись, а вже наступного дня мені подзвонили й повідомили, що Саша зник, а ще за день працівники центру комплектування повідомили про його загибель, – каже згорьована дружина Світлана. – Точно про обставини його смерті ніхто нічого ще не казав, але попередньо повідомили, що їхня група потрапила під артобстріл. А надіслані речі отримали побратими Олександра, може, вони їм стануть у нагоді».

10 травня Олександру Ляшуку мало б виповнитися 48 років. Він так хотів ростити двох онуків, чекав на появу третього. Саме заради них, аби жили вони у вільній, незалежній Україні, і взяв воїн в руки зброю.

• Підірвався на міні, прикриваючи своїх побратимів: молодому захиснику з Луцька просять присвоїти державну нагороду
• У перші дні вторгнення став на захист України: батько 4 дітей з Волині загинув у бою на Луганщині
• У засідці чекав ворожий кілер, що вистрелив першим: історія полеглого Героя з Волині

Волинські