Нещодавній воїн 100-ої бригади до останньої сотки обробив і засіяв поля…

20 квітня 2025 р. 16:26

20 квітня 2025 р. 16:26

«Як буде урожай, то і держава триматиметься», – переконаний Олег Бобак.

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу спеціальний кореспондент газети «Волинь» Ігор Лісовий

…з ентузіаму колишніх солдата і шахтаря, які промножують у час війни споконвічну традицію

У 1950 році Нововолинськ, як адміністративна одиниця на території житниці Волині – Іваничівського району, був вкраплений на карті тодішнього союзу  наказовим способом. Але, як показало подальше життя, значною мірою –вдало. Хто хотів – селянську долю повністю змінив на шахтарсько-робітничу, інші, відпрацювавши зміну в підземній виробці, поспішали в рідне село до роботи на землі. Ось ці, другі, на мою думку, були з криці – найбільш шановані скрізь.

Тоді ще колгоспні поля підходили впритул до виробничих будівель усіх шахт. І ця наша українська традиція сьогодні не тільки збережена, але й примножується. Навіть у грізний час війни. Практично, від’їхавши три кілометри від центру міста, сьогодні дорога приведе вас до якісно оброблених у цю весняну пору фермерських  угідь трударів Поромівської територіальної громади. Між селами Поромів і Млинище вражають  будівлі шахти № 10 – поки що з не дуже радісною історією її введення в дію. Але й навкруги неї вже зеленіє озимина.

Млинищанин Олег Бобак разом із сином Назаром з початку підлого вторгнення рашистів на нашу землю добровольцями стали на її захист у лавах сотої Волинської бригади. Десятки гектарів землі допомагали тоді обробити друзі-фермери пенсійного віку. Після вступу в дію відповідного законодавчого акту, Олег, як фермер, демобілізувався і зайнявся землею після перерви, до якої змусила війна. Змінив автомат на кермо трактора.

– У цей час, – ділиться колишній захисник, – ми встигли закрити вологу, підживили озимину, посіяли ячмінь… Я вже картоплю посадив, хлопці – горох, несподіваного квітневого морозу він не боїться – до мінус п’ять легко витримує. Колеги вже цибулю посіяли, ми ж зайнялися розсадою капусти, на черзі – сівба сої. Ось такий графік до Пасхи. Дуже  відповідальний момент – це все захистити від враження  хворобами і виростити. Літо, осінь для нас є цілодобовою вахтою.

Але все це було мовлено паном Олегом з ентузіазмом, піднесенням. Він тільки що повернувся з поля, обвітрений не дуже теплим вітром, але – з настроєм, бо земля просить обробітку, щоб добре родити. А як буде урожай, то і держава триматиметься.  Крім того, колишній воїн разом із родиною не забуває побратимів з бригади – кожного місяця стараються чимось їм допомогти.

Стосовно «ухилянта під спідницею», то це вже однозначно – який із нього воїн, коли вже раз злякався і цей страх його постійно переслідує…

…У Володимира Гаєвського – більше 25 років підземного шахтарського стажу. Уродженець приміського села Бужанка, він чесно відпрацював на вугільних підприємствах міста, і завжди був серед передовиків. Але сільське не відпускало, не покидало. Знову ж таки з родиною, де головними помічниками є тесть, дружина-педагог і сини, обробляє землю, а ще змалку любить і розбирається в техніці. За зиму в гаражі самотужки зварить такі знаряддя для обробітку грунту, що й заводські інженери зацікавилися б.

– Оминаючи примхи природи, – розповідає Володимир, – засіяли ячмінь, а колеги з інших сіл – вже й цукрові буряки. Там далі в земельку покладемо  картоплю, насіння сої… Роботи вистачає, аби встигли справитися.

І у цього простого сільського трударя, на яких тримається держава, очі  випромінюють завзяття, твердий поступ і силу. Радують зір рівненько  оброблені поля вздовж дороги на шахту № 10. І так – по всій Україні, де не пройшов загарбницький російський чобіт.

…що навіть попри численних «ухилянтів під спідницями» Україна не відчуває нестачі солдатів

Таку позитивну статистичну інформацію оприлюднив минулого тижня Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Крістофер Каволі. Для  військових – це сухі цифри, для українців – це є сини, батьки, за яких щодень моляться  їхні  рідні, вся Україна…

Ще кілька місяців тому в США вважали, що нестача військових є однією з головних проблем для України. Зокрема The New York Times стверджував, що американські чиновники зазначають: Україна змогла скоротити перевагу росії в артилерійських боях. При цьому наша армія активно використовує ударні дрони для знищення російської бронетехніки. Проте нестача солдатів залишається серйозною проблемою. Один із чиновників розповів NYT, що, за оцінками Пентагону, нинішня чисельність українських військ дає змогу підтримувати бойові дії протягом 6–12 місяців, але після цього може виникнути гострий дефіцит військових.

Зазначали, що Україна задіяла кілька нещодавно сформованих бригад для підтримки наступу в Курській області. Ці сили могли б посилити оборону сходу та півдня України або створити резерви для контрнаступу, який планується на 2025 рік. Американці додавали, що росія зазнає колосальних втрат, і на деяких ділянках фронту інтенсивність боїв можна порівняти з «м’ясорубкою» для російських військ. Це призвело москву до залучення північнокорейських військових. Тим часом у США вважають, якщо підтримка України триватиме до наступного літа, у Києва може з’явитися можливість скористатися слабкостями росії та її дефіцитом солдатів і техніки.

Ми ж повернемося до наших реалій. У редакцію завітав хороший товариш газети, ветеран шахтарської праці і мовив з порога: «Не можна дійти до вас, дорогу перейти. За кермом автомобілів одні жінки сидять. Я так розумію, що їхні чоловіки на фронті або мають «бронь» і на заводах працюють на оборону держави. Треті сидять під спідницями і ухиляються».

Ну що скажеш, – правильна  градація. А тут якраз надходить «смс» на телефон від третьої штурмової бригади, що їм потрібні  оператори  безпілотників, водії, кухарі, діловоди, стрільці, яким надають  повний  соціально-військовий пакет, є переваги для навчання, страхування, висока зарплата. Через годину прикордонники з підрозділу «Фенікс» просять опублікувати оголошення про набір до них інженерів, пілотів БпЛА, кухарів, водіїв, саперів, гарантують навчання. Відділення комунікації нашої  знаменитої 14-ої бригади  також надає свої координати в соцмережах для  зв’язку з ними.

Читачу, розумію, що ви захочете цю інформацію відразу прокоментувати, але погодьтеся, що на душі стає від неї якось спокійніше і впевненіше перед завтрашнім днем.

Зараз Олександр Кондисюк – депутат Володимирської районної ради, підполковник запасу, голова Нововолинської громадської організації, яка  об’єднує ветеранів АТО, кавалер  бойових нагород. На війні – з 2014 року, скуштував гіркого хліба у рашистському полоні. Як військовий комісар Нововолинського об’єднаного районного комісаріату у перші місяці і роки повномасштабної війни забезпечував мобілізаційні заходи.

– Під час війни є втрати і особовий склад завжди потрібен. Коли вдалося всіма заходами не тільки поповнити бойові частини, але й укомплектувати нові – чудово, – каже підполковник Кондисюк. – Але людей-спеціалістів потрібно надзвичайно багато. На щастя, є техніка, є надсучасні безпілотники, яких вистачає на роти і батальйони, але поки обмаль операторів для них…

Поділився своєю думкою і Володимир Демчук, голова громадської організації «Незламні нововолинці», батько кіборга Вадима Демчука:

– Як волонтер зараз працюю з нашими прикордонниками. В ці передпасхальні дні забезпечимо їх сухими борщами, пасками, солодощами. Хлопці – дуже бойові, періодично на кілька місяців відбувають на передову, перебувають у горнилі війни, але повертаються ще більш змужнілими, ще більш досвідченими. В багатьох підрозділах, завдяки  виучці, досвіду, воїни вміло воюють і показник втрат знижується. Стосовно «ухилянта під спідницею», то це вже однозначно – який із нього воїн, коли вже раз злякався і цей страх його постійно переслідує…

Добре, що є ті, хто не має страху і ліні, а своїм героїзмом на полі бою і невтомною працею в тилу тримають Україну. З такими людьми ми точно приречені на ПЕРЕМОГУ.

Розповідь про захисника Назара Бобака сина колишнього воїна, а нині фермера Олега Бобака –  за цим QR-кодом:

Волинські