Михайло Савляк дивом вижив після падіння з 15-го поверху

26 квітня 2025 р. 08:59

26 квітня 2025 р. 08:59

«Усе можна змінити, поки ти живий. Немає нічого неможливого!» – тепер говорить Михайло.

Зараз 22-річний молодий чоловік із Закарпаття намагається допомогти людям з психологічними проблемами, ділячись власним досвідом та порадами, як вийти з глибокої депресії

Переживши глибоку особисту кризу, торік він вистрибнув з балкона 15-го поверху. На щастя, хлопцеві дивом вдалось вижити. Після тривалої реабілітації він повернувся до блогерства й тепер намагається допомогти людям з психологічними проблемами. Паралельно підпрацьовує промоутером, різноробом, вантажником та кур’єром.

Михайло, який повернувся з того світу, відповів виданню «Фокус» на 6 питань.

1. В одному з відео на YouTube ви розповідали про ту трагічну сторінку свого життя, зокрема про лікування у психіатричній клініці. Як це було?

– Мій стан та все життя детально вивчали науковці у сфері психіатрії. Головним фахівцем був чоловік поважного віку. Не знаю, до якого ступеню він допрацювався, але я спілкувався переважно з ним. Крім того, приходили студенти чи практиканти, вони теж ставили питання. Загалом було доволі багато спеціалістів. Наскільки зрозумів, їм було важливо дослідити, що ж відбувалося у моїй голові.

2. Що їх цікавило у вашій історії?

– Насамперед все, що було «до». Загалом я розповідав про перші прояви тривожності у 14 років та про свій стан безпосередньо перед стрибком. Казав, що нам, чоловікам, також іноді хочеться плакатися комусь або побути слабкими. Поскаржитися, як нам погано, щоб не тримати це все у собі. Тобто, мати право трохи побути жалюгідним без суспільного осуду. Ти від цього не стаєш слабкою особистістю, а навпаки – вчишся пересилювати якісь слабкості та невдалі ситуації. Однак через стереотипи та тиск соціуму ми не дозволяємо собі випустити емоцію, бо «ти ж мужик».

3. Чому ви наважилися на такий крок?

– Таке саме питання мені ставив військовий, який лежав зі мною у палаті. У нього було цілковите нерозуміння… Це ж історія не одного дня. Починалося як тривожність, а переросло у панічні атаки. Зрештою, накладалось на дереалізацію ( навколишній світ сприймається як нереальний. – Ред. ) та деперсоналізацію ( відчуження від самого себе. – Ред. ). Плюс травматичні події, пов’язані з насильством, коли ти не можеш чинити опір. Пам’ятаю, як мене перестріла компанія хуліганів. Вони сказали: «Ми можемо тебе вбити – і нам нічого за це не буде». У той момент не розумієш, він каже це серйозно чи лякає. Є ж такі маргінальні люди, яким жорстокість приносить кайф. Психіка запам’ятала, що ти завмер і нічого не міг зробити.

Треба пам’ятати, що все можна змінити, поки ти живий. Немає нічого неможливого!

4. Що ви відчули, коли отямились?

– Знепритомнів я ще у повітрі, вдарившись ногами об бильця. Отямився вже на даху авто. Не знаю, наскільки болючим був удар, – тоді нічого не відчув. Я дуже сильно плакав. Був у розпачі. Це сум, трагедія, сльози. Подумав: «Боже, що тепер буде». Всю дорогу просив медиків, щоб не везли у лікарню, бо у мене не було грошей на лікування.

5. У вас є відео про невдачі у житті, де розповідаєте про те, що нічого не виходить. Але ж вам всього 22 роки – ще все життя попереду. Можливо, це через вплив контенту в соціальних мережах, де всі транслюють свій успіх?

– Погоджуюсь, що великою помилкою було те, що я звертав увагу на успіх інших людей. Мабуть, якоюсь мірою це на мене впливало. Чомусь не задумувався про перспективу. Те, що людина реалізувалася до 25 років зовсім не означає, що вона збереже цю тенденцію й не лишиться біля розбитого корита, можливо, підчепивши на цьому шляху якусь залежність. Звісно, такі випадки теж є, але ми про них не думаємо у моменти відчаю і не мислимо критично, бо не бачимо картину повністю.

6. А чого ви хотіли досягти до 22 років, якщо не секрет?

– Давайте так. Як мінімум, заробляти на тому, що мені подобається. Але ж не такі кошти, коли ти просто виживаєш, зводячи кінці з кінцями… Мені подобається акторська сфера, якби не війна, думаю, я б хотів розвиватися у цьому напрямку.

7. Ви зняли окреме відео про лікування в психіатричному відділені. У суспільстві є багато стереотипів щодо цього. Чи це не стереотипи?

– Слід пам’ятати, що там немає неадекватних психів, які на всіх кидаються. Це такі самі люди, як ми з вами. У якийсь момент свого життя вони отримали травматичний шок. Далеко не кожен, на жаль, здатен таке перенести. Щодо стереотипів, то слід все-таки лишається. Коли люди дізнаються, що ти там лежав, то ставляться насторожено і побоюються.

8. Які  висновки зробили після всього пережитого?

– Про свої висновки я розповідаю на YouTube. Насамперед треба пам’ятати, що все можна змінити, поки ти живий. Немає нічого неможливого! Якщо думати, що щось сталося і це уже на все життя, то це прийняття ролі жертви. Треба дозволяти собі слабкість, особливо, якщо ти чоловік. Коли емоції вивільняються, то не руйнують тебе зсередини. Ну, і останнє: коли щось робиш, то треба пам’ятати, що це потрібно насамперед тобі.

Якщо ви відчуваєте тривожність, переживаєте панічні атаки, а також помічаєте перші ознаки депресії, обов’язково звертайтесь до фахівців за допомогою. Пам’ятайте, що безвихідних ситуацій не буває!

Володимир ГРИСЮК, nv.ua.

Волинські