Чому після допитів МДБ-істи відпустили «колаборанта»-волинянина Івана Сахарчука, який переховувався у схроні

27 квітня 2025 р. 19:10

27 квітня 2025 р. 19:10

Іван Сахарчук – «боєць невидимого фронту».

Секретар Кортеліської сільської управи під час окупації працював і на німців, і на червоних партизанів

Серед небагатьох жителів села Кортеліси, які вижили під час трагедії 23 вересня 1942 року, однією з найбільш суперечливих є постать Івана Сахарчука, який працював секретарем сільської управи. На цю посаду кортелісці обрали його на загальних зборах у липні 1941-го, як і старосту села – Андріяна Поліводу. Іван мав добру освіту – сім класів польської школи і належав до заможної, працьовитої сім’ї. Його батько – Анатолій Тимофійович – кілька років був на заробітках в Америці, а після повернення додому купив чималий шмат землі та став найбагатшим господарем у Кортелісах. Лише великої рогатої худоби сім’я тримала майже 15 голів.

Зрозуміло, що, працюючи на посаді секретаря сільуправи, Іван виконував розпорядження окупаційної влади. Але водночас активно допомагав кортеліським партизанам. Його сім’я уціліла, як і родини інших колаборантів. Після вигнання німецьких окупантів улітку 1944-го, Сахарчуку видали довідки та характеристики від Кортеліської сільської ради та командира загону імені Щорса – Івана Радька про те, що він дійсно надавав активну допомогу радянським партизанам та виконував їх доручення. І навіть отримав нагороду – медаль «За победу над Германией». Деякий час працює у Млинівській школі вчителем, але вже в 1946 році звільнений нібито за те, що не мав спеціальної освіти.

Одночасно сім’ю Сахарчуків починають переслідувати окремі представники місцевої влади. Як згадували односельці, спочатку голова сільської ради Андрій Ліхван сильно побив брата Івана Сахарчука – Василя, за що отримав умовний термін, а потім почав гнобити і його. Разом зі своїм заступником – Дмитром Козаком – вони дорікали Івану, що він – куркуль та колишній секретар сільської управи. Накладали на нього великі сільськогосподарські податки та вимагали горілку.

Зрештою Іван покинув Кортеліси і разом із батьками та сестрою Оксаною поселився у сусідньому білоруському селі Борки, яке входило до Малоритського району. Влітку 1948-го одружився з молодою дівчиною Прузиною із сусіднього хутора та жив у неї.

Тим часом чекісти вже почали збирати інформацію про його співпрацю з окупантами. Співробітники Ратнівського відділу МГБ приїхали в Борки, щоб його арештувати, але не застали вдома. Після цього Іван разом із батьком зробили невеликий схрон між стіною будинку і піччю. Іван весь час знаходився у хаті, а коли хтось приходив, то залазив у криївку. Так він переховувався більше трьох років.

Але органи держбезпеки не дрімали. 5 жовтня 1951 року вони зробили несподіваний обшук у будинку Сахарчуків. Іван у цей момент перебрався зі схрону на горище, де і був затриманий. У землі знайшли також закопані сім літрів самогону, який він варив на весілля сестри. Наступного дня малоритські міліціонери склали акт про те, що вони знищили виявлений самогон шляхом виливання на землю. Хоча повірити в це досить важко.

Відразу після арешту Сахарчук розповів слідчим про свою «злочинну діяльність у період німецької окупації». Зокрема, він за завданням старости взяв на облік всю велику рогату худобу, птицю та свиней, які належали жителям Кортелісів та навколишніх хуторів. Ця інформація була передана у районну управу і відповідно до неї накладався сільськогосподарський податок. Також реєстрував осіб, які втекли з німецького полону і залишилися тут жити, та передавав цю інформацію коменданту поліції Миколі Зенюку. Виписував повідомлення селянам про здачу худоби для німецької армії, а також виконував інші доручення сільського старости. Звинувачення в тому, що він брав участь у відправці людей на каторжні роботи в Німеччину, Іван заперечував і говорив, що за це відповідав староста. Важливими є також свідчення Сахарчука про розстріл односельців:

«У 1942 році, у вересні місяці, числа не пам’ятаю, в с. Кортеліси приїхали поліцейські райполіції, комендант поліції Зенюк Микола і з ними велика кількість німецьких солдатів. Усіх жителів с. Кортеліси зігнали на одну площу, яка знаходилась біля церкви, після чого один німецький перекладач почав за списком викликати актив німецької влади…

Потім нам німецький перекладач сказав, щоб ми забрали свої сім’ї і нас всіх відвели в один будинок, а решту жителів під конвоєм завели в приміщення школи, звідти по кілька людей виводили на вулицю в різні місця і розстрілювали. В цей день було розстріляно близько 1000 людей. Після розстрілу в цей же день німці вищеперерахованому німецькому активу видали пов’язки білого кольору з фашистським знаком, в тому числі і мені та сказали, щоб ми забирали свої сім’ї і виїхали на проживання в м. Ратне».

Іван Сахарчук до мого партизанського загону ніколи не входив, але він мав з нами зв’язок і надавав деяку допомогу.

Названа Сахарчуком чисельність жертв Кортеліської трагедії виглядає цілком правдоподібно, якщо врахувати, що, за даними Волинського обл­виконкому, в Кортелісах у 1940 році було 193 двори і проживало 1011 жителів. Цифру 2875 загиблих придумала і написала в своїй довідці Кортеліська сільська рада в 1974 році.

Щоб довести вину Івана Сахарчука, слідчі МГБ допитали чимало свідків. Андрій Ліхван – відомий партизан, а пізніше – голова Кортеліської сільської ради заявив:

«У 1942 році я особисто бачив, як Сахарчук І. А. відібрану худобу у населення, переважно в євреїв, гнав по селу Кортеліси, а потім цю худобу відправляв для німців в м. Ратне. Таким чином, за час його роботи на посаді секретаря, з 1941 по 1942 рік було відібрано біля 300 голів рогатої худоби».

Ці звинувачення доповнив Дмитро Козак:

«Приблизно в середині грудня 1941 року я був викликаний в приміщення сільуправи. Сахарчук покликав мене до столу і вручив мені повідомлення про здачу особистої корови для харчування німецької армії. В цьому повідомленні були наступні вислови: «Громадянину Козак Д.С. Ви зобов’язані здати свою корову для харчування німецької армії, у випадку ухилення від здачі ви будете покарані смертною карою». Повідомлення було підписане старостою і секретарем сільської управи».

Цікаві факти пригадав один із перших партизанів Артем Прокопчук:

«У період німецької окупації Сахарчук Іван, як секретар сільуправи, особисто виписував повістки на відправку жителів с. Кортеліси в Німеччину на роботу. Мені і моїй жінці – Прокопчук Домні – посильний у березні 1942 року приніс повістку. Вона була написана рукою Сахарчука Івана і підписана старостою та секретарем. Отримавши повістку, я і моя жінка в Німеччину не поїхали, а стали переховуватися в лісі, а потім у квітні 1942-го я пішов у партизанський загін. Пригадую і другий випадок, коли я приблизно в лютому 1942 року отримав через посильного із сільської управи повістку на здачу теплих речей: фуфайки та штанів. Але оскільки фуфайка і штани у мене були останніми, то я пішов до старости Поліводи і попросив їх залишити мені. Полівода забрав назад у мене повістку і відмінив здачу цих речей».

Партизан Василь Ліхван пригадав, як він супроводжував спочатку комісара Карпука, а пізніше – командира загону Івана Радька на таємні зустрічі з Сахарчуком. Свідчення Радька:

«Іван Сахарчук до мого партизанського загону ніколи не входив, але він мав з нами зв’язок і надавав деяку допомогу. Сахарчук у період дії нашого загону в районі с. Кортеліси, за моїм завданням, повідомляв періодично дані про чисельний склад німецьких військ і поліції в м. Ратне».

Частина цих зустрічей відбувалися в хаті Параски Ліхван, яка пригадала, що Сахарчук приносив командирові продукти в корзинах.

Слідчі обласного управління МГБ – старший лейтенант Плаксюк та майор Петров – на підставі зібраних матеріалів підготували постанову:

«На допитах у жовтні 1951 року в Ратнівському РВ МГБ Сахарчук винним себе визнав. В ході подальшого слідства Сахарчук від своїх показів відмовився і визнав себе винним тільки в тому, що він з липня 1941 року до осені 1942 року служив секретарем сільуправи с. Кортеліси і збирав від громадян гроші для німців. У питанні зв’язку Сахарчука з радянськими партизанами слідством встановлено, що він дійсно в період Великої Вітчизняної війни підтримував зв’язок з радянськими партизанами і надавав їм допомогу, що підтверджується показами свідків... Подальше слідство по справі № 5988 припинити і звинуваченого Сахарчука Івана Анатолійовича з-під арешту звільнити. Цінні речі і особисті документи повернути».

Ця постанова була погоджена начальником слідчого відділу управління МГБ Волинської області підполковником Кабановим та затверджена начальником управління полковником Сідоровим 31 грудня 1951-го.

Таким чином Іван Сахарчук був повністю виправданий і незабаром призначений директором Млинівської школи. Здавалося, що життя починає налагоджуватися, але через кілька місяців його жорстоко побив один із місцевих міліціонерів і він помер у віці 31 рік.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею Ковельського району

Волинські