«Наче відчував, що його скоро не буде»: захисник з Волині помер внаслідок смертельного поранення

29 квітня 2025 р. 19:50

29 квітня 2025 р. 19:50

31 грудня, напередодні зустрічі Нового року, жителі Маневицької громади на Волині зі смутком та болем у серцях провели до місця Вічного спочинку мужнього Захисника України – 24-річного жителя с. Кукли Максима Козла , який помер внаслідок смертельного поранення.

Спогадами про Героя поділилося видання Нова доба.

Максим був восьмою, наймолодшою дитиною у батьків – Лідії Іванівни та Петра Павловича Козлів – звичайних сільських трударів, які нині перебувають на пенсії.

– В школі Максим зірок не хапав, але був товариським та комунікабельним. Коли організовували патріотичну гру Зірниця, охоче брав в ній участь. Згодом шкільна команда зайняла 2 місце в області, зокрема Максим добре проявив себе під час стрільб, – пригадує сестра воїна Діана . – Також брат любив або щось майструвати, або гайки крутити. Після 9 класу пішов навчатися в Маневицький професійний ліцей на маляра-штукатура. А в подальшому із будівництвом і пов’язав свою професійну діяльність.

Парубок їздив на заробітки по Україні. Якось, коли працювали в Луцькому районі на об’єкті, дах, який був накритий плівкою, провалився під ним і він впав з висоти 13 метрів на бетон. Ніхто з лікарів не давав шансів йому на життя, але, всупереч усьому, Максим вижив.

– Перед його мобілізацією ми з Максимом їздили на МРТ, аби дізнатися які наслідки травми після падіння, – продовжує сестра. – Його визнали придатним і він пішов воювати, потрапивши в 33-ю бригаду. Брат мало розповідав подробиць, але казав, що те, що він пройшов, нам, рідним, краще не знати. Казав, що Бог часто вберігав його від смерті. А найважче було не на позиціях, а зайти і вийти з них. Воював біля села П’ятихатки на Запоріжжі. Потім перебував на Дніпропетровщині.

Але хоч і не раз Бог його відвертав від біди, найстрашніше таки сталося. В кінці грудня Максима тяжко поранили в Нікопольському районі. Спочатку потрапив в місцевий медзаклад, а потім в лікарню ім. Мечникова у м. Дніпро, де лікарі боролися за його життя півтори доби.

Діана ще розповіла, що 11 грудня Максим був вдома у відпустці. «Він наче відчував, що його скоро не буде. Останні дві ночі не відпускав від себе матір. А вона нічого нам тоді не говорила, а лише заспокоювала його…».

Окрім Максима, в лавах ЗСУ перебуває його старший брат Андрій , який воював, зокрема, в Мар’їнці, має два поранення та третю групу інвалідності. Його рідні не бачили десять місяців. Ще в родині з перших днів вторгнення у складі 112-ої бригади служить чоловік пані Діани Юрій . Він якраз цими днями прийшов у відпустку, щоб відсвяткувати день народження дитини, а вийшло, що потрапив на похорони швагра…

– Максим був веселий і позитивний. На нього завжди можна було покластися у важку хвилину. Дуже любив своїх племінників і вони тягнулися до нього, – зі смутком у голосі каже Діана. – А ще мав дівчину, з якою зустрічалися з початку минулого року. Вона їздила до нього туди, де він служив. Певно, планували спільне життя, про щось мріяли… Поховали Воїна велелюдною громадою на місцевому кладовищі із усіма військовими почестями.

Щирі співчуття усій родині. Слава Україні! Героям слава!

Сергій ГУСЕНКО

• Загинув із сусідом з різницею в один день: історія Героя Анатолія Колошви з Волині
• «З такими, як він, можна вигравати війну»: спогади про 26-річного Героя з Волині Дмитра Слюсаря
• Передчував, що не повернеться: спогади про Героя Анатолія Семенюка з Волині

Волинські