Волинська владо, читай: «У нас у селі батюшка, що хоче – те й робить, і нема на нього управи»

03 травня 2025 р. 10:46

03 травня 2025 р. 10:46

Болюча мить прощання…

У Ветлах священник не відчинив храм для відспівування захисника Маріуполя. 22 квітня в цьому селі на Любешівщині, відбулося поховання воїна-Героя Сергія Дишка, який віддав своє життя служінню українському народу та виконанню військового обов’язку

«Тіло 22-річного Героя окупанти повернули майже через три роки»

Поховання затьмарила цинічна подія: у рідному селі священник упц мп не лише відмовився відчинити храм для відспівування захисника-Героя, а й заборонив дзвонити у дзвони під час похоронної процесії. Про це з глибоким болем повідомила сестра загиб-
лого, Ірина Дишко, в соціальних мережах.

Її брат, Сергій Дишко, з перших днів повномасштабного вторгнення пліч-о-пліч з бійцями Збройних Сил України та окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов» мужньо боронив Маріуполь в умовах повної блокади. У складі групи він вів запеклі бої з ворожою бронетехнікою та значно переважаючими силами противника. З 30 квітня 2022 року Сергій виконував бойові завдання на території металургійного комбінату «Азовсталь», перебуваючи в оперативному підпорядкуванні командира 1-го полку спеціального призначення «Азов».

На жаль, 8 травня близько 21:00, під час несення бойового чергування на спостережному посту «Темний», життя Героя трагічно обірвав снайперський постріл. Тіло 22-річного Героя окупанти повернули майже через три роки. Хлопець не встиг створити сім’ю.

За словами Іри Дишко, місцевий священник упц мп Станіслав Павлович Скупейко, якого вона не вважає священником, відмовився відчинити храм у рідному селі Ветли для відспівування її брата. «Єдине місце, де про нього не згадали, – це церква в його рідному селі, де він народився і виріс!» – наголосила вона.

Більше того, як стверджує сестра Героя, священник заборонив дзвонарям провести Сергія в останню путь та навіть не відкрив капличку на кладовищі.

Відспівування Героя відбулося у Любешові.

«Я не знаю, як така людина може проповідувати щось іншим. Не знаю, коли це припиниться і хто має поставити крапку. Але знаю точно: такі люди не мають бути у святому місці», – з обуренням написала Ірина Дишко. Вона також висловила своє нерозуміння щодо того, як владі можна закривати очі на подібну ганебну поведінку, коли додому повертається Герой, який віддав своє життя за країну, за її майбутнє та за майбутнє дітей цього ж священника.

«Раніше прихильники упц мп навіть не йшли проводжати Героїв, бо «не той» батюшка ховає»

Цей допис набрав розголосу в соціальних мережах. Зокрема, він був поширений на сайті Волинської єпархії ПЦУ. А в коментарях, які з’являлися під дописом, зустрічаються питання, адресовані громаді, з приводу того, як так може бути, що священник робить в селі, що хоче, а люди з цим миряться. Подію, яка, на жаль, непоодинока ( у минулому номері наша газета розповідала, як священник «не пустив до церкви тіло загиблого Героя» у селі Тоболи Камінь-Каширського району. – Авт. ), ми попросили прокоментувати старосту села Ветли Любов Павлік. І ось що сказала Любов Адамівна:

– Ми чуємо, що в Камінь-Каширській громаді вже по багатьох церквах дозволили завозити загиблих Героїв у храм, що належить упц мп, а відспівують їх ті священники, яких вибрали мати, дружина, діти. А от у нас поки що – ні. Я особисто, а також депутат Любешівської селищної ради Ніна Мартинюк, яка відвідує церкву упц мп, знаючи, що родина вирішила відспівувати Сергія в Православній церкві України в Любешові, зверталися  до батюшки з проханням, аби в час поховання Героя в рідному селі його проводжав спів дзвонів, але він відмовив у цьому. Більше того – раніше прихильники упц навіть не йшли проводжати Героїв, бо «не той» батюшка ховає. Зараз уже трохи людей виходять зустрічати наших бійців, які повернулися додому «на щиті» – під час останніх двох поховань так було. З цього приводу скажу, що в нас є багато віруючих, які відвідують протестантські церкви, зокрема християн-баптистів. Вони завжди вшановують Героїв, що віддали життя за Україну, чудово спілкуються з прихильниками ПЦУ, а от ті – ніяк.

– Ви мабуть, в курсі, що недавно в Тоболах так само було, що священник не пустив до церкви тіло загиблого Героя…

– Звичайно. Думаю, що безпосередньо на місцях до недопущення таких кричущих випадків мають втручатися правоохоронні органи.

Тим більше, що зараз – війна. Вони ж не тільки стоять осторонь, а ще й підтримують упц.  Так було, коли свого часу в нашому селі біля хати жінки, яка  перейшла до ПЦУ, повісили гранату. А поряд – дорога, якою діти йшли до школи! Думаєте, що знайшли зловмисника? Ні! А на Провідну неділю, коли з’їжджаються люди звідусіль на могили рідних, батюшка В’ячеслав (таке його церковне ім’я) після того, як кладовище покинули парафіяни церкви упц, настоятелем якої є, закрив капличку й пішов собі геть, незважаючи на те, що тут ще були люди. А хтось же хотів би зайти, поставити свічку… Капличка, до речі. завжди закрита – для чого тоді її будували?  В нас в селі батюшка що хоче – те й робить, і нема на нього управи.

В нашому селі біля хати жінки, яка  перейшла до ПЦУ, повісили гранату. А поряд – дорога, якою діти йшли до школи! Думаєте, що знайшли зловмисника? Ні!

– Пані Любо, ще таке делікатне питання: «Яку церкву відвідуєте ви?»

– В нас у селі, на жаль, одна церква – упц мп. Я ж підтримую ПЦУ. А як же інакше? Як мені дивитися в очі тим матерям, яким  разом із представниками військкомату вручаю сповіщення про загибель сина, який поліг за Україну? З нашого села багатьох було мобілізовано, і чимало з них  вернулися додому в домовинах. Є й такі, хто пропав безвісти, і це – невимовний біль для рідних.
Звичайно, ми зателефонували й батюшці В’ячеславу й запитали:

– Як так сталося, що ви не дозволили занести тіло загиблого в храм?

– Ні рідні сестри загиблого, ні його мати – ніхто  не приходив до мене додому, не телефонував з приводу цього. Це все – брехня, – почули  відповідь.

– Звідки ж таке береться, що ви не дозволили навіть співом дзвонів провести Героя?

– Ті, хто так каже, спеціально розпалюють ворожнечу. Загиблого поховали в церкві Любешова  ( в храмі ПЦУ. – Авт ) – і все, кінець. Ви вірите, що я вам правду кажу? Це батюшка каже у світлі Воскресні дні… Думаю, ви не із своїх слів напишете. А з моїх…

Одне слово, вислухано обидві сторони. Дослівно передано слова батюшки – нічого не додано. Як і старости села, прихильниці ПЦУ, Любові Павлік, котра сказала: «У нас у селі батюшка, що хоче – те й робить, і нема на нього управи», чи думки, тих, хто прокоментував допис сестри Сергія Дишка в соцмрежах: «Чому люди миряться з таким священником?». Чому, по суті, в час війни в тилу тримають «русскій мір» з антиукраїнським нутром?

Додамо від редакції газети «Волинь»: «Чому на це закривають очі районна і обласна ради? Де офіційна позиція народного депутата Ірини Констанкевич? Та й СБУ на Волині ще ж служить Українській державі…».

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

Петро НЕСТЕРЕНКО – боєць із села Милуші Луцького району;
Володимир ЛИСКОВЕЦЬ – боєць із селища Маневичі;
Олександр ЗУБКЕВИЧ – боєць із села Брани, що на Горохівщині;
Роман  РОМАНЮК – боєць із села Журавники, що на Горохівщині;
Максим БАЗИЛЯН – боєць із міста Луцька;
Олександр МОРОЗОВ – боєць із міста Луцька;
Владислав АНДРУСИК – боєць із міста Ковеля;
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ – боєць із села Руснів Володимирського району;
Петро КОНДРАЦЬКИЙ – боєць із села Костюхнівка, що на Маневиччині;
Дмитро ДАВИДЮК – боєць із села Жабка Луцького району;
Віктор МІВШУК – боєць із селища Голоби  Ковельського району;
Дмитро ЄВСЮК – боєць із села Бобли, що на Турійщині;
Дмитро СЛЮСАР – боєць із міста Любомля;
Володимир МЕЛЬНИЧУК – боєць із міста Луцька;
Анатолій ЛЕВЧУК – боєць із міста Луцька.

Волинські