Заклинання з Волині: «Ідіть Божим велінням на чотири сторони світу…»

03 травня 2025 р. 14:53

03 травня 2025 р. 14:53

Щороку на Красній горі, де вознісся Хрест єднання, збираються пасічники і облагороджують територію.

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу позаштатний кореспондент газети «Волинь» Ніна КОСТРУБА

…як пасічники Волині приводили до ладу прилеглу територію до Хреста єднання

Цей символічний знак 15 років тому постав на кордоні Волинської та Львівської областей на хуторі Черуковатиця, як Хрест єднання в пам’ять про Першу світову війну, коли тут проходив кордон між двома ворогуючими імперіями – російською та Австро-Угорською. А українці були змушені воювати між собою у складі військ різних імперій.

Вперше про цю подію дізналася ще у 2010 році від відомого волинського бджоляра, голови Братства бджолярів Землі Волинської «Ройовий Стан», віцепрезидента Спілки пасічників України, Почесного пасічника України Володимира Дмитрука. Саме він із волинськими пасічниками підтримав ініціативу бджоляра і майстра народного мистецтва із села Журавники тодішнього Горохівського району світлої пам’яті Василя Парахіна й спільно з пасічниками Радехівщини вирубали з каменю й встановили Хрест єднання.

З того часу Красна гора – місце, де вознісся Хрест єднання, стала тим тихим куточком для дружніх зустрічей волинян із галичанами. Щороку тут збираються пасічники й облагороджують прилеглу територію, надаючи цій місцині особливого значення.

Спогади про цю подію ожили, коли прочитала на фейсбук-сторінці допис саме Володимира Дмитрука про цьогорічний благоустрій прилеглої до Хреста єднання території.

Дивує те, що попри щоденну зайнятість, ці щедрі на добро люди знаходять можливість і час, щоб продовжувати розпочату багато років тому добру справу. Цього року, як повідомляв Володимир Антонович, у них було кілька виїздів. Першого разу зібралося небагато бажаючих, але це вже був своєрідний сигнал, щоб їх побачили і почули. Тоді тут трудилися Володимир Дмитрук, Антон Шотік та Степан Панасюк.

З цього приводу голова Братства жартує: «Ми – найкращі господарі, бо вже всю роботу вдома поробили і тепер шукаємо собі нове заняття, бо не можемо без роботи… Так ми самі над собою кепкували. Може наступного разу нас буде більше?».

І, дійсно, слова не розійшлися з ділом. Вже наступних вихідних злетілися «робочі бджілки», щоб завершити розпочату справу. Трудилися, як мовиться. не покладаючи рук, – Степан Панасюк, Григорій Чайка, Антон Шотік, Володимир Дмитрук, два Ярослави – Кухта та Крупнік… За якийсь час все тут змінилося до невпізнання. Вирубано, вичищено, побілено.

«Квітка!». Фото: фейсбук Володимира ДМИТРУКА.

А окрасою стала вервечка оригінальних сходинок на гору, яку пасічники зробили з використаних автомобільних шин. І це свідчить про те, що вони не тільки доглядають за бджілками, але й займаються громадською роботою.

…що на «осідку» уже розробляють «медовий маршрут»

Україна втомилися за стільки років нестерпного болю, гірких втрат, розчарувань, надій і сподівань, що ховаються під страшним словом – війна. Але на зло ворогам українці живуть, працюють, твердо вірять у свою перемогу. Свої повсякденні будні, у яких вміщають роботу, волонтерство, підтримку ЗСУ, вони чергують з мирними добрими справами. Бо ж життя продовжується…

Хочеться трішки розповісти про одну із наймирніших чи то професій, чи улюбленого заняття – пасічництво. Я завжди з вдячністю згадую ті часи, коли волею долі познайомилася з чудовими людьми нашого краю, волинськими пасічниками. Зокрема, Володимиром Дмитруком, подружжям знаних бджолярів Марією та Антоном Шотіками, пасічником із села Баїв Луцького району Іваном Душаком. Саме завдяки цим людям, бджолярство, з його українськими традиціями, набуло великої популярності на Волині. Добрі справи волинських пасічників відомі далеко за її межами, свої гілки пустили вони і за кордон.

Завжди згадую перше весняне свято бджолярів – відкриття сезону, яке щороку відзначають на свято Теплого Олекси і на якому неодноразово мала можливість побувати. Саме цього весняного дня відбувається виставлення вуликів із зимівників. Випускали бджіл, щоб вони збирали перший нектар, та промовляли: «Випускаю вас, бджілки, на всілякий цвіт: ідіть Божим велінням на чотири сторони світу. Приносьте, бджілки, віск – Господові на свічки, а мед – людям на здоров’я».

До цього часу не стерся з пам’яті такий день 2014 року, коли у селі Баїв, що неподалік Луцька, презентували «шевченківське» приміщення (колишній місцевий клуб), у якому згодом і був створений Музей бджільництва Волині.

Згадуються слова голови Братства бджолярів землі Волинської «Ройовий стан» Володимира Дмитрука: «Ми весь час мріяли про те, щоб в організації братства був якийсь осідок, є таке гарне старовинне слово. Не офіс, а саме осідок, щоб ми могли зібратися, погомоніти про свої напрацювання, обговорити, долучити до колекції нові експонати».

На пасіці Івана Душака, що розміщена поряд із приміщенням Музею бджільництва Волині, відбувся старовинний обряд освячення вуликів під назвою «Бджоли, я вас благословляю» за усіма українськими традиціями.

Не стало винятком і цьогорічне свято пасічників. Того теплого весняного дня затишний куточок села Баїв наповнився людським гамором. На урочистість, що розпочалася з виконання гімну братства, який був написаний пасічниками на музику народної пісні «Повіяв вітер степовий», з’їхалися братчики не тільки з Волинського краю. Жителі села та гості мали можливість оглянути виставки різноманітних продуктів бджільництва. Зокрема, Марії та Антона Шотіків, що мають лікувальну властивість, пізнавальну – голови Братства Володимира Дмитрука, затримувалися біля фотостендів пасічників, вчитувалися у поетичні рядки на тему бджільництва місцевої жительки Надії Конечної, були у захопленні від написаної картини художником-самоучкою, пасічником Іваном Душаком.

Після урочистої частини дійство перенеслося на вулицю. Тут, на пасіці Івана Душака, що розміщена поряд із приміщенням Музею бджільництва Волині, відбувся старовинний обряд освячення вуликів під назвою «Бджоли, я вас благословляю» за усіма українськими традиціями.

Хочеться окремо відзначити подружжя Шотіків, які не тільки самі подружилися з «божими комашками», але й зацікавили цією благородною справою сім’ї доньок, помічниками у них є вже й онуки. Секрети молодості та краси у життя вони втілюють уже понад 40 років. Медова продукція Марії Олександрівни полюбилася багатьом прихильникам пасічництва. Її асортимент – великий і налічує більше 60 видів. Він не обмежується одним медом: його – десятки різновидів. А ще – квітковий пилок, прополіс, воскова міль, перга, маточне молочко, лікувальні креми та мазі (зокрема і воїнам ЗСУ), продукція апітерапії, медова косметика тощо. А ось питні меди – це вже фішка Антона Максимовича. До речі, пані Марія з гордістю носить звання «Медова княгиня України», яке вона отримала на Всесвітньому медовому чемпіонаті у Києві за представлення найбільшого асортименту продукції бджільництва.

Як сказала Марія Олександрівна, що волинські бджолярі мріють долучилися до Луцького туристичного альянсу та втілити у життя так званий «медовий маршрут». Сьогодні великою популярністю користуються Центр традиційної культури «Медова хата» у Луцьку, Музей бджільництва у селі Баїв, де відбуваються цікаві заходи.

Спілкуючись із пасічниками, щораз переконуюся, що бджільництво для них це щось більше, ніж професія чи улюблене заняття. І гроші для них – не вирішальний фактор. Основне – бажання і згуртованість.

«Займаючись бджолярським ремеслом, ми створюємо культуру виробництва меду та його продукції, допомагаємо людям ставати здоровішими і це те, що робить нас щасливими», – одностайні пасічники.

Ніна КОСТРУБА , позаштатний кореспондент газети «Волинь».

Волинські