Аушвіц? Бухенвальд? Ні – сучасна Мордовія - Волинські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Аушвіц? Бухенвальд? Ні – сучасна Мордовія

04 травня 2025 р. 11:05

04 травня 2025 р. 11:05

Закатований. Назавжди 39. Ось яким повернули з полону тіло Миколи Андреюка

Історія одного українця, яку має знати увесь світ

Його звали Микола Андреюк. Псевдо – Храм. Старший матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти. Українець. Захисник. Людина. Живий – до 14 листопада 2023 року. Закатований у колонії Мордовії на території фашистського мордору.

Йому було всього 39. Народився у селі Новоподільське на Дніпропетровщині. Ріс у багатодітній родині. Вчився добре. Працював на ГЗК у Кривому Розі, утримував маму, допомагав братам і сестрі. Не мав власної сім’ї, бо служив. Бо вибрав Україну.

У 2014-му пішов добровольцем у Нацгвардію, брав участь в АТО/ООС, а згодом перевівся до морської піхоти. У 2021-му був поранений. Могли списати, але залишився. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола вже стояв на передовій.

Широкине. Маріуполь. Весна 2022-го. Оточення. Без зв’язку. Один-єдиний лист сестрі: «Я живий, але навколо нас – рашисти. Я спалив документи. І тримаю при собі гранату на випадок полону».

4 квітня 2022 року Миколу взяли в полон. Його вивезли в Оленівку. Звідти – до Мордовії, в табори. У сучасний ГУЛАГ.

Те, що зробили з Миколою – частина масового знищення українських військово-полонених.

Там, де колись рашисти нищили українців у совкових таборах, вони знову знищили українця. 18 місяців катувань. 60 кілограмів ваги. Серце не витримало. Помер. Помер далеко від дому, без адвоката, без вироку, без права на порятунок.

Його тіло «раша» «повернула» в грудні 2023 року. Але рідні дізналися про це лише через чотири місяці.

Це – воєнний злочин. Це – тортури. Це – державне вбивство. І це – не виняток. Це – система.

Те, що зробили з Миколою – частина масового знищення українських військовополонених. Частина плану – стерти обличчя народу, який не скорився.

Миколу поховали в Кривому Розі. Посмертно нагородили почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – перемогли» та медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Але медаль не поверне людину.

Повернути ми можемо лише одне – пам'ять. Пам'ять, яка стане обвинуваченням. Пам'ять, яка вижене страх. Пам'ять, яка не дозволить домовлятися з тими, хто вбиває в камерах.

У Миколи залишились мама, три брати, сестра та племінники.

І ця фотографія – після повернення.

Фото, яке має зберігатися в майбутньому музеї рашистського терору, поруч із фото з Бучі, Ізюма, Ягідного.

Щоб більше ніколи.

Щоб ніхто не забув.

І не пробачив.

Михайло МЕЛЬНИК.

Telegram Channel