«Мав добре серце і золоті руки»: спогади про Героя з Волині Вадима Шилака

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

06 травня 2025 р. 11:57

06 травня 2025 р. 11:57

Маневичі минулого недільного дня у скорботі та шані зустріли свого 38-річного Героя Вадима Станіславовича Шилака, кулеметника в/ч А 7400, який повернувся «на щиті» із території російської федерації.

Історією Героя поділились у газеті "Нова доба" , - інформує ВолиньUA .

«Мав добре серце і золоті руки», – так згадують Вадима всі, хто його знав. Мешкав він протягом останніх більш як десяти років у Харкові. А із Маневичами його поєднала найперше бабуся, колишня вчителька Єва Потапівна Бутко. У неї він деякий час мешкав, здобував тут у селищі фах столяра в професійному ліцеї, потім закінчив ще у Харкові будівельний технікум. А загалом багатодітна родина, в якій виховувався Вадим, жила і в Прилісному, й на Полтавщині в селі Куп’євате, де він закінчив школу, і в Харкові.

Вадим Шилак завжди був беручким до всього, спортивним, любив займатися на турніку, подовгу висів на ньому, виконував різні трюки. В нього і позивний за його чіпкість був Жук.

Вона із сином ще з початку повномасштабного російського вторгнення переїхала в село поблизу Харкова через постійні ворожі обстріли. А Вадим залишився в місті, розчищав завали в розбитих російськими снарядами школах, житлових будинках та промислових зонах, працюючи в комунальній службі і кожен раз ризикуючи собою заради того, аби допомогти подолати наслідки російських терористичних атак.

Величезним болем ця непоправна втрата стала для дружини й синочка нашого Героя, його батьків – Станіслава Дмитровича та Олени Володимирівни , братів Владислава й Віталія, сестер – Вікторії та Анастасії, усієї їхньої великої дружної родини. Вікторія, до речі, також тривалий час перебувала на військовій службі в ЗСУ, як і її чоловік Петро Фищук, котрий нині лікується після тяжкого поранення на фронті.

Зустрічали навколішки полеглого за Українську незалежність Вадима Шилака жителі Колківської та Маневицької громад. Невимовна скорбота і щем наповнювали серця людей, що проводжали до Небесного війська такого ще молодого Воїна, коханого чоловіка і понад усе дорогого татка для маленького синочка.

Відспівали Героя у маневицькому храмі на честь Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, велелюдно провели до місяця вічного спочинку. Людське море, море осінніх квітів і море сліз за мужнім і сповненим сил Героєм, котрий загинув у боротьбі за наше здавалось би таке очевидне право жити у своїй рідній незалежній країні, через яке все не може заспокоїтись сусідня держава-агресорка…

Схиляємо голови в скорботі за полеглим українським Захисником, щиро співчуваємо його родині, близьким, побратимам. Вічна пам’ять і слава нашому Герою Вадиму Шилаку!