Назавжди 45: родина полеглого Героя з Ківерців Юрія Стеблянка поділилася щемливими спогадами

08 травня 2025 р. 03:59

08 травня 2025 р. 03:59

7 травня, поліцейському Юрію Стеблянку з Ківерців мало б виповнитися 47 років та йому назавжди 45. Юрій Стеблянко був не лише поліцейським, а й люблячим чоловіком, турботливим батьком трьох доньок. У лютому 2023 року, попри турботу про родину, він добровільно вступив до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Уже за кілька місяців захищав Україну на одному з найгарячіших напрямків – під Бахмутом. 16 жовтня, під час штурму біля села Курдюмівка, Юрій загинув. Посмертно добровольцю, заступнику начальника сектору кримінальної поліції ВП №1 міста Ківерці присвоїли звання підполковника поліції та нагородили орденом «За мужність».

У День народження полеглого військового розмову з його дружиною Тетяною та старшою донькою Марією опублікували на сайті Головного управління Національної поліції у Волинській області.

Марія та Тетяна згадують Юрія як доброго, чуйного, людяного, завжди готового прийти на допомогу, незалежно від статусу людини. У родині він був опорою, на роботі – професіоналом, який глибоко любив свою справу. Тетяна та Юрій пробули у шлюбі 20 років.

«Тато завжди допомагав знайти свій шлях і підтримував будь-яку мою ідею, навіть якщо я сама в неї не вірила. Він був за своїх дітей. Завжди давав добрі поради, бо багато чого бачив у своєму житті, міг підказати, як краще вчинити, а зараз цього порадника немає. Мені дуже важко тепер, бо здається, що я можу робити неправильні рішення.  А так би в тата запиталася – тато би підказав», – розповідає Марія.

Ще з початку повномасштабної війни Юрій казав, що хоче піти в добровольці та в лютому 2023 року доєднався до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють».

«Він казав, що мусить, що хоче щось змінити і не може сидіти на місці. Навіть троє неповнолітніх дітей його не зупинили», – коментує дружина.

Своїй родині Юрій не розповідав багато про війну. Говорив, що все буде добре і ми переможемо російських загарбників.

У жовтні 2023 року Юрій востаннє вийшов на зв’язок. Написав, що йде з побратимами на завдання та обіцяв повернутися в понеділок, але не повернувся.

«У вівторок вже всіх почала обдзвонювати, хлопці сказали, що Юра загинув, але тіла не можуть забрати, бо в тій місцевості активні бої. Майже два місяці я жила у невідомості, продовжувала вірити, що з ним все добре. Знаєте, як кажуть: «Надія помирає останньою». Вона померла у той день, коли мені офіційно повідомили про загибель», – пригадує Тетяна.

Тетяна упевнена, що у громадах мають знати та пам’ятати земляків, які стали на захист країни, адже часто люди знецінюють роботу поліції, говорять, що поліція не воює. Але її м чоловік був поліцейським і, маючи трьох дітей, пішов захищати нас.

«Я хочу, щоб люди не забували, яку ціну ми платимо, аби жити тут, і віддавати шану тим воїнам, які поклали своє життя за нашу державу. Я хочу, щоб пам’ятали, що вони всі теж хотіли жити, мали сім’ї, але вони стали на захист своєї країни, не боячись, що можуть загинути і в один момент втратити все», – доповнює маму Марія.

«Востаннє я бачила тата на його день народження – 7 травня.  Це було рівно два роки тому.
Ми всі поїхали до лісу відсвяткувати, провести разом гарний день. Тато дуже любив природу. Я тоді зробила фото на полароїд, досі ношу його із собою… Йому тоді виповнилося 45. Більше ми не бачилися. Татові назавжди 45…», – пригадує дівчина.

Волинські