"Назавжди 45": рідні поділилися спогадами про загиблого на війні поліцейського з Волині

08 травня 2025 р. 10:02

08 травня 2025 р. 10:02

Сьогодні, 7 травня, поліцейському Юрію Стеблянку з Ківерець мало б виповнитися 47, та йому назавжди 45.

Про це пишуть у поліції Волині, пише ВолиньUA.

У лютому 2023 року Юрій добровільно приєднався до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Із собою взяв не тільки досвід, а й усвідомлення: має захистити країну і майбутнє трьох неповнолітніх доньок. Вже за кілька місяців він виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків - Бахмутському.16 жовтня, під час штурму поблизу села Курдюмівка, Юрій загинув. Посмертно поліцейському-добровольцю, заступнику начальника сектору кримінальної поліції ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП, присвоїли звання підполковника поліції та нагородили орденом «За мужність».

Напередодні його Дня народження ми поспілкувалися з дружиною Тетяною і 18-річною донькою Марією - аби зберегти памʼять про чоловіка, тата, захисника.

Тетяно, Марійко, розкажіть, яким був ваш чоловік та тато Юрій. Як би ви його описали людям, які ніколи його не знали?

Дуже добрим, чуйним, турботливим, люблячим чоловіком, - відповідає Тетяна. - Найкращим для нас. Він був дуже позитивним і ніколи не відмовляв людям у допомозі. Ми були в шлюбі 20 років, разом створили дружну хорошу сім’ю, народили трьох донечок.

Справді, він був дуже людяний. Завжди допомагав тим, хто цього потребував, і вчив нас робити так само. Для нього не було різниці - людина з бідної чи багатої сім’ї. Він завжди казав, що всі рівні, і не можна оцінювати людину за статусом. Він вірив, що немає поганих людей - є ті, які мають погані долі, які зламалися і їх треба підтримати, - додає Марія.

Тато завжди допомагав знайти свій шлях і підтримував будь-яку мою ідею, навіть якщо я сама в неї не вірила. Він був за своїх дітей.

Завжди давав добрі поради, бо багато чого бачив у своєму житті, міг підказати, як краще вчинити, а зараз цього порадника немає. Мені дуже важко тепер, бо здається, що я можу робити неправильні рішення.  А так би в тата запиталася - тато би підказав, - розповідає дівчина.

На роботі він був серйозним, зосередженим, дуже любив те, чим займався. А вдома - більш легкий, життєрадісний, - додає Тетяна.

Коли і як він вирішив захищати Україну?

Ще з початку повномасштабної війни говорив, що хоче піти в добровольці. Що б я не казала, як би не просила - стояв на своєму. У лютому 2023 року Юра доєднався до Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють».

Він казав, що мусить, що хоче щось змінити і не може сидіти на місці. Навіть троє неповнолітніх дітей його не зупинили.

Що він розповідав вам про свою службу там, на Сході?

Він оберігав нас від поганих новин, не хотів, щоб ми ще більше хвилювалися. Розумів, що ми і так переживаємо. Завжди заспокоював, казав, що все буде добре, що війна скоро закінчиться, і ми переможемо.

Якщо вам комфортно згадати, яким день був, коли ви дізналися про загибель Юрія?..

Він написав, що в неділю йде з хлопцями на завдання, на штурм, і мав повернутися в понеділок. Але не повернувся… Я почала хвилюватися, але навіть не допускала такого, що він може загинути.

У вівторок вже всіх почала обдзвонювати, хлопці сказали, що Юра загинув, але тіла не можуть забрати, бо в тій місцевості - активні бої.

Майже два місяці я жила у невідомості, продовжувала вірити, що з ним все добре. Знаєте, як кажуть: «Надія помирає останньою». Вона померла у той день, коли мені офіційно повідомили про загибель.

Що вам тоді допомогло втриматися на ногах?

Діти… Знаєте, коли згадую – то мене як по живому ріжуть. Розумію, що заради дітей мушу триматися, хто має їх піднімати, як не я?

Що б ви хотіли, щоб люди знали про вашого чоловіка та тата?

Часто люди знецінюють роботу поліції, говорять, що поліція не воює. Але мій чоловік був поліцейським - і, маючи трьох діток, пішов захищати нас із вами, - каже Тетяна.

Я хочу, щоб люди не забували, яку ціну ми платимо, аби жити тут, і віддавати шану тим воїнам, які поклали своє життя за нашу державу. Я хочу, щоб пам'ятали, що вони всі теж хотіли жити, мали сім’ї, але вони стали на захист своєї країни, не боячись, що можуть загинути і в один момент втратити все, - доповнює маму Марія.

Чи є щось, що ви продовжуєте заради нього або в пам'ять про нього?

Мама хоче і тато хотів, щоб всі діти вивчились і мали вищу освіту, і щоб йшли за своїми мріями. Це і робимо заради нього, - ділиться дівчинка.

А що ви перейняли чи навчилися від нього?

Не здаватися. Навіть, коли дуже важко. Тато завжди казав, як би не було, треба завжди продовжувати йти вперед і не зламатися. Він часто повторював фразу: «Терпи, терпи - терпець тебе шліфує…». Напевно, ці слова найбільше мені допомогли тоді, коли дізналась про його загибель.

Якби у вас була можливість зараз щось йому сказати, що б це було?

Що ми дуже за ним сумуємо…

Востаннє я бачила тата на його день народження - 7 травня.  Це було рівно два роки тому.

Ми всі поїхали до лісу відсвяткувати, провести разом гарний день. Тато дуже любив природу. Я тоді зробила фото на полароїд, досі ношу його із собою… Йому тоді виповнилося 45. Більше ми не бачилися. Татові назавжди 45…

Текст: Марина Балдич

Фото: Ігор Лівошук

Волинські