Ковельчани провели в останню земну дорогу двох своїх Героїв – Максима Плотнікова та Руслана Фатхудінова

08 травня 2025 р. 19:37

08 травня 2025 р. 19:37

Сьогодні, 8 травня, у Ковелі провели в останню путь двох Героїв.

Про це повідомляє Ковельська міська рада .

Ковельчани Максим Плотніков та Руслан Фатхудінов з різних поколінь, але кожен з них вважав своїм обов’язком і справою честі стати на захист свого дому, своєї країни. Їх життя обірвалось за тисячу кілометрів від рідного міста, яке сьогодні проводжало своїх Героїв в останню земну дорогу.

Про історії воїнів, їх долі під час громадянської панахиди розповів міський голова Ігор Чайка .

Максиму Плотнікову – 29. Він народився у Ковелі. Спочатку навчався у ЗОШ № 7, далі – у гімназії імені Олени Пчілки та Маяківському лінгвістичному ліцеї. Вищу освіту за спеціальністю інженера-технолога здобув у Національному університеті харчових технологій.

Навчання у столичному виші поєднував з роботою. Працював агентом з нерухомості, менеджером в одному з найпрестижніших торговельних центрів.

Самостійно приймати рішення, знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій було звичним для Максима. Мама з гордістю розповіла, що ніколи з сином не було непорозумінь, він завжди був серйозним, врівноваженим, скромним. Був їй підтримкою, опорою.

Повномасштабне вторгнення застало хлопця в Києві. У перші дні війни він повернувся у Ковель, хоч це було досить складно зробити на той час. Так як мама з меншим братом проживали за кордоном, а дядько Андрій добровольцем став на захист країни, Максим доглядав за своїми дідусем та бабусею.

Разом з тим займався волонтерством. Зокрема, допомагав у зборі коштів для підрозділу свого дядька Андрія: придбали автомобіль, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБи), які відправляли на фронт.

Хлопець готувався теж доєднатись до війська. Почав активно займатись спортом, щоб покращити свою фізичну форму, перевірити витривалість, силу волі. Минулого року у липні Максим уклав контракт із ЗСУ.

Змалку він захоплювався комп’ютерами, добре розбирався в ІТ. Тож вирішив опанувати військову професію оператора БПЛА. Керувати дронами йому добре вдавалося на фронті. Разом з побратимами він тримав оборону на одній з найскладніших ділянок. Небагатослівний і сильний духом Максим у телефонних розмовах завжди говорив: «У мене все добре».

Хоча рідні розуміли, що означає «добре» сьогодні на Покровському напрямку, де тривають найжорстокіші бої.

Мирне життя подарувало Максимові у столиці зустріч з його коханою дівчиною Валерією . Молоді люди планували побратися, створити сім’ю, будували плани на майбутнє. Цього світлого, хорошого хлопця чекало так багато людей.

1 травня  під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Муравка Покровського району на Донеччині в одій-електрик роти ударних безпілотних авіаційних комплексів в/ч А4056, солдат Максим Плотніков загинув.

Щирі співчуття мамі Олені , дядькові Андрію , бабусі Тамарі Іванівні , дідусеві Володимиру Вікторовичу , коханій дівчині Валерії, усім, хто знав і любив Максима.

З Покровського напрямку приїхав провести свого побратима та подякувати мамі за сина-Героя командир роти, в якій служив Максим Плотніков, капітан ЗСУ В’ячеслав Шевчук.

Він привіз рідним Максима почесну відзнаку «Хрест воїна-єгеря», якої ковельчанин удостоєний посмертно, а також бойові прапор та шеврон.

А ще командир Максима хотів, щоб земляки знали про свого Героя, про його подвиг, про те, яким відважним він був.

“Максим був не просто військовослужбовцем, людиною, яка носить військову форму. Він був справжнім воїном, який мужньо виконував свої завдання. Під час його роботи було знищено та поранено багато окупантів. Останнє задання було надзвичайно складним. Рота стримувала противника, який до 9 травня мав намір увійти у Дніпропетровську область. Добу Максим з побратимами не дозволяли прорватись ворогу, оточити українські позиції. На жаль, Максим у тому бою загинув. Він – справжній Герой. Пам’ятайте його. Ми ніколи не забудемо. Ніколи не пробачимо”, – йдеться у повідомленнні.

Руслану Фатхудінову – 54. Він народився у Бродах, в родині військового.

Довгий час сім’я проживала в Грузії. Коли ж переїхали у Ковель, Руслан пішов навчатись до міської гімназії, де закінчив 10-11 клас. Свій перший військовий досвід здобув під час служби в армії, яку ніс на кордоні з Афганістаном.

А далі повернувся у Ковель, де започаткував власний бізнес. Понад 25 років Руслан займався підприємницькою діяльністю. Ковельчани добре пам’ятають його посмішку, погляд, бо важко знайти людину у нашому місті, яка б не заходила у його магазин «Ефект», щось там не придбала.

У Руслана були дуже теплі стосунки з дочкою Катериною , яка нині проживає у Луцьку. А найбільшою відрадою у житті стали онуки – Владислав, якому 13 років, та п’ятирічна Варвара. Дідусь завжди чекав, коли вони приїдуть у гості, готував шашлики, показував свій садок, город. Розповідав дітям про кожну рослинку, яку вирощував своїми руками.

Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, він одним з перших пішов у військкомат, адже хотів захистити родину, рідне місто, державу. Тоді йому відмовили. Проте чоловік все одно стояв на своєму. 6 серпня 2023 року Руслана мобілізували.

Донька пригадує, що тато ніколи не жалівся на військові будні. Як би не було важко, він завжди посміхався, жартував, казав, що все буде добре. З фронту надсилав їй відео збитих дронів. А для онука Влада дідусь передав  військовий бінокль, якому хлопець дуже радів.

“ Татарин” – так називали Руслана побратими. Для них він був другом і наставником. Вони завжди чекали, коли він повернеться з бойового завдання, адже знали, що приготує смачний сніданок, обід чи вечерю.

А ще Руслан обожнював рибалити. В цивільному житті мав велику компанію товаришів, з якими часто їздив на відпочинок. На улюблене хобі знаходив час навіть на війні.

Остання відпустка у нього була в лютому цього року. Ніби відчуваючи біду, Катя просила тата залишитись, не хотіла відпускати. Проте, Руслан рішуче відповів: «Хто, якщо не я?».

Життя далекомірника зенітного ракетно-артилерійського дивізіону в/ч А7028, солдата Фатхудінова Руслана Геннадійовича обірвалось 29 квітня в районі населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.

Щирі співчуття родині Руслана Фатхудінова – мамі Людмилі Степанівні , дочці Катерині , онукам Владиславу та Варварі , всім, хто знав і любив цього відважного чоловіка.

Сьогодні Катерина знайшла у собі сили сказати про свої відчуття до рідної людини.

“Дуже багато людей знають мого тата Руслана. Всі знають його порядним, добрим, веселим. Він завжди міг прийти на допомогу кожному. А для мене він був по-справжньому люблячим батьком. Я завжди була його маленька Катінька, заради якої він готовий був перевернути світ. І в цьому світі я, як ніхто, знаю, що таке безумовна любов. А ще він безумовно любив своїх онуків. Тато – це моя душа, яку з мене вирвали. І тепер мій Герой на небі. Тату, я пишаюсь тобою і дуже тебе люблю”, – сказала вона.

Максим Плотніков та Руслан Фатхудінов прожили дуже достойн і , хоч і коротк і життя.

“Дякуємо вам, Воїни, за мужність, доблесть, честь. Вічна пам’ять і шана!”, – йдеться у повідомленні.

Поховали захисників на Алеї Героїв міського кладовища.

Волинські