Воїн із Нововолинська: ««Зірочки» на війні – не головне, у першу чергу цінують твої людські якості»

10 травня 2025 р. 12:21

10 травня 2025 р. 12:21

На початку війни Святослав Ошуркевич став волонтером, а тепер – командир взводу!

Молодий нововолинець Святослав Ошуркевич із позивним Свят захищає нас від рашистів

– Позивний Свят від мого імені Святослав, – усміхається мій співрозмовник Святослав Ошуркевич, – мені сподобалося, побратимам також. На фронті велику роль грає не те, хто ти за посадою, а яка ти – людина. Це я чітко усвідомив одразу.

Командир взводу 740-ї  бригади, молодший лейтенант Ошуркевич прибув   перед Великоднем на кілька днів у рідне місто до родини. Мені приємно в десятки разів вести бесіду з цим бородатим, ростом під два метри нашим захисником, бо він – мій сусід. У будинку на мікрорайоні Шахтарському їх квартира знаходилася над нашою і, практично, кожного ранку бачив, як мама Ірина вела його в садочок, згодом він мчав на уроки в гімназію, яка знаходилася неподалік. Часто спілкувалися з його дідом Григорієм, до якого і зараз спершу мчить Святослав у село Черників, коли випадає нагода  побувати  вдома. Здобував  серйозну освіту у Львівській політехніці – спеціаліст із технологій  харчових добавок.

Святослав розповідає про свій взвод, де воюють хлопці від 1978 року народження і до 1998-го, і така впевненість, сила лине від нього, що, здається,  тільки такі українці здатні переможно для нас закінчити цю трикляту війну.

Лейтенант Ошуркевич, як він сам  мовив, у ЗСУ йшов маленькими кроками. Його батько Ігор Ошуркевич є учасником бойових дій, з 2018 по 2020 рік стояв на захисті України в зоні АТО на «нулі» під Сєвєродонецьком, капітан ЗСУ, був заступником начальника штабу батальйону у 14-й механізованій бригаді. Першим відразу після початку війни добровольцем став на захист держави рідний дядько Андрій Борис, був командиром роти сотої Волинської бригади. Після отриманого поранення дядько не полишив армію і служить у Нововолинському територіальному центрі комплектування. Святослав у цей час допомагав мамі ростити новонародженого брата Артема. Зараз це вже третьокласник ліцею №2 міста шахтарів і дуже дорожить тим моментом, коли по дорозі на навчання телефонує старший брат-захисник і цікавиться його успіхами.

Стосовно ухилянтів і всього того, що ви перерахували – це їхній вибір. Тільки, дивуюсь, як вони з цим будуть жити?

– Знаєте, як вже думка засяде в голові, то спокою не дає, – продовжив Святослав. – Так було і в мене із вступом у лави ЗСУ: із кожним днем вона свердлила мозок – вирішуй. Дядько Андрій сказав, що прийме моє будь-яке рішення. Я готувався поповнити ряди 39-го зенітно-ракетного полку, вже пройшов співбесіди, мав звідти рекомендаційні листи. Але у центрі комплектування потрапив, як мовиться, під течію Генштабу, і через два з половиною місяці закінчив прекрасний навчальний центр, де… отримав офіцерську зірочку. Відразу зауважу: «зірочки» на війні – не головне, у першу чергу цінують твої людські якості, а вони виявляються досить швидко.

– Пригадуєш своє перше представлення перед взводом?

– Звичайно, приємно було. А вже через кілька хвилин і забулося, бо у  командира такого підрозділу є чимало обов’язків. Здається, що мені все вдається: я не маю поняття, що таке вживати алкоголь, у бійців хороший морально-психологічний стан, робота робиться, є взаємодія між відділеннями, воїни забезпечені обмундируванням, харчами, нема боргів із виплатами. Зі старшими – на «Ви», стажуються у взводі випускники академій.

– … і пам’ятним є перше бойове завдання?

– Так. Це, напевно, на все життя. (Святослав тут же  на картах  у телефоні показує, де «відпрацювали», висловлюючись вже мовою військових). То був стик Запорізької, Донецької, Дніпропетровської областей, населені пункти Зелене  Поле, Новоайдарівка. Ворог тоді відчув нашу силу конкретно.

– Відразу після початку війни Святослав вже хотів йти у ЗСУ, – приєднується до розмови мама Ірина Григорівна. – З сім»ї двоє чоловіків вже були у ЗСУ і я просила сина не покидати мене одну з маленьким Артемом. Тоді ми: це я, Святослав, Артем і мій тато, а їхній дідусь Григорій Петрович, донька Софія стали волонтерами. Оголосили через Інтернет збір і вже 26 лютого 2022 року були у «Сотій бригаді» з вантажем допомоги. Нам дуже допомагали поляки Станіслав, забула його прізвище, і

Кшиштоф Гурак. Збирали гроші на авто, які Святослав доставляв у підрозділи на Схід, де служили його друзі. Тепер настав його час бути в лавах ЗСУ. Горджуся сином!

– У соцмережах щодень обговорюють тему ухилянтів, зрадників, колаборантів, втікачів. У твоєму взводі ці питання виникають? – запитую молодого командира.

– У нас нема ні часу, ні бажання звертати на це увагу. У взводі служать хлопці, які займаються найпочеснішою на землі роботою: захистом рідної держави від ворога.

І це є їх чіткий, усвідомлений вибір. Стосовно ухилянтів і всього того, що ви перерахували – це їхній вибір. Тільки, дивуюсь, як вони з цим будуть жити? Як потім в очі дивитимуться дітям, онукам?.. Коли прибуваю додому, то відразу запитують про закінчення війни. Відповідаю: ми на фронті також хочемо цього якнайшвидше. І цю дату наближаємо.

Ігор ЛІСОВИЙ.

Волинські