Думки волинської журналістки: «І у 80 можна допомагати бити ворога»

10 травня 2025 р. 16:28

10 травня 2025 р. 16:28

Пані Тетяна з материнською любов'ю в'яже шкарпетки для наших захисників.

Повномасштабна війна змусила не тільки військових, але й багатьох цивільних людей, зокрема й тимчасово переселених, опинитися у скрутній ситуації. Окрім допомоги держави, на поміч прийшли волонтери. Від школярів до пенсіонерів тисячі людей долучилися до благодійних ініціатив та приєдналися до волонтерського руху. Вони допомагають у штабах, плетуть маскувальні сітки, закуповують амуніцію. І це більше, ніж просто допомога

За різною інформацією, а то й наживо, бачимо героїзм волонтерів, які день у день організовують допомогу воїнам ЗСУ. Нерідко – під обстрілами і вибухами доставляють необхідне на фронт, евакуюють цивільних, рятують тварин. Військові вважають, що 80 відсотків того, що потрібно на війні, їм дають волонтери. Важко знайти в Україні сім’ю, яка не поділилася б грошима, речами першої необхідності з військовими, а також – цивільними, які постраждали від війни.

Якось від доньки почула про пані Тетяну, яка у поважному віці, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, не сидить, склавши руки. Цікавість й привела мене до її оселі. Згуртувавши навколо себе ще двох подруг (одній із яких уже за 80), в одній кімнаті на власній квартирі пенсіонерка створила так званий «цех в’язання», де в куточку – коробки з пряжею. І працюють бабусі тісною «вервечкою»: одна, де може, збирає речі для в’язання, інша їх розпускає, доводить до ладу, а Тетяна Володимирівна дає всьому «друге дихання». Вона в’яже шкарпетки для воїнів ЗСУ – синам, внукам, братам знайомих. Кому були потрібні такі речі, особливо взимку, замовляв волонтер Юрій, який з ними співпрацює та разом із усім необхідним доставляє на фронт і бабусині шкарпетки…

– Працюємо з початку повномасштабного вторгнення, – скромно каже пані Тетяна, – хоча ще до цього передавали речі хлопцям в АТО з думкою, що маленькою краплинкою своєї допомоги зігріємо наших захисників. І десь сили беруться. За ніч можу зв’язати пару шкарпеток, а з початку нашого волонтерства вже й із рахунку збилася. А ще замовляють хлопці невеличкі в’язані круглі килимки, так звані «підсиднички», щоб можна було в негоду на них присісти в окопах. Коли ти можеш допомогти і тобі дякують просто щирим словом, від цього на душі стає світло й тепло, – усміхається жінка.

А ще жінка поділилася особливо для них зворушливим. Виявляється, що і їх маленький колектив долучився до збору великодніх гостинців і від наших захисників отримала вдячні слова: «Дякуємо Тобі (волонтеру Юрію) і всім, хто долучився до збору великодніх гостинців. Завдяки вам, ми відчули смак найвеличнішого свята. Джміль».

Прикладом людяності, безмежної віри у нашу Перемогу є й хорові колективи, що співпрацюють з Палацом культури нашого обласного центру. Про свій внесок у перемогу розповіла одна з учасниць хорового колективу «Злагода», що діє при Теремнівському будинку культури, пані Тамара, син якої на фронті з початку повномасштабного вторгнення рашистів. Вони щотижня в літні місяці, згідно з графіком, співають на Театральному майдані. У репертуарі колективу – українські повстанські та патріотичні пісні. А зароблені кошти долучають до спільної каси на підтримку ЗСУ.

І сьогодні, коли втома, іноді – розчарування сковують душу, варто безмежно вірити, що Перемога – не за горами. Для цього іноді можна просто відмовитися від одного морозива і віддати ці кошти на донат. Можливо, саме їх і не вистачає, щоб врятувати чиєсь життя. А, може, й не одне. Так як роблять ці трудолюбиві волинські мами, бабусі, прабабусі… Велика вам вдячність і уклін доземний!

Волинські