вологість:
тиск:
вітер:
«Найважче – попрощатися з рідними!»: війна очима волинського лікаря
10 травня 2025 р. 18:19
10 травня 2025 р. 18:19
Олександр Ващук в екстремальних умовах вів щоденну боротьбу за кожне життя.
Олександр Ващук – лікар-хірург Ківерцівської лікарні, поїхав на фронт за день до дня народження сина, тому цей спогад закарбувався в його пам’яті як один із найболючіших моментів
З 2022 по 2024 рік волинянин був мобілізований до лав ЗСУ, де надавав медичну допомогу нашим військовослужбовцям.
Про це йдеться у відеосюжеті «Суспільне Луцьк». Лікар, який до війни звик до чіткого планування робочого дня, зіткнувся з реаліями постійних переміщень та напруженої роботи в умовах нестачі світла, води та під постійними обстрілами.
За словами Олександра, найважчим виявилося усвідомлення того, що прощання з рідними може бути останнім.
«Найскладніше на війні – це було перший раз поїхати з дому. Не так страшні обстріли та вибухи снарядів, як невідомість того, що буде завтра. Але не потрібно боятися. Необхідно гідно приймати виклики життя», – ділиться чоловік.
Олександр Ващук потрапив до 72-ї бригади, де одразу ж очолив медичний пункт, налагоджуючи евакуацію поранених під Бахмутом. Пізніше його перевели до 59-го мобільного госпіталю, де він працював у різних точках Донбасу: Краматорську, Слов'янську, Добропіллі, Павлограді.
Медикам доводилося працювати в екстремальних обставинах, аби вчасно надати допомогу та евакуювати поранених бійців.
У мене ростуть двоє синів, і я хотів показати їм приклад мужності.
Два роки на війні, за словами волинянина, відчуваються як вічність. Постійна напруга, брак сну та повноцінного харчування, відповідальність за життя інших – усе це залишає свій відбиток.
Олександр ніколи не забуде розгублений погляд молодшого сина, який не впізнав рідного тата у військовій формі із зарослою бородою під час відеозв’язку. Цей гіркий момент став ще одним жорстоким нагадуванням про те, що війна забирає не лише життя, а й близькість.
«Я не ховався, не втікав, – каже Олександр. – У мене ростуть двоє синів, і я хотів показати їм приклад мужності. У житті не треба боятися викликів, їх потрібно приймати. І я пройшов цей нелегкий шлях. Вважаю, так мав вчинити кожен чоловік».
За свою самовіддану службу волинянин був нагороджений срібною медаллю «За врятоване життя» від Президента України.
Дружина Олександра теж лікар. Вони познайомилися в інституті під час навчання. Разом виховують 4 дітей: старшому сину 13 років, меншому – 5, двом дівчаткам-двійнятам по 10 місяців.
Зі слів чоловіка, багато однокурсників влаштувалися і працюють за кордоном, але для нього Україна – це рідний дім.
«Тут б’ється моє серце. Я люблю свій край, свій дім, батьків», – щиро ділиться Олександр.
Чоловік готовий знову стати до строю, якщо буде така потреба. Адже він переконаний, що кваліфікований лікар поруч додає бійцям в окопах впевненості, мотивації та віри в перемогу.
Джерело: www.volyn.com.ua
Новини рубріки
Загинув в серпні 2024 підтвердили загибель Героя з Камінь-Каширської громади
10 травня 2025 р. 21:31
У Луцьку відкривається нова церква
10 травня 2025 р. 21:13
Заборгували двоє, а страждають усі: у селі біля Луцька – газовий скандал: що відомо
10 травня 2025 р. 21:13