У телефоні Майкен Ларсен із Данії – понад 500 номерів з України

11 травня 2025 р. 09:48

11 травня 2025 р. 09:48

«Стояти з Україною» – це гасло вже стало способом життя Майкен Ларсен і її волонтерської організації «Free sky» («Вільне небо»).

«Моя перша недавня поїздка у вашу країну – це найпотрібніша справа, яку я зробила у своєму житті», – зізнається данська волонтерка

Із перших днів повномасштабного вторгнення росії, українці, які знайшли прихисток у Данії, без перебільшення, не уявляють свого життя на чужині без участі в ньому Майкен Ларсен. Коли в столичну комуну Відовре прибули перші біженці, Майкен просто почала стукати в двері їхніх кімнат. Далеко не всі переселенці знали англійську, але про бажання світлокосої незнайомки допомогти їм заспокоїтися після стресу війни та довгої дороги на чужину промовисто розповідав її доброзичливий погляд

То були перші кроки Майкен на шляху до України. Відтоді, задля миру в ній, ця жінка зуміла долучити до волонтерської діяльності щонайменше весь столичний регіон Данії та прилеглі до нього комуни, а цьогоріч, у квітні, вона вперше побувала в Україні. Більше доби була за кермом автівки, яку цього разу волонтерська організація «Free sky» придбала для чоловіка її нової української подруги, котрий знищує ворожі безпілотники на Херсонщині. Про те, як, скільки і чому колишня данська медсестра, а нині – працівниця сфери страхування, данка Майкен Ларсен допомагає Україні, та чому вона, жителька так званої Країни щастя, плакала у Львові, Києві, Бучі та Ірпені, воістину повинен знати світ.

«Я не могла б спати, якби нічого не робила…»

Раніше Майкен знала про Україну зовсім небагато. Свого часу її уяву тривожив біль Чорнобиля й бачився засмученим підло вкрадений росією Крим. Новини про те, що путін розпочав підготовку до війни, ширилися Данією, але пересічні данці не вірили, що росія наважиться довіку знеславити себе нападом на країну-сусідку, меншу за неї в 28 разів.

– Коли це сталося, я мала щось робити, бо не могла б спати, якби лише словами висловлювала співчуття чи занепокоєння, – каже волонтерка, пригадавши страх і сльози першої знайомої українки. Та жінка вивезла зі Сходу двох своїх малолітніх дітей і одне дитя померлої сестри. Друге вона змушена була залишити на добрих людей, бо в автомобілі не було вже місця.

– Приїжджі не знали, що, де і як купити. Вони були наляканими побаченим у рідній країні та невідомістю в Данії, незнанням мови. Багато хто, особливо діти, потребували допомоги лікарів, молоді мами – молока та багато підгузок для немовлят, – розповідає Майкен, яка й досі переймається долею кожної сім’ї, в якої війна відібрала рідну людину, тими, чиї батьки і чоловіки – на фронтах, хто залишився без даху над головою… І три роки поспіль не перестає навіть серед ночі піднімати слухавку, коли комусь треба в лікарню чи поділитися тривожною вісткою з дому. В її телефонній книзі – імена більше 500 знайомих українців, і вона не дозволяє собі залишити поза увагою жодне їх прохання. Усміхається, кажучи більше всерйоз, аніж жартома, що часто її рука терпне від відписування sms, проте вона дуже радіє, що її син Малік і батьки підтримують усі її задуми.

Окопні свічки для воїнів ЗСУ виготовляють і в Копенгагені

Власне, маю за честь уже три роки знати Майкен, щодня захоплюватися її потрібністю для сотень людей Данії та України та мріяти: «Якби кожен землянин робив хоча б соту частинку справ, котрі робить задля миру ця тендітна жінка, можливо, всі війни вже закінчилися б».

…Вона ж спершу давала поради, привозила українцям хліб, овочі, фрукти, одяг, взуття і навіть косметику від місцевих підприємців-однодумців, яких залучила до доброчинства через друзів, соціальні мережі та зворушливі пости. Майкен просить у земляків залишків воску, а вихідними разом із українками допізна виготовляє окопні свічки. Вона радує малечу квитками на різноманітні дійства і спортивні події, молоді та людям старшого віку організовує екскурсії Копенгагеном, візити на концерти відомих виконавців, а активістів волонтерства залучає до велелюдних заходів, на яких її співвітчизники збирають кошти для ЗСУ і сама бере безпосередню участь в їх організації. Ця неймовірна леді згуртувала в чудове товариство юних обдарованих українців і створює їм можливість розвивати свої таланти до музики, співу, малювання, рукоділля, спорту, танців, а досягнення – презентувати на сценах, аренах і в просвітницьких закладах данської столиці. Вона запрошує у Відовре юнь із постраждалих регіонів України та влаштовує їм незабутній відпочинок на данський лад. Діти, які хоч раз бачили Майкен, тепер щоразу біжать до неї з розкритими руками для обіймів, бо відчувають її добру вдачу та обожнюють світлу усмішку. І це – далеко неповний перелік доброчинства героїні цієї публікації.

«Я знаю: найбільша мрія українців – це вільне небо»

Невдовзі бажаючих допомагати Україні під лідерством Майкен стало настільки багато, що за їх пожертви на Харківщину поїхали вантажівки з гуманітарною допомогою для мирних жителів, а за тим – і автомобілі для захисників. Пані Ларсен розповідає, що донатів ставало більше, тож виникла потреба створити офіційну організацію. Її влучну назву «Free sky» («Вільне небо») запропонувала директорка громадської організації людей із інвалідністю Fight For Right Тетяна Герасимова з Кам’янського, що на Дніпропетровщині, яка теж тимчасово мешкає у Відовре і, попри зайнятість, повсякчас є порадницею данської волонтерки у всіх починаннях.

Майкен називає жахіттям ночі у Львові та в Києві, в які під завивання сирен їй довелося спускатися в укриття готелів, бо вранці почувалася «розбитою» і їй важко уявити, як українці живуть так чи не щодня вже більше, як три роки.

Тепер «Free sky» – це велика спільнота, відома своєю співпрацею з іншими організаціями Данії. Дуже оригінальна ще й тим, що діти і дорослі, щоб зробити свій внесок у Перемогу рідної країни, разом зі своєю лідеркою роблять вироби з бісеру, які дуже подобаються жіноцтву столиці. Виручені кошти за прегарні браслети, сережки, буси, кольє накопичують, щоб невдовзі вони стали часткою для купівлі чергової вартісної речі, яка послугує Перемозі. Майкен зізнається, що давно мріяла про поїздку в Україну, але не уявляла, що вона відбудеться в час війни. Їхати переконали друзі Біл та Крістіан. Ці підприємці, професіонали в сфері IT, витрачають на ЗСУ «левову» частку прибутків і самотужки раз у два – три місяці безкорисливо везуть воїнам з усіх фронтів та друзям-волонтерам усе, що вони замовляють. «Білл і Крістіан кажуть: коли приїжджаєш в Україну – це затягує. Для них це вже 25-та машина для ЗСУ. Вони шукають авто по всій Данії, купують і привозять їх нашим захисникам», – написала в одному з постів данська журналістка Вібе.

«Це ми повинні дякувати Україні!»

Цієї весни волонтери різних організацій Данії придбали для ЗСУ чергові автомобілі. «Фургон від 1Team1Fight прямує до 3-ї десантно-штурмової бригади, яка веде бої на напрямку Борова – Ізюм. Пожежна машина прямує до 46-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка веде бої в Кураховому, на Велику Новосілку. Honda CR-V – для 1-го армійського корпусу Національної гвардії «Азов» у Торецьку. Nissan X-Trail буде передано 56-й окремій мотопіхотній бригаді на часовоярський напрямок», – розповіли на сторінці волонтери данської організації 1Team1Fight.

Кожен із автомобілів данці своїм коштом ущент завантажили речами, без яких важко вижити на «нулі». Екіпажем шостої автівки, купленої за кошти «Free sky», була Майкен Ларсен із комуни Відовре столичного регіону Данії та її подруга – Марина Ващук із Василькова, яка в цій шляхетній поїздці на Батьківщину взяла на себе відповідальність перекладачки. Салон «Тоуоta» був заповнений п’ятьма запасними шинами, повербанками, турнікетами, аптечками та іншими речами для бойових побратимів захисника із позивним «Ангел» із 34-ої окремої бригади берегової охорони. Сам воїн чекав колону з Данії і призначене йому авто у Львові.

Знайомство з «Ангелом», а потому з волонтерами Дмитром Ковальчуком та його однодумцями Майкен називає не лише незабутнім, а й таким, що дає їй сили та мотивує продовжувати місію волонтерки. Вона називає жахіттям ночі у Львові та в Києві, в які під завивання сирен їй довелося спускатися в укриття готелів, бо вранці почувалася «розбитою» і їй важко уявити, як українці живуть так чи не щодня вже більше, як три роки.

– У Львові мені сподобалося все, а особливо – люди! Коли дізнавалися, що я волонтерка і допомагаю українським солдатам, вони ладні мені дарувати подарунки й не переставали дякувати настільки, що мені було ніяково. Бо ж насправді – це я, ми, Європа повинні дякувати Україні! – цими золотими словами Майкен воістину освідчується нашій країні в своїй повазі та любові.

«Я допомагатиму Україні не лише перемогти, а й відбудувати її»

Майкен дуже сподобався Київ. Вона назвала це місто особливим, бо протягом двох вечорів не втомлювалася милуватися його величчю і плакала на Майдані, роздивляючись обличчя на портретах загиблих Героїв. Каже, що ці хвилини були найважчими, що почувалася безсилою перед несправедливою загибеллю тисяч українців.

Вона не планувала поїздок до Ірпеня та Бучі, та на пропозицію українських волонтерів провела там два дні. Її до сліз вразили десятки розповідей про долі жителів цих міст, зустріч із 24-річним Максимом, який певний час жив у Копенгагені, доглядаючи після важкого поранення в голову прооперовану маму, та повернувся з нею додому й вирішив служити в ЗСУ. Майкен бачила розтрощені, розбомблені житлові будинки, торкалася до останків ворожих дронів, ходила по розтрощених ворогами людських речах і тепер розповідає про це світові в соціальних мережах – це може бачити кожен.

Данка назвала королівським дарунком шеврони з бригади полковника Івана Голішевського, і жалкує, що в неї не залишилося часу, щоб зустрітися із поліцейським, син якого цієї зими на її запрошення побував у Копенгагені. Чоловік дуже хотів особисто потиснути руку пані Майкен і вона пообіцяла, що ця мить невдовзі обов’язково станеться. Вона мріє зустрітися зі своїми друзями якнайшвидше під вільним небом України, знову посмакувати «найсмачнішою в світі стравою – сирниками» і заспівати «Червону калину», «Обійми мене», інші пісні гуртів «Океан Ельзи» та «Антитіла». Їх вона знає багато, як українських слів теж! Каже впевнено: «Ця поїздка в Україну – це найпотрібніша справа в моєму житті. Я допомагатиму українцям і перемогти, і відбудувати Україну, і ніщо не може подарувати мені більшу радість, ніж підтримка людей. Наразі збираю гроші на черговий автомобіль».

Дякуємо Тобі, Майкен, вам, Біле, Крістіане, Софі, Вібе, всі данські волонтери, які вже не уявляють життя без України! Дякуємо, Даніє, за Твоє золоте серце – хороших людей!

Волинські