100-річний ветеран з Луцька щодня робить зарядку, варить суп і чекає перемоги над путіним

11 травня 2025 р. 16:01

11 травня 2025 р. 16:01

У 100 років Олексій Ліхторович із Луцька щодня робить зарядку, сам ходить у перукарню, варить суп і мріє дожити до ще однієї перемоги – над путінською Росією .

Про незламного довгожителя йдеться на фейсбук-сторінці «Вісник+К» .

Ніхто не дасть йому стільки літ, хоч за спиною – важке дитинство, голод, фронт Другої світової. Без жодного поранення він повернувся з війни додому. І тоді, і нині над ним – Божа опіка, бо рідко хто доживає до такого віку при світлому розумі й з молодечим блиском в очах. У чому ж секрет довголіття Олексія Тихоновича?

Олексій Тихонович все життя присвятив військовій службі. Та хіба думав колись молодий хлопчина з селища Новотроїцьк Томської області, що доля закине його в Україну? Він народився у багатодітній сім’ї трударів. Ще його дід Кузьма переїхав із білорусі в Сибір, щоб розчистити від тайги землю та зайнятися господарством. Впертим і цілеспрямованим був. Може, від нього перейняв ці риси характеру наш довгожитель? Про батька він пам’ятає, що у 1942 році його забрали на фронт і за кілька місяців він загинув.

«Коли батька забирали на фронт, він сказав: «Синок Льоня, збирайся, скоро й ти підеш в армію». У березні 1943 року мене забрали в армію. У військкоматі 15 березня 1943 року було дві групи. Одну відправили в Білоцерківське училище, яке на час війни було евакуйоване в Томськ. Нас готували командирами піхотних військ і кулеметних», – дивуємось, як столітній Олексій Тихонович хронологічно все пам’ятає. Детально описує навчання, кожен кадр зафіксувався у його пам’яті.

Під час Другої світової війни пройшов нелегкий шлях до перемоги. Отримав чимало бойових нагород. Не раз поруч падали міни, але не розривалися. Якась вища сила боронила від смерті. Олексій Ліхторович звільняв багато населених пунктів Волині під час вигнання нацистських окупантів. Після закінчення Саратовського танкового училища направили в Україну у Прикарпатський військовий округ. З 1955 року служив у Володимир-Волинському гарнізоні.

«Але щороку у відпустку добирався у Сибір. Звідти привіз дружину Валентину . З нею виховали двох хороших синів. У 1974 році пішов на пенсію. В армії прослужив 31 рік 10 місяців», – наголошує довгожитель.

І про цей період у дідуся найкращі спогади. Хоча після пенсії, отримавши житло у Луцьку, він не звик сидіти на дивані. Пішов працювати на пластмасовий завод. Активно зайнявся громадською діяльністю. Співав у хорі ветеранів, очолював комітет ветеранів війни при обласній організації ветеранів України. Вдома був дбайливим батьком та чоловіком, допомагав дружині займатися підприємницькою діяльністю.

Олексій Тихонович був постійно в русі. Може, тому рокам не під силу його наздогнати? Завжди акуратний, підтягнутий.

«Нас було семеро в сім’ї. Я другий по старшинству, а наймолодша сестра з 1945 року. Мої брати-сестри більше 93-х не жили. То я один такий», – сміється дідусь.

Він вражає своєю витримкою та оптимізмом. І військова дисципліна теж відіграла свою роль у характері.

«У молодості на турніку, брусах підтягувався та солдатам показував. Я маленький, худенький, ніколи не мав зайвої ваги. І зараз мій день починається з фіззарядки: потягуюся, як котики-собачки. Це розмагнічує м’язи. Потім помився, побрився. Супчик зварив, поснідав. Ще у 98 книжки без окулярів читав, а зараз втратив трохи зір: читаю з лупою. І погано чую, а так все добре, навіть не знаю, де ті сто років взялися?», - зізнається дідусь.

Син Юрій , який живе з батьком, додає, що пам’ять той має дуже добру, іноді навіть йому нагадує, що треба зробити. Раніше завжди з сусідами шахи на вулиці грали. Тепер однолітків нема, але дідусь все одно щодня виходить на свіже повітря. Ще у перукарню дівчатам могорич носив за своє сторіччя. Часто гуляє з собачкою Дарою. Правда, важко пережив смерть дружини та сина. І досі їх портрети в кімнаті гріють світлими спогадами серце.

Олексій Ліхторович багатий на четверо внуків, двоє правнуків. У великому колі родини та друзів зустрів сторіччя у ресторані. Отримав вітання та подарунковий сертифікат від мера Ковеля Ігоря Чайки , адже ветеран брав участь у боях за визволення цього міста. Вітали представники обласної влади. Олексій Тихонович має звання полковника. Досі спілкується з представниками Волинської ветеранській організації та організації інвалідів. Вони часто телефонують. Нині йому особливо болить нинішня путінська війна. А оскільки він великий оптиміст, то вірить, що на його віку судилося зустріти ще одну перемогу! Над путіним!

• Прожила нелегке життя: волинянці виповнилося 90 років
• Багато читає і дбає про господарство: історія 95-річної волинянки
• Має 4 внуків і 5 правнуків: найстарший житель села на Волині відзначив 95-річчя

Волинські