Офіцер поліції з Горохова, озброєний словом: «Політики, путіністи, ілономаски, не змушуйте наш світ пропасти»

11 травня 2025 р. 18:31

11 травня 2025 р. 18:31

Сергій Олійник: «Життєвий пік я свій здолав! І головне – низько не впав!»

Горохівчанин Сергій Олійник із тих чоловіків, які не уявляють своїх юначих літ без армійської служби, зрілості – без міліцейських погонів, а життя на заслуженому відпочинку – без спілкування з друзями дитинства, однокласниками, колишніми колегами… З ним однаково цікаво розмовляти, скажімо, про нелегку міліцейську службу чи родинні цінності, бо цей офіцер воістину майстерно володіє ще й поетичним словом

«Ще в юності зробив свій вибір не на користь москалів»

Хист римувати свої почуття Сергій Григорович скромно називає просто вподобанням, або хобі для душі й радує ним кожне освічене товариство.

З початком війни його вірші – це розповіді про долі солдатів, горе вдів, дитячі сльози та інші жахи лихоліття, та в кожній строфі 67-річний поет-аматор віщує своїй країні й творчості неодмінно світлу долю з воістину зенітною вірою, вартою вдячного слова.

При цьому пан Сергій із усмішкою зізнається, що в своїй родині він – єдиний поет-самородок. Після закінчення середньої школи в рідних Журавниках на Горохівщині, він обрав своїм професійним хлібом токарство, а після навчання в Луцькому технічному училищі №1 поїхав працювати за спеціальністю в Краматорськ. Звісно, служив в армії, бо «косити» від неї тоді була неабияка ганьба не те, що призовнику, а й усій його рідні. Відтак йому, солдату підрозділу ППО, який саме перед Олімпійськими іграми з дня на день чекав демобілізації, запропонували службу в московській міліції. Пропозиція бачилася звабливою життям і кар’єрним ростом, але про неї «дембель» забув, щойно ступив на рідну землю.

З токарством не склалося, та якби роки можна було б повернути, то, вочевидь, пішов би професійною дорогою, яка почалася 46 років тому в Горохівському відділі позавідомчої охорони при Горохівському РВВС.

Писав для шкільного музичного ВІА «Арго» й клав вірші на шлягери відомих зарубіжних виконавців.

– Майже одночасно зі мною охоронцем влаштувався Степан Рудь. Разом із ним невдовзі ми вступили в Львівську середню спеціальну школу міліції, – згадує Сергій Олійник колегу, якого волиняни й досі величають легендарним дільничним-полковником. До слова, спогади Сергія Григоровича завше сповнені іменами колег із служби охорони й райвідділу міліції, а Горохівській організації пенсіонерів МВС України «Ветеран», де лідером підполковник Ігор Богонос, він теж присвятив вірш. У ній капітан на заслуженому відпочинку досі почувається «своїм серед своїх» після служби на посадах дільничного інспектора міліції міста Горохів, старшого інспектора групи охорони громадського порядку, начальника відділення ДІМ Горохівського РВ УМВС України у Волинській області.

«Вже досить Божий світ ділити, бо й вам не буде місця в ньому жити…»

А ось творча «вислуга» пана Сергія є набагато більшою від професійної. Свій перший вірш він написав, навчаючись у шостому класі. Добрими словами поет-початківець підтримав однокласницю, в якої трагічно загинув тато. Потому писав для шкільного музичного ВІА «Арго» й клав вірші на шлягери відомих зарубіжних виконавців. Мабуть, «зірки» не образилися б за таку «обробку» своїх хітів. Хлопці ж бо дуже старалися бути схожими на них і на сцені, і в душі любов’ю до музики...

На жаль, рано пішли у засвіти і перша, і друга дружини Сергія Григоровича. Сенс його життя сьогодні – то сім’ї синів Юрія і Богдана, сестер Мар’яни і Зої, які за традицією приїжджають у Сергіїв дім на Великдень, Різдво, чи інші родинні події.

Найдорожчими скарбами він відрекомендував тисячам читачів «Волині» внучат – Іванка, Аліну і Дениска, й похвалився, що 11-річний Іван – то вже давно його найкращий компаньйон на рибалці. На чільному місці з юності в пенсіонера МВС залишається спорт (лише замість бігу – ходьба), завжди на часі – новини футболу та біатлону. Вони, звісно, після тих, якими війною в Україні світ затьмарює росія.

«Політики, путіністи, ілонмаски, не змушуйте життя пропасти. Вже досить Божий світ ділити, бо й вам не буде місця в ньому жити…» – цими рядками звертається Сергій Григорович до можновладців.

Загалом у творчому доробку Сергія Олійника вірші про кохання, дружбу, природу. Їх люблять оптимісти, які вміють бачити сонце в калюжі, люди, котрі в радості чи смутку шукають щиру, мудру, красиву поетичну чи прозову думку. Як на мене, то особливо потішними, відвертими та викривальними авторові-самоучці вдаються гуморески.

«…Усякого було в житті: і радощі, й печалі. То з друзями, то в самоті… геть зло, добра хочу й надалі. Зими не хочу із теплом, не хочу літа з холодком… Життєвий пік я свій здолав! І головне – низько не впав!» – пише автор. Погодьмося, далеко не всі мають дар так влучно, коротко й зрозуміло описати своє життя.

Тож натхнення вам, Сергію Григоровичу, а з ним – найгарнішого вірша про нашу найкрасивішу, найсильнішу в світі духом Україну!

Гумореска

Господар

Одного разу у суботу,
Відклавши хатню всю роботу,
Пішов з сім’єю на базар,
Щоби купити… спецтовар.

Дружина, мама й наші діти
Захтіли порося купити,
Щоб сало й м’ясо своє мати,
Газдою вирішив я стати.

Моя дружина – із села,
На себе вибір узяла.
Паця ми довго купували,
На всіх возах перебирали.

«Те – замале, те – без хвоста…», –
Словом, робота не проста.
Як вибирать не стало сили,
Ми порося таки купили.

А щоб росло воно хороше,
В мішок нам дядько кинув гроші.
Почав його я годувати,
Кропиву, конюшинку рвати…

Як «пацє» трішки підросло,
Його почуло все село.
Не спить вночі, і вдень – не спить,
Лише ганяє та пищить.

Кажу дружині: «Слухай, мила,
Ми щось не те купили.
Раніш воно було патлате,
Тепер вже стало «полосате…»

Своїм противним свинорилом
Мене вже третій раз вкусило.
А мама каже: «Будеш знати,
Як «легко» свині годувати.

Нічого, попрацюй до Пасхи,
Тоді спечем тобі ковбаски.
Тому закінчуй тарарам,
Буде ж бо й шинка, і «сто грам».

Щодня, мотаючись в лайні,
Я схуднув від тої свині.
Підлогу мусив ще зривати,
Міцним бетоном заливати…

Та лише випав перший сніг,
Вона своїм залізним рилом
Дубові двері проломила…
То, друзі, – дикий був кабан.

На щасті, кум йшов з полювання,
«Бах-бах»  – і смалимо до рання.
А потім смажили, кіптили…
Роботу файно замочили.

Тепер, як свині йду купляти,
Дружину замикаю в хаті.

Сергій ОЛІЙНИК, м. Горохів.

Волинські