Відчував, що не повернеться з війни: історія волинянина, який після полону продовжував боротьбу з окупантами

14 травня 2025 р. 17:37

14 травня 2025 р. 17:37

13 квітня 2025 року на Волині в останню путь провели 33-річного воїна Антона Суліковського.

Понад два з половиною роки боронив він нас і нашу державу у час повномасштабного вторгнення РФ, а до цього був на війні у 2014-2015 роках, потрапивши в полон при виході із Іловайського котла, та знову повернувшись у лави ЗСУ.

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Трагічна й героїчна доля Антона Суліковського. Двадцятидворічним він уперше потрапив на війну після проходження строкової служби. Події серпня 2014 року не полишали його серця. І під час бойових дій широкомасштабного вторгнення казав рідним, коли питали як він, що не гірше, ніж у Іловайську… Тоді Антон був узятий в полон російськими силовиками при виході з «котла», який забрав життя чотирьох сотень українських бійців.

«У той час із ним від 20 серпня не було зв’язку, а 2 вересня його телефон увімкнувся. Він перебував в СБУ у Донецьку. В середині вересня його одного з перших обміняли. Після цього він став працювати у військкоматі в Сарнах, де й познайомився зі своєю дружиною Анною, ще кілька разів брав участь в бойових діях, − зі скорботою згадує мама Героя Ірина Іванівна. Він – її найстарший з-поміж чотирьох синів: Тарасові невдовзі виповниться двадцять п’ять років, Богданові – двадцять, Арсенові − п’ятнадцять».

Раділи всією родиною, коли Антон став татом – у грудні 2015 року в нього у цивільному шлюбі із дружиною Анною народився синочок Остап, який зараз навчається в третьому класі. Молодий татусь працював водієм вантажівки, возив щебінь. Техніка була його пристрастю. Він вивчився в Маневицькому професійному ліцеї на слюсаря-ремонтника, тракториста, водія, мав усі категорії. Деякий час працював у Маневицькому лісгоспі водієм. Мріяв, що після війни їздитиме на фурі…

«Знову в ЗСУ Антон пішов у середині липня 2022 року, − продовжує розповідь Ірина Іванівна. − Служив спочатку в 24-ій ОМБр ім. короля Данила, потім став старшим стрільцем-оператором механізованого батальйону 141-ої ОМБр. У вересні 2022 р. був поранений у Херсоні. Тоді медики просто дивувалися тому, що осколки не зачепили життєво важливих органів, сонну артерію.

Після лікування був у Торецьку Донецької області близько року провів у Чорнобилі, де отримав опіки ніг, бо не покидав місце пожежі поки не впевнився, що там нікого не залишилося, а згодом воював на Запоріжжі, Донеччині. Він дуже переймався за кожного зі своїх побратимів. Анна часто до нього їздила, як він був і на службі, і в госпіталі, підтримувала його, допомагала йому».

Коли навідувався у відпустки, спішив й у Маневичі до рідних, і до дружини із сином в Сарни.

«Він відчував, що не повернеться з війни… Казав: «Мене вже нема»… − болять слова його мамі. – У суботу, 5 квітня, коли йшов на виконання свого останнього бойового завдання на передній край, телефонував і говорив, що не вернеться. Пішов зі старшого віку побратимом, який підірвався на міні, то він його витягнув, допоміг дістатися до населеного пункту. А коли, зайшовши у погріб, по рації зв’язувався, аби сповістити, що є «трьохсотий» і потрібна допомога, його засікли з дрона й танк відкрив вогонь… Син був поранений у те ж місце, що і в Херсоні, але цього разу осколок, потрапивши в шию, забрав його життя… Також Антона засипало землею… Того побратима врятували, він зараз у госпіталі, я взяла його номер телефону й зідзвонювалася з ним».

Таким був бойовий шлях сержанта ЗСУ Антона Суліковського, який невідступно боровся за волю й незалежність України. Всі рідні знали, що за його ззовні імпульсивним характером ховається добра, небайдужа, любляча всіх душа. Через що тільки не пройшовши, він знову й знову вирушав на передній край бойових дій… 2 березня Антон зустрів свій 33-ій день народження, а вже за місяць, 7 квітня – смертельне поранення від ворога, з яким він вперше хоробро ступив у бій ще 22-річним, забрало його життя.

Скорботною стала погожа Вербна неділя… Попрощалися із молодим Захисником сотні маневичан, на колінах віддаючи шану подвигу українського воїна. Слова співчуття мамі Героя Ірині Іванівні й татові Станіславу Антоновичу, дружині Анні та синочкові Остапу, братам і всій родині загиблого адресували Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, представник ТЦК та СП Григорій Ємчик, священнослужителі Михайло Мельничук й Анатолій Устимчук.

Юлія МУЗИКА

Волинські