Майстер зі шкіри став медиком на фронті: спогади про воїна Степана Цимбалюка з Волині

17 травня 2025 р. 10:43

17 травня 2025 р. 10:43

Майстер шкіряного ремесла Степан Цимбалюк із Каменя-Каширського, який із перших днів повномасштабної війни допомагав фронту як волонтер, а згодом став бойовим медиком , загинув, рятуючи побратимів на Донеччині. Його життєвий шлях - це історія відданості, доброти та мужності.

Він жив, творив і рятував з любов’ю. Воїн з великим серцем — так про уродженця Каменя-Каширського тридцятидворічного Степана Цимбалюка говорили друзі, побратими і усі, хто знав загиблого, - пише газета «Полісся» .

І це не був пафос, притаманний для подібних церемоній, а щира правда, перевірена взаєминами з людьми. Серце Степана билося не лише за рідну землю, а за кожного, хто поруч, за тих, кому потрібна допомога у складний час. Його поважали за хороші вчинки, за те, що ніколи не залишав у біді і був небайдужий до чужого болю. Свій бойовий шлях оборонець проходив на Донеччині — там, де щоденно вирішується доля батьківщини.

Від улюбленого ремесла — до служіння Україні

До війни Степан із дружиною вів невеликий, але успішний сімейний бізнес у Луцьку. Подружжя займалося виготовленням шкіргалантереї. У цеху народжувалися речі, створені з душею: добротні, практичні, зроблені з частинкою душі майстра. Втім, з початком «повномасштабки» він швидко переформатував виробництво: створював те, що було вкрай необхідним на передовій — безкаркасні ноші, аптечки, ампульниці, портупеї, різноманітні елементи військової амуніції. У його руках звичайна шкіра чи тканина ставали засобами порятунку наших воїнів. Чоловік працював невтомно, вкладаючи душу в кожен виріб, попередньо тестуючи нову модель.

Ця робота була своєрідною формою служіння патріота українському війську. Та сталося так, що у 2024 році безжальна пожежа знищила його майстерню, однак не зламала душу творця. Сьогодні вироби нашого земляка виконують свою місію чи не по всій лінії фронту — на позиціях, у рюкзаках, в машинах, стали улюбленими аксесуарами серед особистих речей бійців та бійчинь. Про це згадує військовослужбовиця Вікторія Гаврилюк .

«Ми познайомились із Степаном у 2013 році на заняттях у школі журналістики. Він мав дивний вигляд — був одягнений у довге пальто, а на голові носив собачу шапку. Виявилося, що за таким винятковим образом ховалася людина із рідкісною добротою. У нас з чоловіком зберігається цілий арсенал речей, які зробив Степан. Це ексклюзивні вироби, що гріють теплом його рук.

Ми будемо берегти їх як реліквію, бо знаємо, що створив їх для нас дорогий товариш. Я маю іменний пасок, який загубила у переїздах під час служби, а потім його шукали по всій Україні і навіть працівники «Укрзалізниці» через це мали клопіт. Врешті для мене його знайшли. Багато виробів для військових волонтер роздавав безкоштовно, жертвуючи заробітком».

Медик, якому довіряли життя

Попри матеріальні втрати, які Степан поніс після пожежі в шкіряному цеху, він дещо почав відновлювати бізнес, та одного дня вирішив не лише волонтерити чи шити для армії, а стати її невід’ємною частиною. Записався добровольцем, а згодом пройшов підготовку на бойового медика. І знову почав рятувати, тільки от не за верстатом, а під обстрілами.

Коли на евакуацію поранених військових виїжджав Степан, то усі зітхали з полегшенням, адже знали, що йому можна довіряти життя бійців. Його руки зупиняли кров, голос заспокоював, а присутність вселяла віру. Якщо і був шанс вижити на полі бою, то відданий медик його використовував на всі потуги, згадує командир підрозділу.

«Бойовий медик Степан Цимбалюк рятував під кулями, витягував побратимів із найважчих ситуацій, не думаючи про себе в той момент. Завжди зібраний і точний у своїх діях, він не панікував, а власним спокоєм утихомирював інших. Після важких боїв чи складних евакуацій Степан завжди жартував, підбадьорюючи інших.

Його доброта була не слабкістю, а радше суперсилою. В армії солдатом можна стати за наказом, а воїном — лише за покликанням. Степан був тим, хто ніс світло крізь темряву війни, незламним променем людяності, добра та борцем неймовірної сили духу. Він показав це на ділі, адже багато з нас йому зобов’язані життям. Саме таким його запам’ятають і ніколи не забудуть».

Остання відпустка — прощання навічно

Перед останнім виїздом у зону бойових дій, він мав коротеньку відпустку. Провів її з родиною в тиші, яка так контрастувала з фронтовим гулом. Степан повернувся до побратимів із наміром продовжити ту важливу місію порятунку. Та невдовзі його серце — велике, хоробре і неймовірно добре — раптово зупинилося, але воно буде битися в кожному врятованому ним житті, у речах, виготовлених його вмілими руками, у пам’яті про нього.

Воїн знайшов свій останній спочинок на Камінь-Каширщині, в рідному краї, який так любив. Чин похорону відбувся у стінах церкви євангельських християн-баптистів, де навіть загартовані війною чоловіки, сильні і стримані, не могли приховати сліз, прощаючись із вірним побратимом, лицарем людяності. Степан Цимбалюк залишив нам у спадок безцінний досвід, силу духу та приклад справжньої відданості Україні. Вічна пам’ять Герою, чия відвага і щирість залишаться для нас дороговказом у ці важкі часи протистояння.

• Обрав ім’я для донечки, але загинув за пів року до її народження: історія загиблого воїна з Волині
• Історія 23-річного Героя з Волині Артура Мельничука, який загинув за місяць після того, як потрапив на «нуль»
• Відчував, що не повернеться з війни: історія волинянина, який після полону продовжував боротьбу з окупантами

Волинські