«Уклін тобі, моя іконо!»: 70 років життя у вірі та творчості майстрині з Волині

17 травня 2025 р. 17:45

17 травня 2025 р. 17:45

Діана Андріївна з онукою Анастасією та оздобленою іконою Божої Матері Семистрільної.

20 травня відзначає 70-річний ювілей жителька міста Горохова, знана майстриня з виготовлення унікальних ікон Діана Андріївна Баландін

– Ось вам, шановна пані Діано, Божа воля дала великий і щедрий кошик набутих літ: аж цілих 70!

– Так, це неоціненний скарб моєї долі, дарований Богом. У ньому склалися воєдино і дні радості, і дні тривоги, смутку та журби. Але звичайно, більше втіхи від – великої родини, де 5 дорослих дітей, стільки ж онуків. І усіх я люблю однаково ніжно й трепетно. Вони завжди з’їжджаються на різні святкові дні, тим самим даруючи мені любов і затишок. А особливий подарунок буде в ці травневі дні, коли усі разом будемо відзначати мій ювілей і дякувати Богові за таке сімейне свято.

…Коли я запитав свою героїню, чи знайшла вона у житті своє призначення, чи розгадала, у чому ж сенс людського життя, то відповідь її була щира і однозначна:

– Знаєте, найперше, щоб творити для людей добро. І сьогодні я з твердістю можу сказати, – народилася із совістю. І постійно із колодязя своєї пам’яті черпаю спогади, котрі живуть зі мною із часу народження у древньому Горохові. Це те місто, де діяли в хорошому сенсі цього слова шляхетні міщанські традиції, котрі беруть свої щедрі витоки із часів, коли місто отримало почесне і водночас вагоме Магдебурзьке право.

Здобула я знання у місцевій школі, де була немала плеяда талановитих педагогів: це – Іван Гришай, Василь Фещак і багато інших.

– Під час редакційних відряджень, пам’ятаю, зустрічав вас у селі Журавники.

– Мій покійний чоловік, Микола Гнатович Баландін, родом із Журавників, і я прийшла туди у невістки. Разом із чоловіком зростили п’ятеро чудових діток. Намагалися всіх виховати хорошими людьми та прищепити любов до Бога. Старший син Василь працює у КП «Луцькспецкомунтранс» старшим майстром, донька Ірина є керівником апарату Горохівського районного суду, син Андрій – займається підприємницькою діяльністю, донька Віра – начальник Державної екологічної інспекції у Волинській області, Мирослава виховує 12-річного синочка. Я ж все життя працювала з цифрами: була бухгалтером у Горохівському Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві…

– А що найбільше цінує в людях бухгалтер Діана Баландін?

– Мабуть, – чесність і працелюбність, адже кожна людина має приносити користь, любити свою роботу, отримувати задоволення від результатів своєї праці. Коли сім’я наша стала поповнюватися, зайнялися будівництвом свого власного гніздечка у селі Старостав. Саме тут була сімейна садиба декількох поколінь родини моїх батьків. А тепер, коли з’їжджаються діти та онуки, онуків теж п’ятеро, то у нас на обійсті дуже гамірно, але я люблю й ціную ці незабутні радісні моменти.

Парадоксально, але, на жаль, є серед нас такі люди, які живуть і люблять лише себе. Треба любити й ближніх, поважати кожного як особистість, адже в Біблії сказано, що Бог є Любов. І я постійно звертаюся до цього вічного, невмирущого вчення. Саме це допомагає у творчості…

Все почалося з того, коли я, як паломниця, відвідала Святу Землю, була у Віфлеємі. Душа моя потребувала покаяння, очищення і зцілення. Там я прийняла Таїнство Сповіді й Причастя, побувала у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, де був розп’ятий і воскрес Ісус. Пройшовши Хресну Дорогу, відчула біль і страх, любов й умиротворення. Там, на Святій Землі, я побачила різні ікони – намальовані, різьблені, вишиті бісером тощо. Та найбільше мене зацікавили ікони, викладені камінчиками.

Все почалося з того, коли я, як паломниця, відвідала Святу Землю, була у Віфлеємі. Душа моя потребувала покаяння, очищення і зцілення.

«Зараз або ніколи!», – сказала собі пані Діана і почала з натхненням створювати ікони у такий незвичайний, але досить оригінальний спосіб – викладаючи блискучими, яскравими камінчиками. Водночас здавалося, що всі випробування, які були на її віку, враз відступають, а на серці стає легко й спокійно. Тепер вона знає, що людина не може бути вільною, коли не позбудеться від того, що гнітило її в минулому. Не тримати образ, йти до людей із добром – ось що дає поштовх для творчості.

Отож, спершу купляла ікони, потім шукала потрібні камінчики. Різної форми їх навіть надсилали з Італії та різних міст України. Згодом уся родина знала, де не перебували б, обов’язково мають привезти камінчики для оздоблення святих ікон.

– То як народжуються ваші образѝ?

– Найперше, – розмірковує пані Діана, – треба знати, що кожен майстер, який береться за створення ікон чи то за малювання їх, чи робить вишивку або ж різьблення по дереву, має взяти благословення на цю роботу у священника. Для мене таким нат­хненником став отець Валерій Братунь.

Мною створено 50 ікон, чимало з них подаровані людям. Коли починаю творити ікону, то обов’язково запалюю свічечку, щиро молюся, слухаю церковні піснеспіви, записані на телефон. Першою моєю роботою була ікона великомученика та цілителя Пантелеймона. Особливо дорогá для мене ікона «Нев’янучий цвіт», яка прославляє Божу Матір.

– Знаю, що кожного, хто мав за честь бути у вашій оселі, насамперед вражає іконостас…

– Іконопошанування у нашій сім’ї заведене ще з мого дитинства, – піднесено відповідає пані Діана. – Тому в одній із кімнат у нашому будинку облаштований домашній іконостас. Саме тут встановлено чимало образíв моєї роботи. Пам’ятаймо, коли звертаємося до Бога, то треба у молитві й пошані до ікон запалювати свічки, лампадки, звершувати поклони. Саме це я обов’язково роблю перед домашнім іконостасом. Якщо ми любимо Бога, то і Бог подає нам свою любов. Коли ми ставимо свічечку перед іконою, то ми просимо допомоги не в дошки, а лише – в Бога! І саме тому усі звертаються: «Матір Божа, допоможи!». Християни розуміють, що ми поклоняємося не самій іконі, а тому, хто на ній зображений – Богові, Ісусу Христу, Божій Матері чи котромусь святому. Візуально це дає нам інші відчуття, більш емоційні. Отож, ікона допомагає нам ревно молитися.

Спостерігаю, як емоції огортають кожного з нас, коли стаємо перед іконою на покаяння. Усі ми переживаємо цей важливий момент у своєму житті, бо серце від цього стискається наче пружина, його не висловиш словами, не виллєш навіть і дрібними сльозами.

– А ось тут на нашому под­вір’ї, – веде свою розповідь пані Діана, – особливе місце займає скульптурна статуя Божої Матері Благодатної. Її освятили на Іоанна Богослова. Це було святково, велично і побожно. Було 9 отців із Горохівського деканату ПЦУ на чолі з отцем Андрієм Сидором. Встановили цю скульптуру тут, щоб в її особі Божа Матір охороняла, благословляла не тільки нашу велику родину, але й усіх подорожніх, які простують цією вулицею. Саме тут нерідко збираються односельці, гості і священник Петро читає Євангеліє, Акафіст.

Моя співрозмовниця йде у свій чудовий сад, до своїх улюблених квітів, різнобарв’я яких милує око з весни до осені, від крокусів до хризантем. Особливо їх ніжний аромат відчуває кожен, хто хоч раз улітку побував у неї на подвір’ї.

– Знаєте, – задумливо промовляє пані Діана, – часто мене огортає смуток, навіть розпач від подій у нашій Україні, але я кажу собі: «Журба журбою, а жити далі треба». А ліки одні – більше бувати на людях, займатися корисною працею. Не треба сидіти, склавши руки, і скаржитися. Це – великий гріх. Людино, коли ти маєш добре серце, то трудись, допомагай іншим, як бджілка це робить, і матимеш тиху щоденну радість. А ще – коли ти живеш із Богом, то матимеш і благодать від Нього.

Григорій ПОЛІЩУК, член Національної спілки журналістів України, м. Горохів

Волинські