Журналістка з Волині: «Тату і мамо, перевірте, чи ваше чадо – не терорист?»

18 травня 2025 р. 10:05

18 травня 2025 р. 10:05

«Не пали своїх! «Спали» ворога!» – закликає СБУ одразу інформувати їх, коли отримали пропозицію «підзаробітку» від фсб.

Чим переймалась і з чого дивувалась упродовж останнього тижня журналістка Євгенія СОМОВА

… як захистити наших дітей від російських спецслужб

Інцидент, що трапився у березні цього року в Івано-Франківську, сколихнув місто. Поблизу залізничного вокзалу загинув 17-річний юнак, його 15-річний товариш отримав тяжке поранення. Як з’ясувалося, хлопці виконували завдання російських спецслужб. На орендованій квартирі виготовили вибуховий пристрій, аби закласти його у якийсь цікавий росіянам об’єкт. Підлітки вирішили, що ним має бути залізничний вокзал. Про те, що можуть постраждати невинні люди, звісно, не думали. Та під час перенесення вибухового пристрою куратор, за інструкціями якого діяли, підірвав пристрій. Вибух не завдав шкоди вокзалу. Але постраждали виконавці та двоє випадкових перехожих, яких травмувала вибухова хвиля. І таких фактів, коли українські підлітки стають кур’єрами, виконують завдання російських спецслужб: доставляють вибухові пристрої до якихось об’єктів, а то й самі закладають їх, чимало. На Волині, на щастя, подібних фактів не було, але їх фіксували в інших регіонах України.

Як підлітки потрапляють у тенета російських спецслужб? Усе відбувається банально просто. Хтось у соцмережах шукає роботу, хтось обурюється діями працівників ТЦК чи поліції… Це і є кандидати на роль «верблюдів», готових переносити вибухівку, здійснювати теракт. Російські куратори, як то кажуть, нюхом чують, хто може клюнути на їхню приманку. Тож зв’язуються з дітьми і пропонують заробіток: написати на стіні будинку щось антиукраїнське, підпалити автівку військового чи волонтера, віднести «передачу» і т. д. Обіцяють добрий заробіток без будь яких наслідків для кур’єра. Мовляв, якщо й попадешся, то нічого тобі не буде. Ти ж – неповнолітній. І діти вірять. Але обіцяних коштів не отримують. Кур’єрів нерідко підривають під час виконання завдання.

Мовляв, якщо й попадешся, то нічого тобі не буде. Ти ж – неповнолітній. І діти вірять.

На приманку російських спецслужб найчастіше потрапляють підлітки із малозабезпечених сімей, чи тих, у яких діти не отримують належної уваги і турботи. Їм хочеться реалізувати себе, стати на заздрість усім таким собі крутим пацаном. Вони не задумуються, що, переносячи вибухівку, стають терористами, шкодять армії чи державі. Для них це – пригода, за яку ще й платять. Хлопці ловлять кайф, реалізовуючи дурну енергію, якої у 13– 14 років – хоч відбавляй, а подіти нікуди.

Не відкрию Америку, коли скажу, що спроби ворога розгорнути мережу орієнтованих на українську молодь каналів у соцмережах, є серйозною загрозою національній безпеці. Аби запобігти їм, викрити малолітніх терористів, доводиться залучати  сотні правоохоронців, а в них і без цього вистачає роботи. Але найстрашніше в іншому – в зламаних долях дітей. Адже за теракт доведеться відповідати не лише батькам. За цей злочин, згідно з українським законодавством, кримінальна відповідальність настає з 14 років. Тобто підліткам, які вчиняють протиправні дії: підпал автівки військових, волонтерів, перенесення кудись чи передачу комусь вибухівки світить до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Про це повинні розповідати їм не лише вчителі, а й батьки, блогери, ТікТокери. На жаль, у нас донедавна не було широкої комунікаційної кампанії щодо безпеки підлітків, не проводилися тренінги з кібербезпеки з молоддю. Спохватилися, коли, як то кажуть, вдарив грім, почалася серія терактів, здійснених дітьми.

... що, «коли говорять гармати, музи не мовчать»

Відео, яке побачила у соцмережах – вразило, думається, не тільки мене. На фоні вщент зруйнованого російськими агресорами двоповерхового приміщення, судячи з усього якогось адміністративного чи торговельного центру, воєнний оркестр Оперативного командування

«Схід» виконує пісню «Ой, у лузі червона калина…». Хлопці у пікселях, які, напевне, втратили у бою не одного побратима, і, дякуючи Богу, вижили, співають натхненно, душевно. Співають, бо цього просить душа, бо слова пісні близькі їм, відповідають переконанням.

Слухаючи пісню, чомусь згадала давнє прислів‘я: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Звісно, в ньому є доля істини. Адже війна – це руйнування, смерть. Тоді завмирає і мистецьке життя, і взагалі нормальне людське. Але сучасна історія вносить свої корективи. Скажімо, в Ізраїлі, який знаходиться у стані війни з першого дня заснування, мешканці зуміли налагодити нормальний побут. Зрештою, культура, мистецтво  не дають забути і довоєнні радощі, і реалії сьогодення. Тож нині, коли в Україні гинуть люди, коли наші вороги зрівнюють із землею села і міста, музи повинні кричати, щоб їх почув увесь світ. Українські митці намагаються достукатися до людських сердець, розповісти про трагедію нашого народу. Працюють, як то кажуть, з поправкою на війну. Представляють нашу культуру за кордоном, збирають кошти на підтримку ЗСУ.

Підліткам, які вчиняють протиправні дії: підпал автівки військових, волонтерів, перенесення кудись чи передачу комусь вибухівки світить до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Не завмерло культурне життя й на Волині. Попри війну активно творять художники, беруть участь у традиційних виставках, які проходять в їхньому домі – Будинку художника, більш відомому волинянам як галерея мистецтв. Навіть у воєнний час її робота не зупинилася. Там проводяться традиційні сезонні виставки, під час яких експонуються роботи різні за технікою виконання, напрямком, темою й настроєм . А з початком повномасштабного вторгнення росіян її використовували як волонтерський пункт. Тут плели маскувальні сітки, збирали гуманітарну допомогу, проводили арт-терапію для вимушених переселенців.

Але будинок, у якому розташована галерея, споруджений у 1962 році за кошти місцевої організації художників, з часом старів: почала обвалюватися штукатурка, протікати дах.

– У 2019 році, завдяки продажу частини майна організації, ми зробили капітальний ремонт галереї, – розповідав Володимир Марчук, який уже четвертий десяток літ очолює організацію. – Встановили нові вікна, трохи полагодили дах… Але на фасад не вистачило коштів. І сподіватися, що найближчим часом його відремонтують не доводиться. Адже у воєнний час бюджетні кошти спрямовані на інші видатки. А зробити його власними силами, за кошти організації нереально. Усі гроші, що отримує наша спілка художників, йдуть на оплату комунальних послуг: опалення, освітлення, водопостачання…

Володимир Марчук каже, що вже стомився «ходити по кабінетах чиновників міськради, бізнесменах і просити фінансової допомоги на ремонт фасаду. Та й зневірився. Правда, пригадує, що кілька років тому йому пощастило знайти чоловіка, який погодився допомогти вирішити проблему. Звісно, не без вигоди для себе. Хотів добудувати ще один поверх над галереєю і частину коштів від продажу квартир спрямувати на ремонт фасаду. Вже було й документацію зробив, але розпочалася інфляція –  відмовився від ідеї. Та пропозиція актуальна й нині. Тож, коли знайдеться людина, яка зможе її втілити у життя, Володимир Марчук буде тільки радий.

– Хай будують, я – не проти. Нам буде дах, а бізнесменам – квартири, – каже.

… друзями путіна, котрі приїхали на парад до москви

9 травня для росіян – сакральне свято. Влада відзначає його завжди помпезно, масштабно. А цього року особливо старалася, бо ж мала круглу дату – 80-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Тож дуже хвилювалася, аби урочистості на красній площі пройшли гладко. Знає ж, що Україна має зброю, яка може сягнути й до кремля. Боячись за життя своїх гостей, стягнула на красну площу системи ППО з усієї країни, оголивши таки чином міста і фронт. Для безпеки союзників, путін навіть оголосив триденне «перемир’я».  А керівники Китаю і Америки звернулися до України з проханням не провокувати росію і її неадекватного лідера. І Київ прийняв пропозицію, аби не зіпсувати свято путіну.

Тож парад відбувся. Але нічого нового світ не побачив. Хіба що побільшало гостей на трибуні кремля. Цього року їх було значно більше, ніж торік. І це, у значній мірі, завдяки Дональду Трампу. Адже саме він допоміг росії вийти з міжнародної ізоляції. Тож представництво країн було доволі широким. Приїхали гості з 29 іноземних держав. Серед них – чи не найбільш очікуваний і шанований, до того ж – найвпливовіший – Сі Цзіньпін. Але, думається хто-хто, а він таки використає візит, аби витиснути з нього максимум вигоди для своєї країни. Зрештою, усі гості мали свій інтерес. Більшість з них економічно, фінансово чи у плані безпеки залежали від росії. Дивувало, що святкувати перемогу над нацизмом приїхали люди з країн, які у роки Другої світової воювали на боці Німеччини, або жили на іншому кінці світу і  мало що знали про неї.

9 травня  небо над москвою було похмурим, як і обличчя гостей. Попри посилені заходи безпеки, на них була тривога. Певне, не раз дивилися на небо: раптом прорветься який український дрон. На їхнє щастя усе обійшлося. У соцмережах показали парад у задуманому форматі. Виступ глави росії, марш представників різних родів військ. І фішка –, «коробки» союзників: китайських, північнокорейських вояків. Парад використав путін, щоб показати, що росія сильна, як ніколи, виправдати війну проти України, довести, що немає міжнародної ізоляції його держави. Народ і союзники неадекватного лідера отримали потрібну їм картинку. Правда, зіпсував її трішки Трамп, який зігнорував запрошенням і не приїхав  та ще й оголосив 8 травня Днем перемоги США над фашизмом. Ложку дьогтю до меду додав і його віцепрезидент Ді Венс, який незадовго до урочистостей у москві заявив, що росія забагато хоче поступок з боку України для досягнення перемир’я.

Євгенія СОМОВА , журналістка.

Волинські