Волинська фішка: А ви грали в «чачку»?

25 травня 2025 р. 14:16

25 травня 2025 р. 14:16

Лідія Романюк проводить майстер-клас із гри в «чачку».

Про цю цікаву забавку я дізналася вперше лише минулої неділі – у Рожищенському історико-краєзнавчому музеї під час культурного заходу до Міжнародного дня музеїв

«Ламаний» танець та історія про француза сподобалися усім

– Цьогоріч до Дня музеїв захотіли зробити щось оригінальне, – каже під час знайомства очільниця закладу Мирослава Бродосюк. – Відоме багатьом таке явище, як ніч у музеї, але у темну пору доби ми зараз нічого не зможемо організувати, оскільки у нас – війна – і всі змушені дотримуватися комендантської години, тож вирішили провести замість ночі вечір. Цього тижня в четвер був День вишиванки, але через траур у нашій громаді (жалоба тривала з 14 до 16 травня включно, в зв’язку із загибеллю рожищанина Сергія Богуцького, а День вишиванки був 15 травня ) всі заходи відмінили, тому у нас виникла ідея поєднати два свята.

Тим часом директорка Центру культурних послуг міста Рожище, а за сумісництвом – ведуча заходу Наталія Марцинюк – закликала всіх глядачів, а їх зібралося чимало і різних вікових категорій: від малого – до старого, пройти до експозиційної зали музею, що знаходилася на першому поверсі.

– Дуже приємно, що Міжнародний день музеїв ми відзначаємо саме весною, коли пробуджується життя, і настає пора веснянок, гаївок та… залицяння дівчат із хлопцями, – сказала вона, усміхаючись, у вступному слові.
Після цього юні актори – учасники Театрального колективу Центру культурних послуг – показали присутнім невеличку виставу. Підлітки у віршованій формі та з гумором розповіли історію про нещасливе кохання, а також заспівали фольклорних пісень.

Закінчилася театральна постановка тим, що всіх присутніх запросили на загальний «ламаний» танець. Гості взялися за руки і, неначе в’юнка змійка, радісно кружляли по виставковій залі. По їх усміхнених обличчях було зрозуміло – це неабияк всіх розвеселило.

Але імпровізований танок був лише початком. Далі ведуча запросила всіх на східці. Прямо там, в оточенні живописних робіт на стінах, дитячий колектив розіграв наступну сценку. В ній розповіли легенду про витоки назви міста Рожище.

Виявляється, вона походить від квітки, а саме троянди – «рожі» по-народному. Кажуть, неначе в давні часи до цього краю якось приїхав француз. Був він дуже великим любителем квітів. Іноземця вразило як буйно цвіли тут рожі, а ще він покохав місцеву дівчину. Тож населений пункт він став іменувати Рожище і з часом назва закріпилася.

Суперфокус: за секунду жіноча хустка перетворилася… у мишку

Після легенди відвідувачам запропонували пройти сходами на другий поверх. В залі, присвяченому вишивальництву, де експонувалися знаряддя для відповідного ремесла та зразки давніх робіт, організували виставку картин вишитих сучасними майстрами. Тут також відбулося два цікавих майстер-класи.

Їх провела співробітниця будинку культури села Топільне Лідія Романюк. Спочатку показала цікавий метод вишивання – занизування. Потім розповіла про давню забаву Рожищенського краю – гру в «чачку».

– В давнину, – мовила Лідія Романюк, – аби діти не заважали матерям вишивати, бабусі відволікали їх цією забавкою. Чачка – це іграшка в сучасному розумінні. Тоді люди були бідні та й у крамницях великого різноманіття забавок не продавали, тож робили їх власноруч із предметів, що були під руками, зокрема з хустки та носовичка.

Було представлене вбрання з міста Рожище, а також із сіл Луцького району – Топільного, Носачевичів, Єлизаветина, Сокола, Лукова.

Майстриня особливим чином скрутила хустину так, що та стала схожа на чудернацьку тваринку, яку вона назвала мишкою.

Раптом іграшка шмигнула з рук жінки зі швидкістю справжнього гризуна. «Чачка» неабияк зацікавила і дорослих, і малих. Всі хотіли навчитися виготовляти, а головне – приводити мишку в рух так само хвацько, як співробітниця будинку культури. Щоправда, не у всіх вправно виходило…

– Цієї забавки навчила мене моя мама 1917 року народження, – поділилась після майстер-класу Лідія Романюк, – а потім я грала у неї вже зі своїми дітьми. Як правило, мишку виготовляла з носовичка, інколи з хустки.

Каже, що гра «чачка», вочевидь, феномен притаманний саме для Луцького району. Принаймні, ні про що подібне вона ніде не чула. В цьому унікальність забавки. Сама майстриня родом із села Щурин Доросинівської громади, де провела свої дитячі роки і дізналась про цю гру.

Згодом, при написанні репортажу, я робила запит у гуглі щодо «чачки», але нічого, окрім однойменного знаменитого фольклорного гурту з Луцького району, відшукати мені не вдалося.

Гучні оплески музикам і …моделям

На черзі була четверта локація. Всі рушили в наступну експозиційну залу, де були виставлені глядацькі сидіння. Там для відвідувачів влаштували концерт живої інструментальної музики. Грали учні та викладачі Рожищенської музичної школи. Зокрема, свої авторські твори виконала Олена Яромчук – наставниця Вероніки Ніщот, яка прославила Рожище на загальнодержавному рівні, ставши переможницею престижного VIII Всеукраїнського музично-теоретичного конкурсу Odesa Music Olimp.

Викладачка Олена Яромчук​ та учні музичної школи заворожили своєю грою. Фото – Рожищенський історико-краєзнавчий музей.

Мені особисто дуже сподобалися всі композиції, які звучали на заході. Присутнім теж припав до душі високий рівень їх виконання, судячи з гучних оплесків після кожного виступу.

Насамкінець юні учасники театрального колективу продефілювали залом у своєму строї – про кожен з яких розповіли детальніше. Було представлене вбрання з міста Рожище, а також із сіл Луцького району – Топільного, Носачевичів, Єлизаветина, Сокола, Лукова.

Головний спеціаліст з питань культури гуманітарного відділу Оксана Пашковська розповіла, що сценарій заходу створили спільно із директоркою музею Мирославою Бродосюк, зберігачкою фонду музею Тетяною Переходько, а також очільницею Центру культурних послуг міста Рожище Наталією Марцинюк.

– Люди мають знати, що є музей, де підтримують наші національні традиції, де зберігають багато чудових експонатів, – каже Оксана Пашковська. – Такі заходи потрібні, щоб збільшувалася кількість відвідувачів музею. Адже у нас теж є чим гордитися і є що показати.

Пані Оксана пояснила, що вбрання учасників колективу було частково автентичним, а частково реконструйованим із давніх зразків. Допомогли його зібрати завідувачі сільських клубів та будинків культури:
– Серед традиційного одягу, представленого на заході, є і мій особистий костюм. Його найціннішою річчю є сорочка, яка перейшла мені в спадок від моєї прапрабабусі. Їй – понад сотня літ.

Олена ЗУБ .

Волинські