Загинув, прикриваючи побратимів: волинянину просять присвоїти державну нагороду

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Загинув, прикриваючи побратимів: волинянину просять присвоїти державну нагороду

25 травня 2025 р. 15:51

25 травня 2025 р. 15:51

52-річному захиснику з Волині Юрію Чимерису просять посмертно присвоїти звання Героя України.

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєструвала Маріанна Чимерис.

Юрій був мобілізований 12 липня 2022 року та приєднався до 100-ї Волинської бригади територіальної оборони. Він служив разом із сином, який добровільно вирушив захищати Україну 27 лютого 2022 року. Після проходження підготовки у волинських лісах на кордоні з Білоруссю, їхня бригада навесні 2023 року вирушила виконувати свій військовий обов’язок на Донеччину.

У 2024 році, під час ротації Юрій пройшов медичне обстеження, яке виявило захворювання, що вимагало операції, а також проблеми із серцем. Висновок комісії був наступним: необхідність лікування серця і часткова непридатність до військової служби в армії. Проте Юрій обрав залишитися зі своєю бойовою бригадою, яку вважав своєю другою родиною.

14 вересня 2024 року його група отримала завдання зайняти спостережний пункт у місті Торецьк. Вона складалася з п’яти осіб: старший групи, Юрій і троє молодих захисників. Їм необхідно було зайняти крайній будинок, який розвідка визначила як безпечний. Однак звідти відкрили кулеметний вогонь. Старший групи та Юрій, рухаючись попереду й прикриваючи своїх товаришів, загинули, отримавши смертельні поранення. Завдяки їхній самопожертві три інші захисники залишилися живими. Тіло Юрія забрали його товариші, які висловили: «Заберемо тіло нашого Вікторовича».

Ім'я старшого групи на жаль невідоме, але їхня жертва врятувала життя не лише трьом воїнам, а можливо й десяткам інших, оскільки противник був добре замаскований.

Процес ідентифікації тіла Юрія відбувся у Дніпрі. Поховали його в рідному селі Лежниця на Волині. Дорога довжиною два кілометри була вкрита квітами, а численні автомобілі супроводжували його в останню путь.

У січні 2025 року в школі, де навчався Юрій, було відкрито меморіальну дошку. Таку ж дошку встановлено у Нововолинському будинку дитячої творчості, де він працював.

У Юрія залишилися хвора дружина (інвалід третьої групи), мати віком 82 роки, двоє синів, троє внуків та двоє братів.

«Наш Юрій – це справжній Герой! Він воював без страху і гордо; ми пишаємося ним. Неймовірно важко чекати новин з війни, але ще тяжче поховати близьку людину. Він любив свою Волинь і Запоріжжя — батьківщину його дружини Маріанни», - зазначають рідні воїна.

Підтримати петицію можна за посиланням .