Волиняни Микола Михалевич і Сергій Цюриць – володарі журналістських «Оскарів»-2025

14 червня 2025 р. 12:15

14 червня 2025 р. 12:15

Вітаємо Миколу Михалевича і Сергія Цюриця!

Щоправда, інтрига, хто цьогоріч став лавреатом найпрестижніших журналістських премій від Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України та газети «Волинь», трималася до останнього

– Ці дипломи можна тримати на видному місці і передавати внукам у спадок, – демонструючи журналістському співтовариству нагороди, мовив головний редактор газети «Волинь» Олександр Згоранець. – Ми маємо дві премії: імені Полікарпа Гервасійовича Шафети «За публіцистичні твори» та імені Степана Дорофійовича Сачука «За служіння суспільству».

Почнемо з премії імені Полікарпа Шафети, яку заснували Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України та газета «Волинь». Перше, ніж оголосити її переможця, мені хотілося б згадати журналістку Тетяну Чорновол, яка на передовій від початку війни. Вона недавно зізналася: «Одного разу, коли написала перед Майданом 2013 року про зловживання одіозного Дмитра Фірташа і повернула Україні 2 мільярди доларів – це аж 3 КамАЗи стодоларових банкнот, і мені в «Українській правді» заплатили 300 доларів премії, я була щаслива, бо це був мій єдиний заробіток для родини...».

Нещодавно це видання укладало рейтинг «100 жінок України», але Тетяні, яка зараз командир відділення «дронщиків» на фронті (керує чоловіками на передовій – хіба багато на війні є жінок-командирів?) – місця там не знайшлося, зате потрапили всілякі бізнес-«вуменши»… Тому, вибираючи кандидатів на премію «За публіцистичні твори», ми хотіли перш за все не оминути старання колег, які заявили про себе в публіцистиці, шукали, хто став людиною-відкриттям у волинській журналістиці?

Тож ретельно переглядали статті – і, скажу, що мали кілька сильних варіантів… Але, без сумніву, відкриттям року у волинській журналістиці стала людина, яка яскраво показала нам поєднання минулого із сучасністю. Сучасність – це розповіді про війну і захисників на передовій, а минуле – вона відкрила чимало невідомих сторінок історії, пов’язаної з діяльністю УПА в нашому краї. Пам’ятаєте, «Волинь» писала про відкопаний бідон із Ратнівщини, у якому був захований повстанський архів, чи дослідження про реальну кількість жертв під час Кортеліської трагедії 1942 року?.. Словом, оголошую: дипломом лавреата обласної журналістської премії імені Полікарпа Шафети нагороджується директор Кортеліського історичного музею

Михалевич Микола Андронович. Дякую вам, пане Миколо, щиро за вас радий! Виходьте до нас і отримуйте диплом.

Головний редактор «Волині» Олександр Згоранець, лауреат публіцистичної премії імені Полікарпа Шафети за 2025 рік Микола Михалевич і голова голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України Михайло Савчак. Фото: Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.

Ось так у колі відомих журналістів, секретарів Волинської обласної організації НСЖУ, редакторів несподіванкою і приємною порцією адреналіну виявилося гостювання для директора Кортеліського історичного музею Ковельського району.

– Щиро кажучи, для мене це велика несподіванка, бо я не очікував, що потраплю до корифеїв волинської журналістики, – щиро зізнався Микола Андронович і скромно додав: – Незважаючи на свій вік, я – журналіст-початківець. Вчуся поки що, стараюся, надіюся, що буде ще багато цікавих матеріалів, адже маю нові дослідження.

– Коли почалася війна, Микола Андронович одразу записався у ТрО, – тим часом каже про лавреата Олександр Згоранець. – Йому йшов тоді шістдесятий рік, а він записався у воїни захищати Україну. Пан Микола побув у теробороні до шістдесяти років, зараз на фронті воює його син. Микола Андронович – людина, яка робить відкриття, пов’язуючи минуле і сьогодення в одне ціле, і сам є відкриттям року. Давайте ще раз йому поаплодуємо!

– Дякую за добре слово. Відпрацюю. Буду старатися, – мовить на це лавреат престижної обласної премії.

Цього разу, визначаючи переможця, відштовхнулися від фрази легендарного британського прем’єра Вінстона Черчилля, якою він відповів на пропозицію скоротити бюджетні видатки на культуру та освіту в розпал Другої світової війни: «Так за що ж ми тоді, власне, воюємо?»

– Друга премія імені Степана Сачука – «За служіння суспільству», – продовжив нагородну тему головний редактор «Волині». – У попередні роки ми вручали її людям, які пов’язані з волонтерами – тими, хто допомагає кувати Перемогу з тилу, або ж тим Матерям, хто відправив на війну четверо чи п’ятеро синів… А цього разу, визначаючи переможця, відштовхнулися від фрази легендарного британського прем’єра Вінстона Черчилля, якою він відповів на пропозицію скоротити бюджетні видатки на культуру та освіту в розпал Другої світової війни: «Так за що ж ми тоді, власне, воюємо?» Так, воїни Сил оборони захищають не тільки нашу землю, а й культуру – душу України. Тому в редакції, обговоривши претендентів на премію «За служіння суспільству», вирішили вручити нагороду тому, хто віддає усього себе заради України – і зупинилися на нашому колезі Сергієві Цюрицю із «Волинської газети». Сергій Назарович після закінчення Київського національного університету дає крила молодим журналістам, піклується про старших колег, взагалі – допомагає творчим особистостям різних напрямків діяльності… А ще він – потужний дослідник фольклорних традицій нашого краю. Свого часу відкрив культурний шар писанкарства у нас, також спромігся упорядкувати книгу «Сто польок», за якими Волинь і Полісся танцювали у минулому столітті всі сто років… Я вже не кажу, що він – один із найкращих поетів Волині. Ще 18 років тому наша газета друкувала лист від знаної в краї повстанки, політв’язня і письменниці Тетяни Байди-Барбелюк, де були такі слова: «Живе у Луцьку подвижник. Тихий, скромний чоловік із рідкісно добрим і щедрим серцем, з готовністю кожному прийти на допомогу. Особливо Сергій Назарович любить дітей – своїх і чужих…». Пане Сергію, нагорода «За служіння суспільству» – ваша.

Для другого домінанта це так само виявилося повною несподіванкою…

– Ми любимо свою професію, нею живемо, – мовив щиро Сергій Цюриць і додав: – Хтось живе в Україні, щоб заробити тут побільше грошей, а ми – щоб зробити побільше добрих справ. Слава Богу, що тепер за любов до України не переслідують, як це було раніше. Дякую головному редактору та колективу часопису «Волинь», облорганізації НСЖУ за цей дуже важливий і чутливий для громадськості диплом лавреата обласної журналістської премії імені Степана Сачука. Добре знав Степана Дорофійовича, відчував від нього постійну підтримку у радісні і скрутні часи. Незважаючи на свою зайнятість, старійшина журналістів завжди знаходив сили на допомогу й підтримку. Несподівана нагорода, яка зобов’язує до подальшої праці. А головне зараз – Україна, її люди, захист воїнів, мир для народу…

Головний редактор «Волині» Олександр Згоранець, лауреат премії імені Степана Сачука «За служіння суспільству»-2025 Сергій Цюриць і голова голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України Михайло Савчак. Фото: Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.

Ось дві такі приємні несподіванки, про які ні присутні, ні майбутні лавреати й подумати не могли… Знав лише головний редактор газети «Волинь» і її редакційний колектив.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Волинські