Капітан поліції з Волині Юрій Вигнанчук врятував жінку, яка кілька днів не їла і не пила

15 червня 2025 р. 20:19

15 червня 2025 р. 20:19

«Універсальний солдат», – так каже про свою посаду поліцейський офіцер Литовезької громади Юрій Вигнанчук, який будь-якої миті готовий прийти на допомогу.

«Я тут, щоб служити і захищати», – скромно пояснює свій вчинок професійним гаслом поліцейський офіцер Литовезької громади, в підпорядкуванні якого – понад 3 тисячі людей із 6 населених пунктів на Іваничівщині Володимирського району

Коли, поліцейський офіцер Литовезької громади, капітан Юрій Виг­нанчук прибув до 76-літньої пані Галини після її виклику, вона виглядала дуже виснаженою. Було таке враження, що кілька днів не спала, не їла, не пила води і ледве розмовляла. Поліцейський хвилювався за її стан здоров’я, тож викликав фельдшера. Лікар оглянув її і не виявив якихось недугів, сказав, що старенькій просто треба краще харчуватися і відпочити, бо у неї – безсилля…

До найближчої продуктової крамниці – 3 кілометри, а доступ до води час від часу зникає…

За словами правоохоронця, пані Галина не страждає якимись серйозними захворюваннями і не має інвалідності. Може піклуватися про себе сама.  Лише від старості вже починає трохи забувати. Проте, найбільша проблема в тому, що мешкає вона на хуторі – далеко від села.  Щоб дійти до найближчого магазину купити собі продуктів харчування, жінка змушена витратити цілий день, адже потрібно здолати три кілометри в один бік, тобто загалом 6 кілометрів, щоб піти і повернутись. А якщо нездужає, як в було в цій ситуації, то взагалі не може дістатись крамниці, а допомогти їй – нікому.

– Добре, що я раніше залишив їй свій номер телефону, – каже Юрій Петрович, – от вона й зателефонувала до мене. Попросила, щоб купив їй харчів. Сказала, що має трохи грошей і потім мені віддасть витрачену суму. Але я відповів, що не потрібно повертати ті гроші, оскільки коштів від літніх людей не беру. Все кинув і швиденько в магазині купив необхідне, що не псується довго, бо холодильника баб­ця не має...

Варіант, який розглядали поліцейський та очільниця громади – це влаштувати стареньку в будинок для літніх людей, щоб вона була ближчою до соціуму. Для цього потрібно виробити документи. А в пані Галини навіть паспорта немає. Жінка не знає, де він. Тож зараз Литовезька сільська рада збирає всі необхідні документи для відновлення паспорта.

Я ще в дитинстві казав мамі, що хочу бути тим, хто допомагає людям.

– Я, звісно, не знаю, чи захоче пані Галина в будинок для літніх людей, – розмірковує поліцейський офіцер громади, – бо ще коли я взимку її відвідував і пропонував таке рішення, вона категорично відмовилась. Але якщо бабця все ж відкине пропозицію оформитись в подібний заклад, то потрібно закріпити за нею соціального працівника, який відвідував би її хоча б двічі на місяць.

Офіцер громади розповідає, що у пані Галини є дочка, яка зараз перебуває в Республіці Польща. В Україну вона не приїжджає, аргументуючи це тим, що в неї – хвора дитина. З жінкою говорила голова Литовезької громади Олена Касьянчук, просила, щоб вона приїхала, оскільки потрібно оформити для її матері документи. Дочка час від часу телефонує до пані Галини, запитує, як справи. Одного разу вона зв’язувалася і з Юрієм Петровичом. На жаль, її польський номер не зберігся.  Правоохоронець каже, що, на жаль, пані Галину з близьких чи родичів ніхто не відвідує.

Домашнього господарства жінка не має, якщо не рахувати маленького собаку. Присадибної ділянки не обробляє. Принаймні, слідів цього біля її будинку не видно.

– Криниця в пані Галини є, – каже Юрій Вигнанчук, – але вона часто міліє і відро, яке прикріплене до ланцюга, просто не дістає до води. Як ідуть дощі, рівень води в криниці піднімається і жінка може зачерпнути, але за посушливої погоди доступ до води зникає. Я вже пообіцяв пані Галині, що заміню ланцюг до криниці на довший…

«Добрі справи робити не важко – і мені теж допомагали»

Поліцейський каже, що зараз війна і, безсумнівно, підтримувати треба перш за все військових. Але є й інші верстви населення, які потребують співчуття. Серед них насамперед – малолітні, неповнолітні й особи поважного віку. Коли, патрулюючи, Юрій Петрович їде вулицею, і бачить на лавочці самотню літню людину, зупиняє авто і цікавиться, як справи і чи потрібна допомога. Дає їй свій номер телефону. Тільки пенсіонерів до правоохоронця вже зверталось близько двадцяти осіб.

– Буває, ми навіть виїжджаємо до таких людей, щоб привітати їх із днем народження, – розповідає правоохоронець. – Наприклад, у самотньої жінки ювілей – 80 років. Зібралася наша сільська рада – поїхали, привітали, старенькій приємно, і – нам.

За рік практики траплялися й особливі випадки. Якось до Юрія Вигнанчука зателефонувала жінка, в якої був собака, що з часом став агресивним. Пенсіонерка переймалась, чи немає у її домашньої тварини сказу, і попросила допомоги. Також після того, як у Литовезькій громаді був буревій і попадали великі дерева, в тому числі на проїзну частину, біля будинків, одній мешканці деревом придавило хлів. Юрій Вигнанчук разом зі своїм колегою приїхали за вказаною адресою і порізали гілля, розчистили ділянку.

– Це взагалі мене, як правоохоронця, в принципі, не стосується, але інакше й бути не могло, – пояснює Юрій Петрович і додає: – Та й у нас, ПОГів (поліцейських офіцерів громади. – Ред.), таке професійне гасло: «Я тут, щоб служити і захищати». Тож якщо можеш допомогти, то чому б не зробити цього. Це – не важко.

Нещодавно на день поліцейського офіцера громади його викликали в Головне управління поліції у Волинській області, щоб вручити подяку за хорошу роботу, зокрема, і за допомогу 76-літній бабці Галині. Юрій Вигнанчук каже, що йому приємно, коли люди бачать його роботу і віддячують за добро добром:

– Якось, коли мій автомобіль застряг, – згадує поліцейський, – я подзвонив до місцевого мешканця, розповів ситуацію. Була вже вечірня пора, ще й зима, і чоловік відразу все кинув, приїхав через десять хвилин та виручив мене, витягнувши автівку трактором. У свій час я допоміг йому і він, пам’ятаючи  цей вчинок, віддячив.

«Став правоохоронцем, аби захистити тих, кого ображають»

Раніше Юрій Петрович рік був на посаді дільничного, згодом, протягом трьох років, працював слідчим по розкриттю тяжких та особливо тяжких злочинів. Запитую у правоохоронця, чим відрізняються згадані посади від посади «поліцейський офіцер громади»?

– Дільничний поліцейський та поліцейський офіцер громади – дуже схожі посади, – пояснює правоохоронець. – Але офіцер громади має набагато більше повноважень, ніж дільничний. Однією з переваг є те, що я маю службовий автомобіль і можу приїхати до кожного, хто мені зателефонує. До мене звертаються з будь-яких питань, адже обслуговую 6 населених пунктів, де мешкає понад 3 тисячі людей. А коли був слідчим, то займався лише правопорушеннями, кримінальними справами. Я спілкувався з потерпілими, свідками чи підозрюваними у вчиненні злочинів. Зараз комунікую з різними прошарками населення.  Посада поліцейського офіцера громади кардинально відрізняється від двох моїх попередніх посад. На цій роботі ти – і юрист, і вихователь, і особам похилого віку допомагаєш. Це – універсальний солдат, а слідчий – вузько спрямована спеціальність.

Але Юрій Вигнанчук каже, що з усіх попередніх посад йому найбільше подобається бути поліцейським офіцером громади. Тому що на цій роботі він наближений до людей, до їхніх проблем. Йому подобається, що мешканці до нього звертаються і вдячні за допомогу. Каже, що бук­вально живе громадою. Не те, що відпрацював – і пішов. Розповідає, що йому і в неділю, і в суботу можуть зателефонувати. І він приїжджає, допомагає, особливо, якщо якась нагальна потреба. Каже, що йому подобається знати дуже багатьох людей.

– Я втратив батька, коли мені було 12 років, – ділиться правоохоронець, – можливо тому не можу пройти осторонь нужденних людей, бідних чи інших, хто потребує допомоги. Я ще в дитинстві казав мамі, що хочу бути тим, хто допомагає людям. Спочатку хотів бути юристом, який працює з малозабезпеченими. Я люблю, щоб все було по справедливості. Тому став правоохоронцем, аби захистити тих, кого ображають. Мені завжди хотілось довести постраждалим, що не всі – погані, а є й хороші люди, які допоможуть просто так.

Капітан поліції Юрій Вигнанчук поки що не має власних дітей. З рідні у нього – сестра і мати, які на цей момент проживають у Польщі. В Україні у нього лишились тількі дві старенькі бабусі, до яких він теж щоразу поспішає з допомогою.

Олена ЗУБ.

Волинські