Волинський захисник Анатолій Буряк повернувся з російського полону після двох років неволі

15 червня 2025 р. 23:40

15 червня 2025 р. 23:40

Старший солдат Збройних сил України Анатолій Буряк із села Залісся Камінь-Каширської громади повернувся з російського полону, в який потрапив 13 березня 2023 року поблизу села Гряниківка на Харківщині. На момент захоплення військовий евакуйовував пораненого побратима і сам отримав поранення. Два дні він лежав без їжі та води в покинутому сараї, перш ніж його схопили російські військові.

Історію воїна розповідає Район. Камінь-Каширський.

«Я нікого не боюся, тільки Бога», – говорив він навіть тоді, коли росіяни катували дубинками, били струмом, знущалися не лише фізично, а й морально. Усе витримав. Бо мав віру, силу духу і надію на повернення.

Анатолій Буряк пробув у російському полоні два роки й два місяці. Увесь цей час родина захисника добивалася його визволення – і дочекалася.

Нині його сестри розповідають його історію, зазначаючи, що вона з таких, про які не кричать. Але саме в таких – уся правда війни. Тож вважають, що світ має знати, через що проходять українські воїни заради нашої свободи.

Анатолій Буряк із села Залісся Камінь-Каширської громади захищає Україну у складі ЗСУ з початку російської агресії проти нашої держави. Уклавши перший контракт у 2015 році, він щоразу знову і знову йшов боронити Батьківщину. За роки служби зарекомендував себе зразковим військовослужбовцем.

Як розповідають сестри, Анатолій став командиром бойової машини та Першого механізованого відділення 3-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го батальйону військової частини А1008.

Про його високий професіоналізм та відвагу вище командування писало у характеристиках щоразу, коли представляли до нагороди. А їх за час служби до повномасштабного вторгнення мав не одну. Ця ж відвага повела воїна на передову і в лютому 2022 року.

Жорстокість великої війни вражала навіть його – загартованого, навченого бійця. У квітні 2022 року під час обстрілу в Миколаївській області Анатолія серйозно поранили. Його тіло посікло осколками. Було потрапляння у голову. Тоді рятували захисника одеські лікарі: проломлений череп підлатали металевою пластиною, але от всіх осколків дістати так і не змогли через ризик пошкодження зору. Після тривалої реабілітації старший солдат знову наважився іти на фронт.

«Стан його здоров’я дозволяв оформити групу інвалідності, залишитися вдома. Навіть ТЦК та СП відмовляло йому у відправці на передову. Але він наполягав на своєму: «Я не хочу ні грошей, ні груп, я маю іти на війну», – згадує сестра Галина про те, як не могли стримати Анатолія.

Його рішучість була настільки непохитною, що він об’їздив військкомати області, шукаючи будь-який спосіб повернутися до своїх побратимів, попри заборони медиків. Зрештою, його попередня бездоганна характеристика та непереборне бажання захищати Батьківщину допомогли йому знову стати до строю – 15 лютого 2023 року боєць вирушив на Харківський напрямок.

На Харківщині Анатолій знову опинився в центрі жорстоких боїв. Останній телефонний дзвінок був сповнений тривоги: «Тут такі обстріли йдуть!» – це були останні слова, які почули його рідні.

20 березня 2023 року родина отримала страшну звістку: «Анатолій підірвався на міні». Тиждень вони оплакували його загибель, поки сестра Тамара випадково не натрапила на відео з російського каналу, де Анатолій давав інтерв'ю, перебуваючи в полоні. Цей кадр став початком нового, виснажливого етапу боротьби за його повернення.

Родина кинулася по всіх інстанціях: звертались до поліції, ТЦК та СП, Червоного Хреста, ГУР, Координаційного штабу з питань військовополонених, прокуратури, адвокатів.

«Стукали в усі двері, куди тільки можна було достукатися. Але офіційне підтвердження, що він у полоні, ми отримали вже пізніше», – пригадує сестра Тамара.

Протягом понад двох років родина Буряків дізналася небагато про свого захисника. Минулого року він прислав батькові листа, запевняючи, що з ним все добре. Пізніше один з обміняних полонених розповів, що був разом з Анатолієм.

«Завдяки йому ми там і вижили», – передає слова звільненого Галина.

Насправді Анатолій потрапив у полон 13 березня 2023 року поблизу села Гряниківка на Харківщині.

Спочатку бійця утримували в Брянській області, у Старому Осколі, потім – у Смоленській області, в Язьмі.

«Його били струмом, катували дубинками, ламали ребра та трощили коліна», – здригаючись, розповідає Тамара.

«Жодної медичної допомоги. Їжу давали надто гарячу і відводили на те, щоб її з’їсти кілька секунд. Тож полонені хапали, ошпарюючи ротову порожнину, внутрішні органи. Бувало в коридорах окроплювали з пульверизаторів «як жуків» і відправляли в холодні камери. Найбільш жорстоким було психологічне знущання. Росіяни постійно переконували полонених, що їхні рідні «вирізані» та «знищені», намагаючись зламати їхній дух. У Толіка вимагали розповісти про своїх родичів, погрожували, що поїдуть та вб’ють усіх», – переповідають уже розповіді брата сестри.

Не менш жорстокими були психологічні знущання. Полонених повністю ізолювали від реальності. До них не підселяли новоприбулих, щоб ті не розповідали правду про ситуацію в Україні. Всю інформацію подавали спотворену.

«Я боюся тільки Бога»: боєць із Волині понад два роки пробув у полоні

Коли Анатолій нарешті повернувся, він був відірваний від світу. У перший день навіть не міг розібратися з телефоном, щоб зателефонувати рідним. Коли ж почув голос сестри, перші слова були: «Тамарка? Ти?» – наче справді припускав, що росіяни могли говорити правду.

Наразі Анатолій перебуває у Вінниці на реабілітації.

«У цьому весь наш братик. Він завжди був дуже добрим. Навіть знущання росіян не змогли загасити його внутрішнє світло. Щоправда, погляд Толіка все ще «подавлений». У ньому наче застигли страшні спогади про пережите. Йому потрібен час на адаптацію», – зазначає Тамара, додаючи, що родина, дотримуючись порад психологів, не розпитує його про полон, дозволяючи йому самому розповісти, коли він буде готовий.Фото для публікації надали сестри Анатолія Буряка.

Волинські