Максим Гнітецький: «Молодь — це не майбутнє країни. Молодь — це її сучасне»

16 червня 2025 р. 13:49

16 червня 2025 р. 13:49

Студент Ківерцівського фахового медичного коледжу Максим Гнітецький – непересічна і багатогранна особистість. Він не лише поєднує навчання з роботою, а й займається волонтерством, читає вірші на сцені, організовує тренінги та бере участь у засіданнях молодіжних форумів. А ще Максим – щира і відкрита людина, яка отримує задоволення від допомоги іншим та прагне змінити світ на краще.

- Максиме, ти зараз навчаєшся на третьому курсі Ківерцівського фахового медичного коледжу. Легко було обирати, куди вступати після школи?

- Я навчаюся за освітньо-професійною програмою «Лікувальна справа» та наразі здобуваю кваліфікацію фельдшера. Чому обрав саме цей медичний коледж? Мене зацікавила чітка професійна орієнтація та хороші умови навчання. Наші студенти мають можливість проходити практику у провідних медичних закладах області. І до них ставляться з повагою та охоче беруть на роботу. У Ківерцівському фаховому медичному коледжі навчалася моя мама. Не буду приховувати: вона теж причетна до того, що я обрав саме цей заклад для навчання. І подавав документи лише сюди.

- Ти не лише здобуваєш освіту, а й працюєш. Чи не важко поєднувати роботу з навчанням?

- Після завершення другого курсу та проходження виробничої практики мені запропонували роботу в неврологічному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні на посаді молодшого медичного брата. Це відділення з ліжками інтенсивної терапії та інсультним блоком. Працювати тут нелегко. Але для хлопця 17 років отримати таке запрошення – неабияке досягнення. Тож я без вагань прийняв це рішення. Вважаю, мене погодилися прийняти на роботу тому, що побачили належний рівень знань і людяність – риси, які обов’язково мають бути притаманні кожному медику.

- А як щодо творчої частини твоєї особистості?

- Як тільки я вступив до медичного коледжу, вирішив краще познайомитися з містом. Під час прогулянки потрапив до парку, де саме відбувався концерт. У школі я був досить активним: декламував вірші, виступав у ролі ведучого, тож подумав – чому б і зараз не спробувати?

Підійшов до організаторів і запитав, чи можна виступити. Вони погодилися: "Через три номери твій вихід." Я трохи перехвилювався, але зумів опанувати себе. Вийшов на сцену та почав декламувати вірш, який називався: «Не знаєш української – біда». Після виступу до мене підійшов директор місцевого Будинку культури – Микола Скубій. Він сказав: "Коли ти оголосив назву вірша – весь парк затих." А потім узяв мій номер телефону. Так я почав відвідувати Ківерцівський Будинок культури й виступати там з поетичними номерами. Я став переможцем Міжнародного конкурсу читців-декламаторів у Варшаві, де здобув перше місце. Також брав участь в аналогічному конкурсі в місті Трускавець, де розігрувався окремий спеціальний приз від міського голови Скадовська – міста, яке нині перебуває під окупацією російських загарбників. На цьому конкурсі я виступав із глибоко емоційним віршем про військового під назвою «Він вижив один з двадцяти». Після виступу отримав перше місце та з гордістю зійшов зі сцени. Проте мій керівник, Микола Скубій, несподівано каже: "Давай почекаємо – хто ж отримає спеціальний приз?" Ми стоїмо, чекаємо... І раптом зі сцени лунає: "А де ж наш Максим?" Микола Миколайович усміхається й каже: "Максиме, йди, тебе кличуть!" Спершу я не повірив, адже вже був нагороджений. Та, вийшовши на сцену, почув, що саме я став володарем спеціального призу. Це було неймовірно – хвиля емоцій, гордості та вдячності переповнила мене.

- Ти також активно займаєшся волонтерською роботою, працюєш з молоддю, береш участь у різноманітних заходах. Розкажи про цю частину твого життя.

- Все розпочалося з мого захоплення: працювати з молоддю. Розпочав з Ківерцівського Будинку культури. Згодом почав відвідувати місцевий підрозділ Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки», який веде Юрій Тананайський. У минулому році пройшов відбір на спеціалізовані навчання у Німеччину. Потрапити туди було нелегко, адже таке право вибороли лише 16 осіб зі всієї України. Навчання з цивільного захисту населення і надання невідкладної домедичної допомоги проходили у місті Куксхафен. Нас вчили, як діяти у випадку надзвичайних ситуацій і катастроф та як навчити цим навичкам молодь. Це був незабутній досвід, наближений до реальних умов. Ми виїжджали на закинуті військові частини, на завали. Брали участь у різних сценаріях.

Коли повернувся з Німеччини, вирішив – потрібно поділитися своїми знаннями з іншими. Адже вони можуть іноді врятувати чиєсь здоров’я та життя. Спочатку відвідував школи Ківерцівської громади, де проводив тренінги з домедичної допомоги для учнів. Потім були перший та другий курси медичного коледжу. Також ми виїжджали за межі області до Києва у рамках Всеукраїнської акції «Молодь – за безпечний світ». Вона об’єднала учнівську молодь, активістів студентських профкомів, молодих лідерів-педагогів, волонтерів з різних куточків України. Учасники навчались основам громадянської відповідальності, здобули практичні навички реагування на надзвичайні ситуації, пройшли різноманітні тренінги. Було пізнавально та цікаво. Також у «Молодіжному центрі» міста Ківерці я очолюю клуб з домедичної допомоги.

- Нещодавно ти анонсував проведення у Ковелі тренінгів з надання невідкладної домедичної допомоги. Як з’явилася така ідея?

- Навесні я взяв участь у заході «Молодіжне ОБСЄ-кафе», що відбувався у Львові. Туди прибули представники молодіжних центрів Волині, а також Рівненської та Тернопільської областей. Ці три дні подарували мені нові знання, цікаві знайомства та натхненні ідеї. Основна увага приділялася посиленню співпраці у сфері молодіжної політики між Школою безпеки та молодіжними центрами. Ми обговорювали, як залучати підтримку підприємців, а також як долати виклики й ставати кращими. Там познайомився із заступником директора «Молодіжного центру» міста Ковель. Він запропонував приїхати до них у місто і провести тренінги з надання невідкладної домедичної допомоги. Я, звісно, погодився. Наразі заплановано вісім занять. Участь у них можуть взяти усі, кому виповнилося 14 років. Зі мною тренінги будуть проводити Іван Подубінський та студенти Ківерцівського фахового медичного коледжу. Заняття відбуватимуться за підтримки Ківерцівської «Школи безпеки» і її очільника Юрія Тананайського, який також є заступником міського голови та заступником голови Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки». Я багато у чому завдячую цій людині, яка навчила мене бути цілеспрямованим, прагнути до мети і працювати на благо молоді та країни.

- Наприкінці травня у Луцьку відбувся Молодіжний медичний форум, учасником якого ти був. Поділишся своїми враженнями?

- Наш Ківерцівський фаховий медичний коледж був серед співорганізаторів Молодіжного медичного форуму у Луцьку. Цей захід зібрав студентів та науковців не лише з Волині, а й інших областей. Я мав честь бути серед учасників заходу, де обговорювали важливу й актуальну тему – патріотизм та його значення для молоді. Було цікаво поділитися власними думками, а також почути різні погляди й переживання інших учасників. Для мене патріотизм – це передусім конкретні дії. Це діти, які печуть смаколики, збирають кошти, малюють листівки й передають їх нашим Захисникам. Це студенти, які беруть активну участь у громадському житті, здобувають знання й усвідомлено планують будувати своє майбутнє саме в Україні. Молодь – це не лише майбутнє країни. Молодь – це її сучасне. Вона діє, змінює, надихає вже тут і зараз.

- До вирішення якої важливої проблеми ти б хотів долучитися особисто?

- Мене дуже хвилює скорочення кількості гуртків у школах. Особливо, це помітно у селах. Я сам родом з села Пугачівка Дубнівського району. Особисто я добре розумію цю проблему, адже під час навчання у сільській школі мені суттєво бракувало можливостей для позашкільного розвитку – гуртків, секцій, творчих студій. А гуртки – це хороший інструмент для формування творчої особистості, пізнання цього багатогранного світу. Вони сприяють розкриттю талантів і вмінь учнів. Прищеплюють любов до своєї нації та країни. Я хотів би написати публічне звернення до Міністерства освіти і науки України з проханням відродити гурткову роботу у закладах загальної середньої освіти. Хоча би в якості пілотного проєкту.

В Україні існує серйозна проблема: молодь масово виїжджає за кордон. Ця тенденція спостерігалася ще до війни, але з початком повномасштабної російської агресії вона набула загрозливих масштабів. Ми повинні зробити все можливе, щоб молоді українці хотіли жити, працювати та реалізовувати себе саме тут – удома. Для цього необхідно докорінно змінити підходи до молодіжної та державної політики. Молодь здатна змінювати країну вже сьогодні. Але великі зміни починаються з малого. І, можливо, першим кроком стане звичайний гурток у сільській школі – простий, але такий важливий простір для розвитку, спілкування й віри у свої сили.

Волинські