Були у Агатангела Кримського брат і дві сестри

17 червня 2025 р. 13:42

17 червня 2025 р. 13:42

Ім’я видатного уродженця Володимира Агатангела Кримського, академіка, історика, мовознавця, поета і письменника, поліглота, перекладача, відоме багатьом освіченим людям у всьому світі, але про його родину, зокрема братів і сестер, їхні долі, є багато невідомих фактів.

Спогадами про сім’ю Кримських поділився Іван Григорович – їхній сусід, який жив з ними у Звенигородці. Він писав:  «Син Степана  – Юхим Кримський (1838 -1915) оселився у Володимирі на Волині, працював спочатку поштовим служителем, а потім учителем школи, викладав історію і географію. Тут побрався із Аглаїдою Сидорович, яка за національністю була « полька литовська» – як казав Агатангел Кримський. У них народилось двоє дітей. У родині Юхима називали Євтимом. Навіть син Агатангел записував у автобіографії та картках особового обліку, що він Євтимович. Мала і дружина домашнє ім’я – Гаша. По батькові Аглаїду теж величали по-різному. «Аглаїда Тодосівна – дружина Євтима Стефановича, повновида, чепурна жінка, в очіпку, в простій міщанській сукні… Розмовляла простою українською мовою – місцевою говіркою з польською вимовою, що виявляла в ній походження з давньої збіднілої шляхти. Її прихід до нас був для мене святом, бо завжди вона приносила в кошику ласощі, що ними щедро обдаровувала Кримські відзначалися традиційною гостинністю і на склянку вечірнього чаю щодня до них хто-небудь заходив» – це довідуємось з фондових матеріалів музею – машинопису Івана Григоровича, що багато років писав спогади про Кримських, опублікував низку статей у місцевій періодиці, мріяв видати свої праці окремою книгою. Та не судилось.

У напруженій просвітительській праці минуло життя Юхима Кримського – педагога, літератора, видавця, бібліографа, громадського діяча. Шлях його скінчився у Звенигородці, де і похований на православному кладовищі, в районі Пісок (куток міста). Про його дружину відомо мало. Занадто релігійною не була, відвідувала як православні церкви так і костел. Померла 1920 року. Аделаїда похована через дорогу від чоловіка – на польському цвинтарі. Агатангел, буваючи в Звенигородці, щотижня навідував дорогі могили, завжди брав з собою всиновленого Нікольця.

Та повернемось до родини. Сім’я зростала, в Звенигородці з’явилися на світ ще двійко дітей. Кожен з нащадків бахчисарайського мули стали гордістю краю. Старша донька Марія (1863 -1951) народилася в місті Володимирі. Не зазнала замолоду сімейного щастя, бо батьки не дозволили одружитись з її обранцем, що працював у батьковій друкарні. Причиною цьому  стала нібито схильність нареченого до веселої компанії, про що було відомо батькам. Так і залишилась самотньою, стала надміру побожною, що межувало іноді з проявами релігійного фанатизму. Марія не любила гульбищ та більшість часу проводила за молитвою.

В двадцятих роках вона двічі, а то й тричі на рік приїздила до Києва, жила в сестри Ганни та цілими днями мандрувала монастирями та церквами.

У той же час Марія Юхимівна тримала лад не тільки у будинку але і в сім’ї. Чуйність, взаємоповага, розумна сімейна порада у складних питаннях – усе це отримувала родина від Марії. Часто їздила у Київ устатковувати побут Агатангела в холостяцькій квартирі на Малопідвальній вулиці № 5. Там брат займав дві кімнати, одна слугувала кабінетом, друга – спальнею. Але в основному жила вона у батьківському будинку, а свій здавала в оренду.

Марія хвилювалась за долю брата Агатангела, якого спішно «евакуювали в тил» під час війни з гітлерівською Німеччиною – від нього не  надходило жодної вісточки. На той час навіть не могла до кінця усвідомити, що то був арешт. Після повернення академії з евакуації у 1947 році зверталась до президії АН видати їй свідоцтво про смерть А. Кримського, бо впевнена, що він слабкий, напівпаралізований, помер в евакуації. Братової реабілітації не дочекалась.

Доживала віку у невеликій кімнаті вже чужої хати, бо свою половину будинку, що знаходився за рогом від батьківської друкарні на вул. Катеринопільській, 56, продала Ганні Замризі, яка доглянула Марію, в їхній сім’ї вона померла у віці 88 років, похована на центральному кладовищі міста.

Син Юхима Агатангел (1871-1942) народився в Володимир-Волинському. Домашні його звали Хваня.  Йому не було й кілька місяців,  як батьки переїхали до Звенигородки. З дитинства потяг до книг був у нього надто великий, що призвело до захворювання очей.  Лінгвістичні здібності стали помітними ще у дитячі роки. Переповідати біографії не буду, вона загальновідома. Згадаю лише про співпрацю з учнем Миколою Левченком, якого у 1921 році взяв собі у помічники, звернувши увагу на його працьовитість, прагнення до знань. Під опікою названого батька Левченко закінчив Інститут народної освіти, потім Археологічний інститут у Києві. Микола практично жив в квартирі академіка, хоч нижче поверхом  мав свою кімнату на вул. Малопідвальній, 3. Вони майже цілодобово працювали. Микола був не тільки учнем, але й виконував обов’язки секретаря. Засновниця Звенигородського музею Софія Терещенко так згадує про ту співпрацю: «Левченко мене запросив щоб, коли буду ще в Києві, можу залишитись мешкать у його кімнаті, а він перебуде у Кримського. Левченко о 7-й чи 8-й заходив до мене, приносив чай і сидів хвилин 15, говорили про етнографію, про те, що він дуже втомляється, бо треба допомагать  Кримському, який хворий і не бачить, а робить треба, щоб швидше випустить у світ книжки… Левченко завжди поспішав, бо коли засидиться більше хвилин 10-15, то Кримський зараз же стукає в стелю, щоб швидко йшов».

Був в родині ще менший брат Агатангела Юхим (1873 -1956). Народився у Звенигородці Київської губернії. Вдома його звали Сіма. Закінчив філологічний факультет московського університету, вчителював на Ставропільщині, а потім на Звенигородщині, викладав російську мову та літературу. Одружився з москвичкою Марією Орчинською та сімейне життя склалось невдало. Єдиний їхній син Борис, одружившись, невдовзі помер від хвороби. Дружина Марія – людина лагідної та вразливої вдачі, не могла витримати такого горя, після смерті сина покинула чоловіка і назавжди виїхала до москви. Стала черницею.

Юхим Юхимович у 1929 році за 58-статею пішов етапом на Далекий Схід у Шкотовську тюрму. Він повернувся лише в 1934 році зламаною, хворою людиною. Реабілітований посмертно у 1990 році. Доживав віку Юхим у Звенигородці при чужих людях, бо свою житлову частину в 1947 році продав місцевому жителю Л. Ізвозчикову.

Четверта з дітей донька Ганна (1874 -1928) народилася у Звенигородці. Вийшла заміж за вчителя історії Григорія Іванця. Ще замолоду вона багато допомагала братові Агатангелу в збиранні та обробці етнографічних матеріалів, записувала або переписувала його записи. Була порадницею у всіх побутових та особистих справах брата під час його київського періоду життя, починаючи з 1918 року.

Іван Григорович в своїх спогадах згадував: «Цю сурову на перший погляд, але привітну, розумну, говірку жінку  завжди заставав з книжкою в руках, навіть і тоді, коли вона поралась на кухні чи господарювала в кімнаті. Книжка стала нерозлучним її супутником у житті, а любов до неї, як вона сама казала, прищепив ще змалку  батько. Агатангел та Ганна байдуже ставились до віри, хоч не завжди відверто виказували в цьому свої думки, боячись зневажити чи образити релігійні почуття близьких їм людей…

Ганна була освіченою жінкою, Агатангел листувався з нею із Звенигородки, постійно радився. Її дочка Наталія Іванець довгий час жила в Києві.

Є ще спогад про Ганну М. А. Кримського: «Молодша в сім’ї, жила при батьках, вийшла заміж за викладача гімназії, згодом, маючи сина та дочку, переїхала з чоловіком на нове місце його роботи в Київ, де й померла. Племінниця Антоніна до війни приїжджала із Ленінграда разом з двома доньками. Блокаду пережила, але невдовзі померла. Дочки її в 60-х роках приїздили в Звенигородку уже старенькі».

Ганна вболівала за кволе здоров’я Агатангела і була надміру стривожена за його життя, хоч і сама вже нездужала. Померла у 54 роки після короткочасної хвороби. Похована ймовірно у Києві, на Звенигородщині після заміжжя бувала рідко…

Такими непростими були  життєві шляхи братів і сестер Агатангела Кримського.

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького

Волинські