Мама шістьох дітей, яка рятує життя: волинянка стала донором для десятків людей

19 червня 2025 р. 19:42

19 червня 2025 р. 19:42

Мати шістьох дітей із волинського Старосілля Наталія Горбач стала донором ще в молодості і з того часу не раз рятувала людські життя, передавши приклад доброти своїм дітям.

Про волинянку пише газета «Нова доба» .

Колківський волонтерський центр неодноразово організовував поїздки донорів до Волинського обласного центру служби крові, і Наталія Григорівна — серед їхніх постійних учасників. Власним прикладом вона надихнула до донорства й трьох своїх дітей.

Донорський шлях пані Наталії розпочався ще в молоді роки, коли вона, ще годуючи грудьми сина Івана, все ж таки наважилася відгукнутися на прохання фельдшерки й здати кров під час приїзду медичної бригади на місцевий ФАП. Відтоді жінка неодноразово ставала донором: у рідному селі, Маневичах, Луцьку — працюючи на заводі «Кромберг енд Шуберт» та приєднуючись до ініціатив Колківського волонтерського центру.

Вона здавала кров і  перед народженням поки єдиної своєї онуки Іванки, а також для невістки Рити, яка тривалий час боролася з важкою недугою, перебуваючи на гемодіалізі. На жаль, Рита померла у 27 років, але Наталія Григорівна зробила все, щоб підтримати її в боротьбі за життя.

— Після здачі крові трохи паморочиться голова, бо маю низький тиск, — зізнається жінка. — Але те відчуття радості, що моя кров могла врятувати чиєсь життя, переважає все.

Добре розуміє потребу в донорстві і син Наталії Горбач — Іван . Працюючи в поліції, він також почав здавати кров. Іван — український воїн, захисник, який пройшов бойовий шлях у підрозділі «Світязь», штурмовій бригаді «Лють», а нині служить у 14-ій ОМБр ім. князя Романа Великого на Куп’янському напрямку. Для матері він — гордість і опора.

Донорками стали і її доньки Галина та Софія. Галина живе в Семках, працює у поштовому відділенні в Колках і разом із мамою їздить із волонтерами здавати кров. Софія — курсантка КПІ ім. Ігоря Сікорського, вже також була доноркою крові та плазми.

Старша її донька Марія живе й працює у Львові. Вікторія — цьогорічна випускниця ОЗЗСО «Колківський ліцей», а наймолодший син Григорій, названий на честь дідуся по маминій лінії, закінчив восьмий клас.

— Мої діти не бояться здавати кров, мабуть, через те, що бачили мій приклад, — говорить Наталія Григорівна. — Бо найкраще виховання — це власний приклад.

Вона стала для своїх синів і доньок взірцем працелюбності, материнської любові, доброти та незламності у всіх життєвих бурях. Після тривалої боротьби чоловіка з хворобою вже четвертий рік, як жінка залишилася вдовою. Та не зламалася. Тримає велику господарку — дві корови, коня, поросят, курей.

— Люди їдуть на курорти, а я просила сина купити мені коня, бо свою кобилу довелося здати, — усміхається жінка. — Маю молоко, масло, сметану — все домашнє. Варю сири чотирьох видів — твердий, плавлений, бринзу, косичку. Внучка Іванка каже, що найсмачніше для неї — бабусине молочко.

За свій трудовий шлях Наталія Григорівна багато де працювала: і швачкою, і в лісовому господарстві, і на заводі «Кромберг енд Шуберт», і продавчинею, і в поштовій галузі, звідки й пішла на заслужений відпочинок.

— Була листоношею, то розносила і «Нову добу», а її чимало хто виписував, — каже вона.

Хоч і на пенсії — день жінки розписаний по хвилинах, бо вона у постійних турботах по господарству і молитвах за дітей. Серце цієї жінки сповнене неймовірного тепла — до своїх кровиночок і до рідного краю, у якому вона не зростала.

Читайте ще: І у найвіддаленіших селах Колківщини старости тримають тил та дбають  про життєстійкість своїх округів

— Вісімнадцять років я прожила в росії у сім’ї свого дядька, який не мав дітей і дуже любив мене — так, як далеко не всі люблять рідну дитину, — розповідає Наталія Горбач. — Коли його не стало, повернулася в Старосілля — село, де я народилася й куди щоліта з ним приїжджала. Він усе життя мріяв про Україну. Його душа завжди була тут… Часто мене питали, чому я не залишилася в росії, але я не хотіла там бути, коли серце моє просилося сюди…

Вона не лише передала дітям любов до України, а й започаткувала у своїй родині добру традицію — бути донорами. Ця проста, але надзвичайно сильна жінка подарувала краплі життя десяткам людей. І її приклад — це справжній подвиг.

Фото з родинного архіву ГОРБАЧІВ

Волинські