Генерал Москаленко обманув німецьких льотчиків біля Ківерців

21 червня 2025 р. 17:56

21 червня 2025 р. 17:56

Марш німецької піхоти на Волині у червні 1941 року.

А ще гітлерівські воєначальники дуже боялися на західному кордоні «лінії Сталіна», якої… не було. Так розпочиналася німецько-російська війна 22 червня 1941 року

Нападу ніхто не чекав – совєти самі готувались атакувати

Ще 17 червня 1941 року, як згадував у своїх мемуарах видатний радянський воєначальник Іван Баграмян, Київський Особливий військовий округ отримав з Москви наказ розпочати висунення всіх 5 стрілецьких корпусів другого ешелону до західного кордону. Вони забирали з собою все необхідне для бойових дій. З метою секретності війська рухалися тільки вночі. Наприклад, 31-ий стрілецький корпус із району Коростеня 28 червня повинен був підійти до кордону поблизу Ковеля. Щоб гітлерівці не помітили цих переміщень, райони зосередження корпусів були вибрані не біля самого кордону, а дещо східніше. Там же знаходилися і основні склади з боєприпасами.

Вранці 19 червня 1941-го в штаб округу надійшла телеграма з наказом Народного комісара оборони створити управління Південно-Західного фронту і до 22 червня перекинути його в Тернопіль. Вказувалось зберегти це «в найсуворішій таємниці, про що попередити особовий склад штабу округу». Для маскування частину штабу відправили залізничним ешелоном із Києва увечері 20 червня, а основну штабну автоколону – в першій половині наступного дня. Як бачимо, Сталін німецького нападу не чекав, але вже дав команду перетворити західні прикордонні округи у фронти і відправив їхні штаби  в район бойових дій. Підготовка до війни з гітлерівською Німеччиною здійснювалася з величезною енергією та розмахом. Так до війни ще ніколи ніхто не готувався. Але майже всі підготовчі заходи мали чітко виражений наступальний характер. Тому німецький напад 22 червня 1941 року застав Червону Армію у найбільш невигідній ситуації, коли вона ще не закінчила підготовку до наступу, і зовсім була не готова до оборони.

Гітлерівців з-під Любомля у перший день війни відкинули назад до Західного Бугу

На територію Західної України наступали основні сили німецької групи армій «Південь» у складі 34 дивізій (з них – 5 танкові і три  моторизовані). Їм протистояло 59 дивізій Південно-Західного фронту ( серед яких було 16 танкових і 9 – механізованих). Південно-Західний фронт мав значну перевагу над противником в артилерії, танках та бойових літаках і невелику – за чисельністю особового складу.

У танках ця перевага була не лише кількісна, але і якісна. Перша танкова група генерала Евальда фон Кляйста мала 799  танків, а Південно-Західний фронт Михайла Кирпоноса – понад чотири тисячі танків, з них більше 800 Т-34 і КВ. Але використати свою перевагу  в техніці фронт не зумів. Ворог зосередив переважаючі сили на напрямку головного удару, захопив ініціативу і почав просуватися вперед на Володимир-Волинський, Луцьк та Радехів. Велику допомогу військам вермахту надавала німецька  авіація, яка панувала в повітрі.

Окремі гарнізони дотів та частини 5-ї армії генерала Михайла Потапова, яка дислокувалася на Волині, захищали свої позиції з винятковою мужністю та стійкістю. 15-й стрілецький корпус полковника Івана Федюнінського, який прикривав Ковельський напрямок, успішно зупинив наступ гітлерівців на  Любомль і потіснив їх до Західного Бугу.

Німці зуміли захопити Луцьк лише 25 червня – набагато пізніше запланованого.

Менш сприятливо розвивалися події в районі Володимира-Волинського. Дислокована чомусь біля самого кордону 41-а танкова дивізія зазнала важких втрат від артилерійського вогню та авіації ворога. Пізніше дивізія була розпорошена на дрібніші підрозділи і якоїсь суттєвої ролі в боях не відіграла, незважаючи на те, що в її складі був 31 танк КВ. Відступ 41-ої танкової дивізії полегшив противнику захоплення Володимира-Волинського та оточення основних сил 87-ї стрілецької дивізії.

Більше пощастило першій протитанковій артилерійській бригаді, яка базувалася біля Ківерців. 21 червня її командир генерал Кирило Москаленко наказав всю бойову техніку та автомобілі вивезти з табору в ліс і ретельно замаскувати. Коли наступного ранку  прилетіли німецькі літаки, то вони нічого не виявили і полетіли в бік Луцька.

Генерал Михайло Потапов наказав бригаду відправити до Володимира-Волинського, де німецькі війська  вже прорвали радянську оборону.

Протитанкова бригада була повністю механізована  і озброєна потужними 75-ти та 85-міліметровими гарматами. У другій половині дня під ударами  авіації  артилеристи  наблизились до міста і змушені  були  прийняти бій прямо з маршу з німецькими танками і піхотою. Такі умови бою були  найбільш невигідні для бригади, коли не можна було ні зайняти зручні позиції, ні  замаскувати їх. Але завдяки мужності та хорошій підготовці бійців, ворожий наступ вдалося  сповільнити. Було підбито кілька десятків німецьких танків, хоча і власні втрати теж були великі. Тому німці зуміли захопити Луцьк лише 25 червня – набагато пізніше запланованого.

«Бій тривав шість годин…Фашистські снаряди не брали нашу броню»

Більш успішно війська  вермахту наступали південніше Луцька – на Дубно і Радехів. Не маючи продуманого плану оборони, вище радянське командування рішуче рвалося в наступ. Увечері 22 червня нарком оборони Семен Тимошенко поставив Південно-Західному фронту завдання: з двох напрямків організувати наступ проти ударного угрупування противника, оточити та знищити його, до кінця 24 червня оволодіти районом Любліна. Основні надії при цьому покладалися на механізовані корпуси, які були розкидані в різних місцях. Окремі дивізії і навіть полки підходили до району бойових дій розрізнено і відразу ж кидалися в наступ без розвідки і вивчення місцевості. У районі міст Луцьк, Рівне, Дубно, Броди розгорнулася найбільша в історії Волинська танкова битва, яка тривала з 23 по 29 червня і вилилася в серію жорстоких зустрічних боїв.

Інколи радянські частини, які мали на озброєнні танки Т-34 і КВ, здобували блискучі перемоги. Ось як описує свій перший бій на Т-34 Герой Радянського Союзу Тимофій Шашло у книзі «Дорожче за життя»:

«Коротка команда: «Вперед!». Наш полк, стрімко розвернувшись вліво, врізався в пшеницю, вишикувався в лінію і помчав назустріч ворогові. В мою машину вдарило чимось важким. Усередині танка знявся металевий пил. «Все, – подумав я, – приїхали! Влучив, гад. Танк далі не піде». На щастя, я помилився. Механік-водій Михайло Шитов спокійно глянув в оглядову щілину люка і набрав четверту швидкість… Стріляю, здається, вірно, але не влучаю. Починаю розуміти: ворог не дурний – вивертається. Втретє натискаю на спуск – на ворожій машині спалахнуло яскраве полум’я. Танк закрутився на місці, далеко в бік відлетіла його башта…

Бій тривав шість годин. Він сповнив радянських танкістів упевненістю у собі і закінчився розгромом ворога. Наші втрати виявились зовсім незначними: з ладу вийшли тільки дві машини. Фашистські снаряди не брали нашу броню. В цьому бою я із своїм екіпажем знищив три ворожих танки і на своїй машині виявив двадцять пошкоджень. Двадцять разів намагався ворог розстріляти нашу «тридцятьчетвірку!».

Як бачимо з опису цього бою, німецькі танкісти точніше стріляли і краще маневрували, але технічна перевага Т-34 була настільки величезною, що вони все одно зазнали розгрому. Отримавши такого прочухана, німецькі танкісти почали діяти обережніше. Вони надалі уникали відкритих боїв проти Т-34 і КВ, намагалися обходити їх із флангів, робили засідки або відступали під прикриття зенітних 88-міліметрових гармат.

Тимофій Шашло воював у складі 32-ої танкової дивізії четвертого механізованого корпусу. У трьох дивізіях корпусу було 979 танків, з них – 313 «тридцятьчетвірок» і 143 КВ.

Волинська танкова битва затримала наступ на Київ

Корпусом командував генерал Андрій Власов, який через рік потрапить у полон до німців і перейде до них на службу. Один лише корпус Власова мав більше танків, ніж вся танкова група Кляйста у складі трьох корпусів.

За тиждень боїв під час контрударів та оборони Львова четвертий механізований корпус втратив більшу частину своїх машин, втрати в людях були порівняно невеликі. Половина танків вибула зі строю через технічні причини, відсутність запчастин та ремонтних автомобілів. Тільки десяту частину пошкоджених машин вдалося відправити на ремонт. У боях було втрачено 30% танків і ще 10% загрузли в болотах. Вини Власова в цьому не було і він отримує підвищення на посаду командуючого 37-ю армією, яка відзначилася при обороні Києва. В інших механізованих корпусах втрати були ще більшими і їх незабаром розформували.

Основним підсумком Волинської танкової битви стала затримка німецького наступу на Київ і виведення з-під загрози оточення більшої частини військ Південно-Західного фронту. Виграний час дав можливість організувати оборону Києва та розпочати його евакуацію. Але досягти цього вдалося лише ціною величезних втрат. Ворог захопив також стратегічні запаси Червоної Армії, які знаходилися на прикордонних складах та залізничних станціях. Німецькі втрати були набагато меншими. Оскільки поле бою залишилося за гітлерівцями, вони мали можливість ремонтувати пошкоджену техніку і знову посилати її в бій. Початок війни показав, що німецька армія мала більш високу боєздатність за рахунок кращої підготовки військ, бойовому досвіду та чіткій взаємодії між різними родами військ.

Фатальною для Радянського Союзу стала відсутність підготовленої оборони, як біля кордону, так і в тилу. Німецькі генерали дуже боялися «лінії Сталіна» – потужних укріплень на старому радянському кордоні. Але їхні страхи виявилися даремними. Ці укріплення були перед війною роззброєні і частково зруйновані. Крім того, вище радянське керівництво не дозволило своїм військам зайняти ці укріплення заздалегідь та підготувати їх до оборони. Розплачуватися за сталінські помилки і злочини довелося надто дорогою ціною.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею Ковельського району

Волинські