Історія ветерана війни з Волині, який на протезі підкорив Говерлу

23 червня 2025 р. 18:48

23 червня 2025 р. 18:48

Після важкого поранення на війні та ампутації ноги ветеран Петро Кулик із села Білин, що на Волині, повернувся до звичного життя — господарює вдома, водить авто, їздить на рибалку й піднімається в гори. 10 червня цього року він підкорив Говерлу, хоча ще кілька місяців тому лише вчився ходити на протезі. Попри складності, чоловік намагається залишатися активним і вже має нову мету — піднятися на Ай-Петрі в українському Криму.

Суспільному захисник розповів: втратив ногу на війні, але не втратив віри у свої сили й віри в перемогу над життєвими труднощами. З його слів, попри деякі незручності при ходьбі, продовжує жити звичним життям – господарює, їздить автівкою і скутером та займається улюбленою справою.

"Війну зустрів вдома"

До повномасштабного вторгнення Петро Кулик працював у Польщі, додому повернувся 13 лютого 2022 року.

"Зустрів війну вдома. Зразу пішли у нашу сільську тероборону, ходили на блокпости, патрулювали. Паніка у всіх, бо ніхто не знав до чого воно йде і скільки триватиме. Після того, все трішечки втихомирилося, почалася мобілізація і тоді призвався у ЗСУ", — говорить чоловік.

Волинянин потрапив у десантно-штурмові війська, після навчання у Німеччині наприкінці липня 2023 року потрапив у зону бойових дій.

"Вже прийшла свідомість, що це — не холості кулі і що вони можуть вбивати. Ми звільняли населений пункт, дійшли до середини. Нас накрили мінометним вогнем і я отримав поранення у ногу. Майже добу лежав у підвалі, чекав евакуацію", — каже Петро Кулик.

З його слів, поранення отримав через пів року служби у селі Кліщіївка Донецької області. Спочатку думав, що травма незначна, але пішло ускладнення — зараження крові, сепсис і ногу не вдалося врятувати.

"Попри ампутацію, в селі все одно треба працювати"

"Осколок прилетів один вище коліна, один в коліно, кістки були цілі. Лікарі тоді казали, що все буде чудово. А через два тижні, коли більш менш у свідомість прийшов, після якоїсь із операцій мені сказали: може бути ампутація. Прокидаюся після наркозу, дивлюся, а ноги немає, — пригадує боєць. — Страху не було, я знав, що роблять протези, що можна й бігати. Більш страшно було рідних попередити".Зізнається: після встановлення протеза повернувся до свого звичного життя — їздить на рибалку, у ліс та подорожі. З його слів, дискомфорту немає, головне: ходити акуратно.

"Попри ампутацію, в селі все одно треба працювати. Незручно, звичайно, ходити по високій траві. Але помаленьку трішки вдається. Сьогодні погода, тримаємо кролів, то йду на поле згрібати сіно, — каже Петро Кулик. — Коли сонце, жара, то нога дуже пітніє і тому її час від часу потрібно знімати, протирати, бо потім вона може просто відпасти".

Ветеран з Волині працював на тракторі, який купив до війни. Нині, говорить, їздити на ньому не може. До поранення мав і авто на механіці.

"Хто не падає, той не встає"

"Після ампутації на механіці не виходить їздити. Тому продав, купив на автоматі. І якось їхали з колегою в авто, а я кажу: хочу собі скутера. Він подарував. Чудовий, по лісі їздить. Намагаюся продовжувати життя довоєнне, до поранення. Незручно, трішки на ліву сторону буває падаю на скутері. Але, хто не падає, той не встає", — розповідає військовий з ампутацією.

Торік Петро Кулик піднявся на гору Петрос, яка на 40 метрів нижча за Говерлу. Підкорити найвищу вершину Карпат волинянин мріяв давно, ще до поранення. Зробив це на протезі 10 червня цього року.

"Думав, що прийду з війни і піду на Говерлу, але сталося так. В одну сторону 7,5 кілометрів і назад так само. Верталися в 23.30. Туди йшли 6 годин. Назад спустилися за 4 години. Вниз мені швидше спускатися, бо більше опора на протез, а не на здорову ногу, — говорить ветеран війни. — Гори лише для себе відкриваю. Після них треба більше часу відпочивати".

Петро Кулик додає: мріє піднятися на Ай-Петрі в нашому українському Криму.

• Батько і син на фронті: героїчна історія захисників з Волині
• «Просто йшов на роботу» – а став легендою фронту : історія «Маріка» з 100 ОМБр
• Після втрати брата на війні - знову в полі: як родина з Волині вирощує хліб і допомагає армії

Волинські