Після поранення боровся за життя, але серце зупинилося: спомин про Героя з Волині

26 червня 2025 р. 09:24

26 червня 2025 р. 09:24

24 червня минув рік, відколи Павлівська громада втратила ще одного Героя – Ігоря Панасюка . Рік, відколи серце люблячого батька, відданого сина, мужнього воїна перестало битися.

13 лютого 1988 року в селі Риковичі з’явився на світ хлопчик з допитливими очима й безмежною добротою в серці. Він ріс серед зелених полів і щедрих волинських лісів, у родині, де панувала любов. Веселий, чуйний, рухливий — він любив техніку, спорт, життя. Він був надією для батьків, опорою для друзів, тим світлим, щирим хлопцем, який завжди подасть руку й не пройде повз чужу біду. Спогади про Героя опублікувала Павлівська громада .

Свої перші кроки у навчанні Ігор зробив у місцевій школі. Саме там, у знайомих коридорах і класах із запахом крейди й свіжих зошитів, він вчився не лише писати й рахувати, а й бути справжнім – чесним, справедливим, людяним. Учителі пам’ятають його як уважного, доброго, відповідального учня, однокласники – як товариша, з яким завжди було легко і надійно.

Після закінчення школи вступив до Оваднівського ліцею, бо хотів бути корисним. Здобув професію тракториста-машиніста, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та водія автотранспортних засобів.

Після закінчення ліцею Ігор у 2006 році пішов на строкову службу. Тоді він ще був зовсім юний — з дитячими рисами на обличчі, але вже з поглядом, у якому було більше відповідальності, ніж у багатьох дорослих. Служив сумлінно. Не скаржився, навіть коли було важко. Суворий розпорядок, ранні підйоми, обов’язки — усе це дисциплінувало, загартовувало характер. Саме тоді в ньому остаточно сформувався цей стрижень — тихий, непоказний, але міцний. Після служби він уже був іншим. Не просто юнаком — чоловіком, на якого можна покластися.

Після завершення служби працював в органах Служби Безпеки України (ДВП).

Згодом він одружився. Мав двох синів. Вони були сенсом, натхненням, радістю. Він був татом, який будував не лише дім, а цілий світ для своїх дітей.

Світ, у якому хотів, щоб не було війни… Та війна прийшла.

З початком повномасштабного вторгнення військ ворога на територію України Ігор не чекав – без вагань став на захист. Не тому, що не боявся — а тому, що не міг інакше. Пішов у територіальну оборону Нововолинська — в перші, найтривожніші дні, коли панував хаос, коли ніч і день зливались у одну безперервну тривогу. Чергував на блокпостах, вловлював кожен звук, жив зі страхом в серці.

Але справжня війна почалась пізніше — коли його перевели в Збройні Сили України. 50 окрема механізована бригада. Згодом — 118-та.Його призначили старшиною. І відтоді на ньому було більше, ніж бронежилет. На ньому лежала відповідальність за інших. За спокій в окопі, за команду, за те, щоб усі повернулись живі. Він бачив усе. Вибухи, що зносили бліндажі. Розірвані позиції, на яких ще вчора сиділи живі. Він тягав поранених, віддавав останню воду, прикривав, коли не було часу думати. Ігор тримався до останнього, бо в його житті був сенс.

І коли вночі земля дрижала під ногами, коли небо палало від артилерії, думками був вдома. Лише образ дружини, синів, батьків тримав його на плаву в тому пеклі.

Проте війна жорстока і безжальна. Смерть – сліпа, вона просто приходить, простягає свою старечу руку й вихоплює життя з тіла. Залишаючи лише біль та пам'ять про тих, кого ми любимо.

Мужньо виконуючи бойове завдання, наш Захисник отримав мінно-вибухове поранення. Для нього почався останній бій – без автоматів, без окопів, але не менш важкий. Бій за життя. Ігор тримався, стиснувши зуби, боровся попри нестерпний біль. Але навіть найсильніші мають межу…

24 червня серце воїна відбило останній удар…

Сьогодні Він – серед небесного легіону, береже нас згори. Безмежна вдячність Тобі, Ігоре! Вічна Слава!

• У відпустці відзначив дні народження дітей, зустрівся зі всіма родичами та поїхав , а через 10 днів життя обірвалося: спогади про Героя з Волині
• «Другої Наталки вже не буде»: на Волині ветеран висаджує троянди в пам’ять про загиблу на війні дружину
• Ризикував своїм життям заради пораненого побратима і загинув: спогади про Героя з Волині Олександра Павловича

Волинські