Обіцяв повернутися живим: війна забрала життя люблячого сина, брата, чоловіка та батька двох донечок волинського Героя Андрія Хомича

30 червня 2025 р. 14:28

30 червня 2025 р. 14:28

Герой з Волині, 39-річний військовослужбовець Андрій Хомич загинув 29 жовтня на території Запорізької області.

Спогадами про Героя поділилося видання Нова доба.

– До однорічного віку Андрій з батьками – Валентином Андрійовичем та Світланою Максимівною – мешкали в Куклах, а потім переїхали на проживання до В. Яблуньки. Він старший за мене на вісім років, – розповідає його сестра Катерина. – Після закінчення школи брат вивчився в Маневичах на столяра й будівельника. Потім пройшов строкову службу прикордонником.

Коли повернувся додому, почав періодично їздити на заробітки по Україні, а потім і за закордон, виконуючи будівельні роботи. За словами сестри, її брат був двічі у шлюбах. Вперше одружився на обраниці із Довжиці Ані. З часом їхні відносини не склалися і вони розлучилися, а невдовзі у них народилась донька Анастасія , якій нині 12 років. У цей час Андрій Хомич працював у Маневицькій виправній колонії.

Із січня 2015 року протягом 14 місяців чоловік брав участь в АТО. Коли ще був на Яворівському полігоні, подзвонив до матері та сказав, щоб не дивилась новини й не вірила всьому, що показують. Будучи на передку із пів року, мамі про це не казав, аби не тривожилась.

– Коли Андрій повернувся до цивільного життя, продовжив своє заробітчанство. Невдовзі познайомився із другою нашою невісткою Галиною . Зустрічалися, разом їздили на роботу, – продовжує пані Катерина. – У 2020 році брат підписав річний контракт із ЗСУ і служив у розрахунку самохідної артилерійської установки «Акація». Демобілізувався у 2021 році. Постійно переписувався зі своїми побратимами, щось обговорювали, і все казав нам, що буде повномасштабна війна.

У цей же час Андрій мав їхати у Польщу на роботу, проте все відкладав цю поїздку, очікуючи нападу рашистів. Рідні переконували, що нічого не буде і все ж таки вмовили його. Він поїхав у вівторок, а в четвер почалась війна. Андрій таке їм усім виказував. Проте мав місячний контракт і лише по його закінченню повернувся до України й відразу пішов до ТЦК. Мати і вагітна дружина Галина просили, щоб залишався у Польщі, але він не погодився і заборонив навіть про таке думати.

Воював Андрій Хомич у складі 24-ої ОМБр ім. короля Данила здебільшого на Запорізькому напрямку – Роботине, Оріхове, Новоданилівка… Останнім часом «працював» на мінометній установці.

Сестра розповіла, що 24 жовтня Андрій подзвонив до матері і сказав, що їде на позицію, хоч тільки повернулися звідти. Мати почала плакати, а він: «Ну, не починай… Я тобі обіцяю, що повернуся живим…». Ще написав 28 жовтня сестрі, що все у нього добре і завтра буде вже відпочивати. А 30 жовтня рідним повідомили про його загибель…

– Андрій виконував бойове завдання на позиціях. Був скид із ворожого дрона і отримав поранення. Його побратими казали, що він сам накладав собі турнікет. Однак вибуховий пристрій, скинутий із другого дрона не дав жодного шансу на порятунок і брат загинув, – зі смутком у голосі говорить його сестра. – Крайній раз, він саме так казав, приїздив у відпустку на день народження до меншої дочки у вересні. Завжди дбав про всіх нас, тому нічого зайвого, що могло б нам зашкодити, не розповідав, говорячи: «Вам це не треба знати» і додавав, що приїде і все розкаже. Останнім часом був стомлений та спустошений.

Говорив, що багато його побратимів вже немає. Постійно де б не перебував, біля нього були собаки та коти, якісь грядочки садив. Завжди цікавився справами вдома, новинами рідних та сельчан. А коли ще жив удома, то як би не втомлювався, щовечора йшов грати у футбол. Був дуже трудолюбивий. Ніколи й нікому поганого слова не сказав. Всім завжди старався допомагати. Його побратими говорили, що брат надійний товариш, із яким не страшно піти у розвідку. Завжди міг порадити, підтримати та розрадити. Він завжди був патріотом і завжди за Україну. Ще коли я була маленькою, то чула як він якось казав матері, щоб навіть не думала його «відкуповувати» від армії, бо він все одно піде служити. В мене зараз така гордість за брата, що він такий…

Під час похорону Героя на кладовищі с. В. Яблунька вдячність йому та слова підтримки рідним висловили благочинний о. Іван Сонюк , Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, колишня та нинішня директриси місцевої школи Тетяна Лісовецька й Аліна Парфенюк , представник Першого відділу Камінь-Каширського ТЦК та СП, побратими. Поховали відважного Воїна із усіма військовими почестями.

Волинські