За місяць до загибелі приїжджав у відпустку додому: Герою з Волині навіки 26

08 липня 2025 р. 18:30

08 липня 2025 р. 18:30

17 квітня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Харківщині, загинув 26-річний захисник з Волині Роман Климчук.

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Роман народився в селі Четвертня. Навчався у місцевій школі, а потім у Луцькому ПТУ на зварювальника та у коледжі – на офіціанта. Рідні згадують його як доброго, щирого, завжди усміхненого брата та сина, завжди готового допомогти – рідним, друзям, знайомим.

З початком повномасштабної війни Роман прагнув долучився до Збройних Сил. Як тільки йому виповнилося 25 – підписав контракт, попри вмовляння рідних не поспішати. «Я йду вас захищати… Хто, як не я?..» – сказав тоді батькам Івану Георгійовичу та Наталії Федорівні й молодшій сестрі Марині.

Його тато, Іван Георгійович Климчук, ще у 2014 році проходив службу у складі прикордонного підрозділу в зоні АТО. Він не з чуток знав, що таке війна, і з тривогою стежив за сином. Через поранення частково втратив слух, але ніколи не втрачав зв’язку з Романом, підтримував його морально.

Після базової підготовки у Старичах Роман Климчук склав присягу, згодом пройшов вишкіл за кордоном у французькому легіоні. Повернувшись, опанував фах сапера і потрапив до 47-ої окремої інженерної бригади. Ця спеціалізація йому подобалась – обрав її сам.

«Служив брат на Харківщині, підтримував щоденний телефонний зв’язок із усіма нами. На всі запитання відповідав просто: «У мене все добре…», – розповідає його сестра Марина. – Щоб допомогти Романові й побратимам, ми оголосили збір коштів на автомобіль. Люди долучались, але левову частку витрат взяла на себе мама, яка працює в Італії. Вона також передавала Роману і його побратимам одяг, їжу, необхідне спорядження».

Роман двічі приїздив у відпустку. Востаннє – в березні, за місяць до загибелі.

«За час служби брат змужнів, подорослішав, але залишився тим самим добрим Романом. Усміхався, жартував, відвідував знайомих, бував у школі, розповідаючи учням про війну», — продовжує Марина.

Уранці 17 квітня він ще встиг написати матері повідомлення про те, що йде на завдання. Та того ж дня під час його виконання поблизу селища Рідне (Перовське) підірвався на невідомому вибуховому пристрої.

Через близькість цього населеного пункту до кордону з РФ, побратими деякий час не могли дістатися до місця трагедії. Рідні сподівалися, що Роман міг потрапити в полон, зверталися в різні інстанції, аби їм надали якісь відомості про нього. Але вже 20 травня їм підтвердили його загибель.

Похорон відбувся у Четвертні з усіма військовими почестями: колона автомобілів з прапорами, відспівування в храмі, коридор шани. Романа провели в останню путь рідні, побратими, священники, уся громада.

Слова підтримки родині Героя висловили благочинний Колківської округи ПЦУ прот. Андрій Закидальський, капелан із військової частини, де служив Роман, заступник Колківського селищного голови Михайло Лобода, представник Ківерцівського РТЦК та СП Юрій Хом’як, який вручив матері Грамоту пошани та скорботи й Державний Прапор України.

«Роман був моїм майбутнім… Я робила все, що могла для нього і його побратимів. Але це його не врятувало… – говорить мама полеглого воїна. – Була вражена, коли побачила, скільки людей прийшло попрощатися з ним… Здавалося, весь світ з’їхався до мого сина…»

Солдат Роман Климчук не встиг створити сім’ю, але встиг стати доблесним воїном, який захищав Україну та віддав своє молоде життя за свободу і незалежність нашої держави.

Сергій ГУСЕНКО

Волинські