Не судилося потанцювати з донькою на випускному: спогади про Героя з Волині Миколу Маркуся

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Не судилося потанцювати з донькою на випускному: спогади про Героя з Волині Миколу Маркуся

09 липня 2025 р. 21:37

09 липня 2025 р. 21:37

3 липня минуло два роки з дня трагічної загибелі Миколи Маркуся — військового з Локач , який пройшов фронт ще з 2014 року та після повномасштабного вторгнення знову став на захист України. Старший солдат помер у відпустці за незрозумілих обставин. Йому було лише 38 років.

Про Героя пише у фейсбуці Локачинська газета «Селянське життя».

Пройти бойове хрещення Миколі Петровичу випало ще у 2014 році. На Донеччині отримав важку контузію, внаслідок якої перестав чути на одне вухо. Воїнові тоді присвоїли статус інваліда ІІІ групи.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, його призвали в роту охорони територіального центру комплектування. В подальшому був зарахований в резерв 9 запасної роти 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Звістка про те, що в Локачах на місцевому ставкові втопився військовий, сколихнула усіх. Чому так трапилось, що до цього спровокувало Захисника – досі не знає навіть його дружина Тетяна:

«Коли це сталося, ми з донькою були в Польщі. Катя взагалі додому не хотіла повертатись, адже так мріяла з татом потанцювати на своєму випускному. А тут таке горе. Вона дуже важко переживала смерть рідної людини. Коля душі в ній не чув. Ще як меншою була, то на риболовлю брав, на оздоровлення в санаторії. Ми у шлюбі з ним прожили 17 років. Добрий, справедливий, усе умів зробити. Шкода, що молодим пішов з життя. Та ще й за таких незрозумілих обставин».

Тетяна Маркусь з теплотою згадує про свого чоловіка:

«Війни він не боявся, бо ж пороху ще в 2014-му добряче понюхав. Отримана контузія спричинила серйозні проблеми зі слухом. Але навіть не зважаючи на це, Коля був завжди готовий повернутись у стрій і хоча б у тилових підрозділах виконувати якісь завдання. «Якщо ворога не зупинити, то скоро буде тут. Треба захищати, бо росте дитина…» – це його слова. І це, вважаю, позиція справжнього чоловіка».

Тетяна Маркусь додає, що Микола мав стійкий характер і не жалівся на життя:

«Раніше, ще як він перебував на Сході, ні про страх, ні про втому не згадував. Коли не подзвонить: «У мене все добре, живий, здоровий». Нам дуже не вистачає нашого мужнього Захисника».

Павло КОСТЮЧКО