У Службі зовнішньої розвідки України показали розсекречені документи по справі письменника Уласа Самчука

10 липня 2025 р. 16:35

10 липня 2025 р. 16:35

Служба зовнішньої розвідки України продовжує дослідження розсекречених архівів про інформаційні операції КДБ проти діячів України.

Про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України на власній фейсбук сторінці.

Нагадаємо, що під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука за рішенням тогочасного міністра освіти Дмитра Табачника виключили з обов’язкової шкільної програми, а у 2021 році за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам’ятні заходи на честь Самчука та низки інших українських діячів.

Нині, у роковини від дня смерті цього одного з найвизначніших українських письменників XX століття (помер 9 липня 1987 року), є нагода на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дізнатися про те, що витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях КДБ СРСР і минулих вказівках із Москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

У липні 1980 року із центрального апарату КДБ СРСР до Києва з інтервалом у два дні надійшли дві шифртелеграми, які змусили зосередити всі сили і можливості на виконання поставлених Москвою завдань. Перша ШТ була підготовлена резидентом КДБ в Оттаві. У ній повідомлялося таке:

«Націоналістичні кола мельниківського спрямування, а також редакція антирадянського емігрантського журналу «Современник» (виходить у Торонто російською мовою з 1960 року) розпочали кампанію з висування члена редколегії «Современника» Уласа Самчука на здоб«уття Нобелівської премії в галузі літератури за 1980 рік. Підтримати цю пропозицію збираються культурна рада при СКВУ (Світовий конгрес вільних українців-Служба зовнішньої розвідки), об'єднання українських письменників «Слово» і «пен-клуби» країн мешкання української еміграції.

«Творчість» Самчука, автора антирадянських трилогій «Волинь» і «Ост», характеризується націоналістами як така, що не поступається «творам Солженіцина, коли йдеться про тематику і епічність зображення подій та людей, які перебувають під російським імперіалізмом і комуністичним режимом». (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10365. – Арк. 122–123).

Далі в ШТ зазначалося, що У. Самчук із 1928 року співпрацював із  десятьма українськими журналами в Україні і за кордоном, зокрема такими як «Розбудова нації» (1930–1938), «Вісник», м. Львів (1933–1939), «Дзвони» (1933–1939) і «Современник» (із 1962 року). У роки Другої світової війни, з 1941 по 1942 рік, був редактором тижневика «Волинь» у м. Рівне. Як автор 17 романів, є членом Української вільної Академії наук, Міжнародного пен-клубу, почесним членом «Української письменницької асоціації за кордоном» і членом Асоціації українських письменників у Канаді «Слово». Нині мешкає у Торонто. Громадянин Канади з 1956 року.

«На думку резидентури, доцільно провести заходи зі зриву задумів націоналістів, спрямованих на висунення махрового антирадянщика У. Самчука на Нобелівську премію і використання його антирадяньских «творінь» для посилення націоналістичної ідеологічної роботи за кордоном і в Україні» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10365. – Арк. 123).

Такою була пропозиція резидента кдб срср у Оттаві. Крім цього, він пропонував проаналізувати діяльність У. Самчука під час війни у Києві, Львові й Рівному і на підставі цього підготувати низку статей із його компрометації. «Окремі публікації можемо просунути в пресу у Канаді через наші можливості», – зазначав на завершення ШТ.

На підтримання цієї ідеї з москви за два дні надійшла друга шифртелеграма. У ній вносилися певні корективи. Пропонували не акцентувати увагу на висуненні У. Самчука на Нобелівську премію, щоб не привертати до цього зайву увагу і не рекламувати його у такий спосіб. Натомість докласти максимум зусиль для його компрометації. При цьому акцент зробити на його співпраці з німецьким окупаційним режимом, якщо такі факти вдасться знайти.

ШТ підписав начальник служби «А» першого головного управління (пгу) КДБ СРСР генерал-майор Іванов. Служби, яка займалася так званими спеціальними активними заходами за кордоном. Такі заходи спрямовувалися на досягнення політичних цілей шляхом дезінформації, підривної діяльності, компрометації певних діячів, впливу на громадську думку, вербування та інших методів. Це було складовою концепції «інформаційної війни».

У той період під керівництвом генерала Іванова здійснювалася масштабна спецоперація «Некро», спрямована на доведення до смерті лідера ОУН(Б) та Антибільшовицького блоку народів Ярослава Стецька. Так само застосовувалася його компрометація, дискредитація і навіть поширення фальшивого некрологу на бланку Радіо «Свобода», щоб завдати психологічного удару і остаточно підірвати здоров’я. Тож схожі методи мали застосувати і щодо У. Самчука.

На виконання вказівок із Москви в КДБ СРСР підняли всі матеріали, які зберігалися на письменника у відкритих державних і оперативних архівних фондах. З’ясувалося, що ще у 1936 році НКВС УРСР завів на нього справу-формуляр. У першому документі, долученому до справи, йшлося про те, що У. Самчук приїздив із Праги до Парижа для збирання матеріалів для книги про життя і діяльність Симона Петлюри. Водночас підозрювали, що то було лише прикриття, а насправді він виконував якісь завдання по лінії ОУН.

Про міжвоєнний період життя інформації у справі обмаль. Згадується, що народився у 1905 році в селі Дермань Волинської губернії (нині – Рівненської області). У 1920-х роках брав активну участь у діяльності українських націоналістичних студентських організацій. У 1930-х роках після виходу романів «Волинь», «Гори говорять»», «Кулак» і «Марія» став відомий в оунівських колах «як письменник, виразник куркульсько-буржуазної ідеології українських націоналістів, ідейний натхненних боротьби оунівців проти СРСР». Серед згадуваних чекістами творів художньо-психологічна повість «Марія» була першим художнім твором українських письменників про злочин Голодомору. Вона побачив світ у 1934 році у Львові.

На той час У. Самчук жив у Празі – місті, яке невдовзі стало центром культурної референтури Проводу ОУН, створення якої ініціював Євген Коновалець. На чолі референтури став Олег Ольжич, а секцію митців, письменників і журналістів у ній очолив У. Самчук. У 1941 році, як зазначається в документах нквс, він приїхав до Рівного, де редагував газету «Волинь». У редакції працював із молодшим братом Симона Петлюри Олександром, а також Іваном Тиктором та іншими діячами. А в газеті друкував статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги і свої твори.

Саме за той період прискіпливо взялися в КДБ УРСР у 1980 році після отримання ШТ із Москви. Мали знайти свідчення «активної співпраці з німецькою окупаційною владою», «публікації з вихвалянням прогітлерівського режиму і з ворожими випадами проти Англії і США як країн-учасниць антигітлерівської коаліції», а також антисемітського змісту. Відповідні запити надіслали до Рівного, Тернополя, Львова і Харкова.

Невдовзі надійшли відповіді. Але вони були не такими, як очікували в КДБ КРСР. Із Центрального державного архіву жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР повідомляли, що відомостей, якими цікавилися в КДБ, на У. Самчука не виявлено. Управління КДБ УРСР по Тернопільській області інформувало, що У. Самчук під час війни періодично друкувався в газеті «Кременецький вісник», але самих газет із його публікаціями знайти не вдалося, лише назви фейлетонів. Низку газетних матеріалів вдалося відшукати в Рівненському обласному державному архіві. Їх надіслали для аналізу змісту на предмет так званих крамольних висловлювань автора.

Із Харкова надіслали витяг із повідомленням агента «Мстислава», в якому про У. Самчука згадувалося таке:

«…Як вождь націоналістів-письменників і як мельниківський місіонер упродовж 1941–1943 років їздив окупованою Україною і скрізь створював оунівські націоналістичні політико-адміністративні заклади («Просвіта» та ін.) і найперше повсюди створював редакції місцевих націоналістично-фашистських газет, а також об’єднував письменників і журналістів у націоналістичні союзи, організації, «авторські товариства», забезпечував письменників і письменницько-журналістську публіку оунівськими вказівками, директивами, консультаціями та ін…

У Харків Улас Самчук приїздив влітку (в липні–серпні) 1942 року. Протягом кількох тижнів організовував наради письменників, журналістів, кореспондентів «Нової України», влаштовував наради у «Просвіті». Був ініціатором видання у Харкові націоналістичного журналу «Український засів»… Улас Самчук також виступив з ініціативою створення в Харкові при університеті масового лекторію – так зв. «Університету української культури» та ін.». (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10365. – Арк. 55).

Усе це долучалося до теки, в якій накопичувалися компрометувальні матеріали. Туди лише не вписувався висновок про те, що «документальних матеріалів про антисемітську діяльність «Лисого» не виявлено». «Лисий» – це псевдо, яке дали в КДБ У. Самчуку  під час його оперативної розробки. Так само не вписувався в концепцію розвінчань факт про арешт письменника гітлерівцями у 1943 році.

«Заарештований був за статтю «Так було, так є і так буде», – зазначається в одному з архівних документів, – в якій виступив проти політики німців у питанні створення «самостійної» України і проти репресій ними оунівців».

У тій статті він писав, що без вільної України не може бути здоровою ціла Європа. Тоді у в’язниці він провів місяць, але поглядів своїх не змінив.

У 1980 році про історію з тим арештом вирішили не згадувати, а все інше спробували використати проти письменника, аби лише перешкодити висуненню на Нобелівську премію. Серед пропозицій, які КДБ УРСР надіслав до Москви, були такі, які вимагали використання закордонної агентури і довірчих оперативних контактів з-поміж іноземців.

Зокрема йшлося про те, щоб залучити до цієї справи довірену особу зі США «Герберта» – відомого на Заході як автора книг із так званого розвінчання нацистських злочинців «Український націоналізм», «Щоб ми не забули» та інших. Йому планували передати добірку публікацій У. Самчука, пояснити оперативний задум і попросити, щоб він надіслав це від себе до канадської Асоціації пам’яті жертв війни для подальшого оприлюднення.

«Добірку публікацій «Лисого», – йшлося далі у пропозиціях кдб урср, – в яких містяться ворожі випади проти країн-учасниць антигітлерівської коаліції Англії і США, з вигідними нам коментарями і вирізкою з газети «Свобода» передати через «Герберта» його контакту журналісту Ч. Аллену і в редакції журналів «Клівленд мегезін» і «Лайф», які неодноразово розміщували наші матеріали про оунівців як військових злочинців» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10365. – Арк. 148). У названій газеті «Свобода» від 20 липня 1980 року розміщувалося повідомлення про ініціативу з висування У. Самчука на Нобелівську премію. Питання ж із використанням «Герберта» просили погодити з управлінням «К» ПГУ КДБ СРСР, де він, вочевидь, перебував на контакті.

Низку заходів планували здійснити через Оттавську резидентуру КДБ СРСР. А через службу «А» ПГУ КДБСРСР пропонувалося взагалі спробувати донести ретельно підібрані на У. Самчука матеріали до відома комітету з присудження Нобелівської премії. Своїми ж силами з позицій Києва мали намір підготувати через агентуру відповідні публікації в обласній і республіканській пресі, потім передрукувати їх у газеті «Вісті з України» і поширити за кордоном.

Про те, що такі статті були підготовлені й опубліковані, свідчать довідки зі справи. Зокрема, як зазначається, у листопаді 1980 року вийшла публікація в газеті «Сільські вісті». Крім цього, «через закордонну довірчу особу «Герберта» в американській газеті «Українські вісті» була опублікована стаття «Чи можна це дозволити?» та інші.

У відкритих джерелах йдеться про те, що Улас Самчук не зміг отримати Нобелівську премію «через брак перекладів та промоції». Водночас нині з розсекречених архівних документів Служби зовнішньої розвідки України стало відомо, що до цього доклали зусиль і органи КДБ СРСР, які для компрометації українського письменника задіяли цілий комплекс спеціальних активних заходів.

«Для образности мусимо уявити собі якийсь один стрижень цілого великого чиряка, що так болить і гниє на тілі Европи й цілого світу. Навколо того чиряка концентрично кружляє цілий концерн більших чи менших болячок, які оточують собою цілу ту нерозумно-заплутану систему… Тим-то стрижнем був і є кремль москви.

…Іван Жорстокий, Петро Великий, Микола І-й, ІІ-й, Распутін, Ленін, Сталін. Ось цілий ряд постатей, на тлі чинів котрих снувалось страшне полотно історії Сходу…».

Органи КДБ і кремлівське керівництво за будь що не могли допустити, щоб автор цих рядків, а до того ж член уряду УНР у вигнанні, один із ініціаторів створення Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв, автор книг про злочин Голодомору 1932–1933 років та радянську систему ГУЛАГів став лауреатом Нобелівської премії.

Читати також: У Рівному презентували книгу про Уласа Самчука

Волинські