Олександра Антоненка в полоні 7 разів водили на розстріл (Відео)

13 липня 2025 р. 17:53

13 липня 2025 р. 17:53

«Я мріяв вижити, щоб усе це розповісти», – каже колишній військовополонений Олександр Антоненко.

«Мені намагалися відрізати геніталії, – щоб більше не народжував бандерівців, як сказали»

Розповідає Олександр Антоненко, боєць чернігівської тероборони, який пройшов російські катівні:

«Чернігів вистояв тільки завдяки тому, що прості люди стали на його захист. Ми воювали зі зброєю, але – без «броніків» та шоломів. У полон нас захопили «днрівці», які відзначалися своєю жорстокістю. На наших очах розстріляли наших побратимів, – свідчить він в інтерв’ю «Суспільному Чернігів» . – Спочатку нас три тижні тримали в закинутій будівлі у Вишневому, в кілометрі від Чернігова. Там було так само холодно, як і на вулиці, з дірявих дахів на нас постійно капало. Сиділи на бетонних плитах, на протягах. Кайданки протирали руки до кісток. Годували нас кашею з однієї тарілки. Останні 5 днів взагалі не годували. Кілька разів на тиждень мене вивозили на розстріл, аби змусити працювати на них. Проте зрозуміли, що з цього нічого не вийде.

Нас били по шість годин підряд. Бувало, що полонених забивали до смерті. Вже у камері я разів десять втрачав свідомість.

– У російських колоніях, знаючи, що я відмовився від співробітництва, ставилися до мене з посиленою жорстокістю, – продовжує свою розповідь «Суспільному Чернігів» Олександр Антоненко. – В Курському СІЗО мені одразу намалювали зеленкою «зетку» (Z). Там я відморозив ноги через те, що нас довго тримали, лежачи на землі під час морозу. Коли я пожалівся на біль у ступнях, вони побили мене саме по них. Потім мене «занесли» на ногах, наче футбольний м’яч…

«У Курському СІЗО мені одразу намалювали зеленкою «зетку» (Z)». Фото: mynizhyn.com.

Нас били по шість годин підряд. Бувало, що полонених забивали до смерті. Вже у камері я разів десять втрачав свідомість. Одного разу, побачивши на моєму пальці тюремне татуювання, почали бити по двоє, постійно змінюючись. Мені тоді зламали ребра й пальці. Після цього повели до крижаного душу. Потім завели в кабінет, де застосували електрошокер на мокре тіло. Особливо боляче було, коли приставили електрошокер до анального отвору і коли намагались відрізати геніталії. Щоб більше не народжував бандерівців, як сказали.

Жінки-наглядачки були ще жорстокіші. Якби вони мали силу, як у чоловіків, то повбивали б нас.

Тульське СІЗО – справжнє пекло на землі. Нас піднімали серед ночі й змушували віджиматись і присідати. Найбільше я зміг присісти 1226 разів. Особливо знущалися над нашими в карцері. Коли я чув, як там катували хлопців, у мене починалися приступи епілепсії. До цього їх у мене не було.

Ми сиділи в одній камері з Олексієм Анулею. Він привітав мене з днем народження, розламавши свій пайок хліба. Це був найдорожчий подарунок у моєму житті, бо росіяни влаштовували нам справжній Голодомор. Від води, яку ми там пили, у мене випали всі зуби.

Найважчим днем для мене був той, коли мене дуже страшно побили дуже важкою, мовби свинцевою, палицею в одну точку: спочатку по плечу, тоді по нозі, далі – по голові. У мене був синець від п’ятки до верхівки голови, суцільна чорна пляма…

Я мріяв вижити, щоб усе це розповісти», – наголосив Олександр Антоненко в інтерв’ю «Суспільному Чернігів».

Оксана РЕКУН.

Волинські