Нововолинець Ігор Новосад через 74 роки розшукав в Австрії діда і поставив на місці його загибелі хрест

13 липня 2025 р. 20:11

13 липня 2025 р. 20:11

Щоразу, перебуваючи біля поховання свого діда Степана Новосада, пан Ігор багато разів читає «Отче наш», бо свого часу цього ніхто, напевно, не робив...

Коли історія мовчить, настає час для людини говорити. Так і сталося з Ігорем Новосадом – засновником будівельної фірми «Нова Аркада» з Нововолинська, який повернув із небуття своєму роду важливу гілку

Розшуки розпочалися зі спогадів і старого фото

Як будівельник, Ігор Новосад залишив і ще залишить по собі слід зведеними оригінальними житловими будинками в місті шахтарів. Хоча війна внесла свої корективи – і його фірма, очолювана нині сином Іваном, тепер зводить якісні укриття.

Вже залишив і залишить ще слід реставрацією замків, історичних пам’яток на Волині, Хмельниччині, Львівщині і у Львові. Зібрав унікальну бібліотеку сучасної української літератури, і дарує десятки книг у бібліотеки навчальних закладів Нововолинська і загалом Володимирського району, а також рідного села Шарпанці, що на Сокальщині.

Але ще змалечку, років із десяти, у його пам’яті засіли розповіді рідних про діда Степана Новосада. В селі його кликали на галицький манер Штефаном, сліди якого загубилися у перші дні кривавого червня 1941 року.

Коли літа на осінь повернули, Ігор Іванович, озброєний спогадами і сучасними технологіями, взявся за пошук. Але конкретики не було. Ні листів, ні офіційних повідомлень. Лише одна стара світлина. Почав власне розслідування: переглядав архіви, звертався до міжнародних баз даних, спілкувався з істориками. Йому пощастило – завдяки цифровізованим німецьким архівам, він натрапив на згадку про радянського військовополоненого Стефана Новосада, який помер у Кайзерштайнбрусі. Так вдалося встановити місце поховання – військовий цвинтар на околиці табору, який зберігся й досі.

Події розгорталися швидко, не на користь СРСР, і Стефана взяли в полон гітлерівці. Відтоді відомостей про нього родина не мала жодних.

Уперше за десятиліття ім’я його діда Стефана, який зник безвісти у вирі Другої світової, знову було вимовлено не лише в сімейному колі, але й закарбовано на хресті. Після тривалих пошуків, онук віднайшов місце його останнього спочинку в Австрії, у колишньому таборі для військовополонених – Кайзерштайнбрух.

«Штефан повіз своєю підводою поранених воїнів – і більше додому не повернувся…»

Стефан Новосад родом із села Шарпанці Сокальського (нині – Шептицького) району Львівської області. З початком війни був залучений командуванням Червоної Армії до перевезення кіньми з підводою поранених червоноармійців (казали: «Штефан повіз своєю підводою поранених воїнів – і більше додому не повернувся…»). Тоді події розгорталися швидко, не на користь СРСР, і Стефана взяли в полон гітлерівці. Відтоді відомостей про нього родина не мала жодних. І ось зачіпка – Нижня Австрія, концтабір. Що собою він представляв: концентраційний табір Кайзерштайнбрух (Kaisersteinbruch) знаходився в Австрії, а точніше в селі Кайзерштайнбрух, яке розташоване на кордоні між Австрією та Словаччиною. Табір був створений нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Він був одним із численних таборів, які використовувалися для примусової праці, а також для утримання військовополонених та інших в’язнів. Застосовувалася примусова праця, зокрема, для будівництва та обслуговування військових об’єктів. Функціонував під час Другої світової війни, коли Австрія була анексована нацистською Німеччиною. Утримувалися військовополонені, а також інші категорії в’язнів, які використовувалися як робоча сила.

Кілька років тому, «ще до війни», як ми сьогодні мовимо, Ігор Новосад відвідав цвинтар. Він – доглянутий, але багато могил – безіменні. Та, на щастя, дідова – хоч і скромна, але маркована номером. Онук упорядкував ділянку, встановив хрест – спочатку дерев’яний, а потім – і гранітний.

«Перед одним із предків я виконав свій обов’язок…»

Цьогоріч на свято Трійці Ігор Новосад повернувся знову – вже не сам, а з двоюрідним братом Богданом. Привіз іще один дар – скульптуру дерев’яних жорен, виготовлену з дерева викладачем коледжу з Луцька Іваном Щуром.

– У Львові є пам’ятник жорнам, – ділиться Ігор Іванович. – Стоячи перед цією вагою до тонни скульптурою з каменю, у кожного будуть свої думки: про зерно, борошно, хліб. У мене ця скульптура навіяла думки, що жорна, які крутить людина, це – наш рух не по колу, а – по спіралі, і що ми повинні тримати зв’язок з поколіннями, які відійшли у засвіти…

Така моя філософія цього подарунка і це зрозуміла керівник місцевого музею Анна Пенекер. До речі, в цьому концтаборі, фактично, важкою працею у каменоломні були закатовані українці, румуни, французи, угорці, представники інших національностей. Їхні родичі у серпні кожного року збираються тут на поминки. Гортаючи сторінки Інтернету, натрапив на таку інформацію і почав її одразу копіювати… Ось і ви ознайомтеся: для того, щоб народитися, нам потрібно: 2 батьків, 4 бабусі і дідусі, 8 прабабусь і дідусів,16 прапрадідусів і бабусь, 32 тетра-бабусь і дідусів, 64 пента-бабусь і дідусів, 128 нexa-бабусь і дідусів,256 гепта-бабусь і дідусів, 512 окта-бабусь і дідусів, 1024 нона-бабусь і дідусів, 2048 дека-бабусь і дідусів. Всього за останні 11 поколінь потрібні 4094 предки, і все це приблизно за 300 років до того, як ми з вами народилися! Зупиніться на мить і подумайте. Скільки це доль, характерів, життєвих перемог та програшів. Ми повинні відчувати подяку і любов до всіх наших предків. Я хоча б перед одним виконав незначний обов’язок, – каже Ігор Новосад.

Це – не лише акт родинної шани. Це – приклад того, як маленькі кроки звичайних людей повертають гідність тим, кого війна намагалася стерти з обличчя землі. Бо поки є хтось, хто пам’ятає – навіть у маленькому містечку чи селі, навіть через вісімдесят років – людина живе.

Волинські