Це не про рясу, а про серце: історія 17-річного семінариста Максима Грицюка з Луцька

14 липня 2025 р. 16:26

14 липня 2025 р. 16:26

У храмі ми звикли бачити священників у рясах — зосереджених, мовчазних, уособлення духовного спокою. Але перш ніж прийти до вівтаря, кожен священнослужитель проходить непростий шлях — з викликами, сумнівами та глибоким внутрішнім пошуком .

Журналісти ВСН поспілкувалися з 17-річним семінаристом Волинської православної богословської академії в Луцьку. Він щиро розповів, як прийшов до віри, чому обрав саме цей шлях, як влаштоване життя та навчання у семінарії, а також поділився власними думками про служіння, дисципліну та справжнє покликання.

Хто такий семінарист і шлях до духовного покликання

Лучанину Максиму Грицюку — 17. Нещодавно він закінчив перший курс духовної семінарії та перейшов на другий. Хлопець виглядає спокійно, впевнено і ділиться своєю історією просто й щиро.

«Це почалось з дитинства. Я виріс в релігійній сім’ї, де всі християни та відвідують церкву. Спочатку мене як і всіх дітей,  водили до церкви, потім я й сам почав ходити, навіть без батьків. То їм не виходить, то часу немає.

А пізніше, років 8 мені було, ми з друзями вирішили, що вистачить вже просто так ходити, треба йти вище. А вище в нашому віці – прислужник священника. Поговорили з нашим священником, той сказав добре. Ми домовилися: наступної служби приходимо і відразу до роботи.

Але вони мене “кинули”, хтось захворів, хтось десь з батьками поїхав, а я що? Словом, назад шляху не було. Пішов працювати…»

До 9 класу Максим прислуговував в храмі святителя Іоана Золотоустого . Після школи постало питання: куди далі?

…в якийсь момент наша школа стала 9-класова. І треба було вирішувати чи я йду вчитись 10-11 клас в іншу школу, чи йду в якесь училище. Я вже знав що хочу після 9 класу йти своїм шляхом, але яким?

Друзі та знайомі радили КНУКіТ ім. Івана Карповича Карпенка-Карого , казали що це моє.

А я вагався, думав чи варто спробувати духовний напрямок. На моє рішення повпливав наш священник, протоієрей Петро Атаманів , та загалом всі з церкви, де я був прислужником. Я вже знав, що точно хочу бути священником, але вагався».

У школі вибір Максима не всі сприймали серйозно, деякі однокласники жартували. Але хлопця це не зупинило.

«А що сказали батьки коли дізнались про плани на майбутнє? Чесно сказати? Їм було все одно, тільки аби був щасливий і вчився»

Дисципліна, навчання та череда: як живе семінарист

Семінарія — це не лише навчання, а й спосіб життя. З першого дня тут виховують дисципліну та відповідальність.

«До вступу сюди мій день був як у всіх: встав, поснідав, пішов в школу. Прийшов зі школи, повчив уроки, пішов гуляти. А потім додому, вечеря й ліг спати.

Як поступив сюди — було дуже важко звикнути до розпорядку. Тут о 6-й ранку підйом, в 22-й відбій. Прокидаєшся о 6-й, в 7-й — ранкова череда/літургія, потім на 8:30 сніданок і о 9-й пари. Пари до 14:15, на 14:30 обід.

Після обіду — вільний час. На 18:30 вечеря, а перед тим о 17:00 ще є вечірня відправа. Вечеря до 19:00, після — до 21:00 знову вільний час. А потім вечірня молитва і в десятій — вже відбій.

Навіть під час канікул життя семінаристів майже не змінюється — окрім того, що немає пар. Хлопці живуть у чистих кімнатах, самостійно підтримують порядок у корпусі. Покарання теж є, але незвичні.

«Це не сила, не крик. Ми самі себе караємо — відбиваємо поклон перед Богом»

Крім теорії, обов’язковою частиною навчання є практика. До шостого курсу кожен семінарист має досвід служіння в храмі.

Світ духовного служіння й сучасної культури

На запитання про сучасні впливи — музику, фільми — Максим відповідає чесно:

«Це не те щоб дозволено — це потрібно. Звичайно, окрім паління та випивки. Це свого роду самогубство, а самогубство – гріх. Є випадки, коли можна побачити дорослого священника за палінням, але це вже його шлях, він сам собі господар. Але це рідкість — один випадок на тисячу»

Хлопець не лише навчається, а й займається медіа. Він веде TikTok-сторінку семінарії, а також фактично виконує роль пресслужби. І, попри всі альтернативи, не шкодує про свій вибір:

«Не шкодую. Бути священником — це моя мрія, і я знайшов шлях до цього. А решта — лише приємний бонус і хобі».

Що має знати віруючий: про молитви, покликання та просту присутність у храмі

Під час розмови ми також торкнулися теми — наскільки важливо знати молитви, якщо ти приходиш до храму, і що робити, якщо не вмієш молитися зовсім.

«Буває, що людина приходить у храм, а молитися не вміє, або боїться, що щось не так зробить. Але Бог не чекає від нас ідеальності, — пояснює Максим. — Не знаєш молитви — просто стій, послухай, побудь. Це теж молитва. Присутність — це вже крок. А молитви потім самі приходять, коли серце відкривається.

Однак певний духовний фундамент мусить бути, особливо для тих, хто хоче служити Богу.  молитви, які обов’язково має знати кожен віруючий. Це як азбука. Я б виділив п’ять:

Якщо людина не знає цих молитов — нічого страшного, можна почати з однієї. Але важливо, щоб це було щиро, а не механічно.»

Слова наостанок: від серця — до серця

Під кінець розмови Максим поділився словами, які б хотів передати кожному читачеві, незалежно від віку, статусу чи ставлення до церкви:

«Якщо хочеш бути ближчим до Бога — не зважай, що про тебе скажуть. Головне — почати. Бог направить на істинну путь».

• «В умовах загрози пускати людей разом із тваринами до храмового укриття — не тільки можна, а й потрібно »: священник кафедрального собору у Луцьку
• Внаслідок вибуху зруйновано 16 гаражів і пошкоджено щонайменше 5 автомобілів: репортаж з епіцентру ворожої атаки на Луцьк
• «Я пробігла метрів зо два і просто впала на коліна. Прильот…»: лучани — про страшну ніч, коли Росія атакувала місто

Волинські